2. Демографічна ситуація Полтавщини .

Полтавщина за 2011 рік втратила 10 тисяч мешканців

Демографічна ситуація в області погіршується

За даними Головного управління статистики у Полтавській області, чисельність наявного населення у області станом на 1 грудня 2011-го становила 1477,9 тисяч осіб. Упродовж січня-листопада минулого року нас стало менше на 9847 осіб. У розрахунку на 1000 наявного населення це становило 7,2 особи.

Очевидно, деталі демографічної ситуації на Полтавщини встановить Всеукраїнський перепис населення, який має відбутися наприкінці 2012-го. Попри заяви окремих політиків, що захід перенесуть на 2013 рік, підготовка до нього триває. Як повідомив «Полтавщині» начальник відділу статистики Сергій Артеменко, офіційної постанови уряду про перенесення перепису населення статистики Полтавщини не отримували.

Полтавська область - це одна iз 25 областей України, яка розташована на лiвому березi Днiпра, його середнiй течiї, i займає площу 28,8 тис.кв.км. Протяжнiсть територiї з пiвночi на пiвдень 213,5 км, а iз заходу на схiд 245 км.

Демографічна ситуація

На 1 грудня 2007 року чисельність наявного населення міста за оцінкою становила 303696 осіб. У січні–листопаді 2007 року народилося 2351 особа, а померло 3830 осіб, що відповідно на 2,4% та на 0,4 % менше, ніж було зафіксовано у січні–листопаді 2006 року.

За кiлькiстю населення Полтавщина займає 11 мiсце серед областей України i на її територiї проживає близько 1700 тис. чоловiк. Нацiональний склад населення однорiдний, українцiв близько 90%. Густота населення 60 чоловiк на кв.км. Приблизно 1000 тис. чоловiк населення областi це жителi мiст. Вiкова структура i мiського, i сiльського населення областi характеризується постарiнням. Жiноче населення переважає над чоловiчим. В областi налiчується 1858 сiл i 36 мiських поселень.

3. Проблема забруднення в Україні. Екологічні катастрофи в країні, причини їх виникнення та наслідки.

        Чинним в Україні водним законодавством регламентується викорис­тання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.  Найбільшими забруднювачами вод України є (% від всього обсягу зливу в ріки):  ·          електроенергетика  43%;  ·          комунальне господарство  19,5%;  ·          сільське господарство  16,6%;  ·          чорна металургія  9%;  ·          хімія і нафтохімія  3%;  ·          інші  8,9%.  Встановлено, що стан водних ресурсів для 44 % з числа басейнових річок Дніпровської системи є катастрофічним. Якість води у більшості річок класифікується як забруднена і брудна за хімічними та бакте­ріальними показниками. Перевищення граничне допустимих концен­трацій забруднювальних речовин у водних об'єктах спостерігається прак­тично на всій території Дніпровської системи, в багатьох з них стан екологічних систем визначають як початок екологічного регресу. .  Зростає також вплив інтенсивної господарської діяльності людини на підземні води. Найбільші порушення в гідрогеохімічній обстановці спостерігаються в економічно розвинених районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, міне­ралізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захис­ту рослин, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фер­мах. З накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних со­лей, нафтопродукти, ароматичні речовини та ін. 

В цілому в Україні існує 193 стабільних осередки забруднення підзем­них вод. Найбільші з них у районах:  · Дніпропетровська  Дніпродзержинська  стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості; · Новомосковська  Павлограда  шахтними водами та стоками тва­ринницьких комплексів;  · Кривого Рогу  шахтними водами та стічними водами металургій­них заводів;  ·  Житомира  Рівного  стічними водами підприємств хімічної і лег­кої промисловості та господарськопобутовими. 

В межах території України фізико-географічні та геолого-тектонічні умови можуть сприяти періодичному виникненню таким природних катастроф, як землетруси (Крим, Карпати – силою до 7-8 балів, решта території – менше, найменше – північно-східні райони); повені (практично на всіх річках, але в першу чергу – в гірських районах); зсуви (узбережжя водосховищ Дніпра, Чорного й Азовського морів); пилові бурі (лісостепові й степові райони); пожежі (полісся й лісостеп), випадання граду або великі снігопади, зливи; селі влітку та снігові лавини взимку (гірські райони); ураганні вітри; засухи. В залежності від природних факторів, які спричиняють катастрофи, останні поділяють на геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні.

Розвиток природних катастроф активізується людською діяльністю. Так, саме через вирубку лісів у Карпатах значно почастішали катастрофічні повені, селі, снігові лавини, зсуви.За останні десятиліття в Україні мали місце всі перелічені вище природні катастрофічні явища: землетруси 1977 і 1984 р., пилові бурі 1961 р., потужні повені на Дністрі в 80-х роках, численні великі зсуви, селі чи осипи в Карпатах, Криму (майже кожні 3-4 роки), що завдавали великих збитків народному господарству, а іноді призводили й до людських втрат.

Кілька прикладів можна навести з найближчих часів. Повінь на р. Уж восени 1992 р. завдала збитків майже на 4 млрд. крб. Внаслідок сильних дощів 1992 р. в Карпатах рівень води в річках піднявся на 3-5 м, була підтоплена велика площа сільгоспугідь, господарські об’єкти, кілька сіл, частини міст Мукачеве й Сваляви, Ужгорода, розмито кілька автодоріг, порушено електропостачання низки сіл. У вересні від сильних дощів розлилася повінь у Тернопільській області, в результаті якої загинуло 6 чоловік, заподіяні збитки енергетиці, об’єктами зв'язку, сільському господарству.

Внаслідок снігопадів і сильних хуртовин у 1992 р. в Криму було пошкоджено близько 3000 житлових та 150 виробничих приміщень. У цьому ж році великих збитків (близько 2,5 млрд. крб.) господарству завдали ураганні вітри зі швидкістю 25-34 м/с, місцями 38-40 м/с. У 1992 р. лютували сильні шторми на узбережжі південного Криму. 15 листопада сильні вітри зруйнували в Ялті пірс грузового порту, портові будівлі. В море злито цистерни з паливом, затонуло вісім малих суден, а великі судна дістали пошкодження. Зірвало дахи з будинків, були людські жертви. Збитки складали близько 10 млн. крб.У 1992 р. сталося 58-69 пожеж (переважно антропогенного походження), у результаті яких знищено 1929 га лісу.

Прискорюють розвиток негативної екологічної ситуації і такі явища, як техногенні аварії та антропогенні катастрофи. У всіх галузях діяльності 1991-1992 рр. їх сталося сотні й число їх дедалі збільшується.

За останні 30-40 років, крім аварії на ЧАЕС, найбільш відомими за обсягами завданих збитків були потужний сель у Бабиному Яру в Києві в березні 1961 р. внаслідок прориву дамби технічного резервуару цегляного заводу (великі матеріальні втрати, кілька сотень людських жертв). Пожежі на нафтових свердловинах в Шебелинці (Полтавщина) і в Угерському (Передкарпаття), в 70-х роках аварії на нафто- і газопроводах, аварії на нафтогазовій платформі в Азовському морі, на очисних спорудах Калуського калійного комбінату (теж 70-ті роки) завдали не тільки економічних, але й екологічних збитків, викликавши загибель біоти на великих площах в Азовському морі і в басейні Дністра.

З техногенних аварій найближчого часу можна назвати аварію на Київській насосній каналізаційній станції у вересні 1993 р., коли вийшли з ладу кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом більш як тижня щоденно зливалося майже 1,5 млн м3 фекальних стоків; аварія на Кременецькій райагробазі в 1992 р., коли в грунт вилилося близько 14 тис. кг соляру, нафтопродукту забруднили р. Ікву аж до м. Дубно, риборозвідні ставки с. Берег; диверсія на нафтобазі м. Світловодська Кіровоградської області (вилито понад 200 т пального); аварія на ТЕЦ в Чернігові в 1992 р. (вилив мазуту – близько 300 т).

В літку 1992 р. внаслідок переповнення каналізаційних ємкостей курортних міст Криму трапився масовий вилив нечистот на пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії, внаслідок чого пляжі цих міст було закрито на два місяці.

Крім названих, тільки в 1992-1993 рр. в Україні трапилися ще десятки дрібніших аварій на промислових підприємствах, десятки – в інших сферах виробництва. Цей тривожний фактор необхідно обов'язково враховувати, ретельно аналізувати причини як техногенних, так і природних екологічних катастроф та аварій і вжити заходів для їх попередження, відвернення або зведення негативних наслідків до мінімуму.На жаль, число та частота великих економічних катастроф в світі зростають: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їх трапилось 14, а за десятиріччя з 1980 до 1990 р. таких катастроф зареєстровано вже 70. Тільки протягом одного 1989 р. в світі трапилось 1773 великі аварії з викидами нафти та різних токсичних речовин у навколишнє середовище. Почали реєструватися техногенні землетруси (Німеччина, Білорусь та ін.), що виникли в результаті обробки гірських порід, нафти та газу. Заповнення водосховищ, заповнення пластів гірських порід промисловими стічними водами, або відкачування таких вод. Середовище що нас оточує, стає все більш ненадійним.

Однак головна небезпека для людини полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними вони не були, а в поступовій деградації природного середовища під впливом немов би малопомітних результатів виробничої діяльності.