62.Основні мотиви лірики В. Сосюри. Творчість Володимира Сосюри різнома- нітна за тематикою. Це інтимна, пейзажна лірика. Але одним із провідних мотивів його творчості є тема Батьківщини, патріотизму, зв’язку людини зі своєю землею та народом. Закликаючи читача відчути любов до своєї країни, В. Сосюра підкреслює, що зв’язок з Батьківщиною є важливим, та навіть не просто важливим, а й одним з головних чинників внутрішньої гармонії людини, оскільки національна самоідентифікація, єдність з родом та нацією за своїм значенням рівнозначні будь-чому іншому в житті людини. «…Як сонце любіть…», — пише поет, отже, за значенням у житті людини країна, нація рівна із тим значеням, яке має сонце для землі.«…І вічні ми будемо з нею». Кожна людина прагне залишити слід по собі. Кажуть, людина вічна у своїх дітях. Також кажуть, що людина вічна, доки хоча б одна жива душа пам’ятає про неї. За всіх часів люди прагнули безсмертя. В. Сосюра бачить свій шлях до безсмертя в ототожненні власної долі з долею народу, адже увійшовши у безперервний ланцюг поколінь, людина залишається жити вічно як часточка минувшини свого народу, як ланка у процесі передачі пам’яті роду, як частина рідної землі.Поезії В. Сосюри не тільки довершені за формою, а й мають глибокий повчальний зміст. Поезія «Любіть Україну» має виразний патріотичний пафос, проте вона зовсім не сприймається як твір-повчання, як моралізаторство. Завдяки великому таланту поета його рядки пробуджують у читачах щиру любов до України. Зміст, закладений у підтексті цього твору, розповідає нам про значення зв’язку зі своїм народом та своєю країною. Щирість, задушевнісь, яскрава, емоційна наснажена образність, звернення до найяскравіших людських почуттів - основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, кого справедливо називають одним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здається, кожен знає ці натхненні рядки: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… У поезії В.Сосюри також звучать біблійні мотиви у їхній зворушливій людяності. Утверджується народний світогляд з його мірками добра і зла. І хоча поет готовий боротись і перемагати, але ще більше він уміє любити. І прощати… 72.Літературознавчий аналіз поезій В. Сосюри “Так ніхто не кохав” і “Любіть Україну”.Володимир Миколайович Сосюра — представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв’ям Україна. Він — тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен. Усе на світі починається з любові…Володимир Сосюра — співець глибоких почуттів людини. Його інтимна лірика — це бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлених у прекрасній поетичній формі.Вірш «Так ніхто не кохав…» (1922) присвячений першій дружині поета Вірі. Уже перші рядки вірша полонять нас і категоричним ствердженням, і гіперболічним виявом інтимних почуттів людини. Здається, що й земля напоєна щастям великої любові, від якої перехоплює подих. Краса душі ліричного героя розкривається в його зворушливому любовному освідченні, у звертанні до людей, до «зір ясних» і «тихого місяця».Для своєї судженої ліричний герой готовий вчинити незвичайне («Я для неї зірву Оріон золотий»), бо справжнє велике кохання робить людину сильною, здатною вершити дивовижні діла. Душа героя настільки захоплена цим почуттям, що йому здається — воно єдине за всю історію людства.Так ніхто не кохав. Через тисячі літлиш приходить подібне кохання.В день такий розцвітає весна на земліі земля убирається зрання.У натхненних рядках цієї чарівної поезії автор славить вірну і неповторну любов, складає хвалу людині.

69 Один із “грона п’ятірного” – Ю.Клен. Загальна характеристика збірки “Каравели”, поема “Прокляті роки” та епопея “Попіл імперій”.Хто знав, хто вів смертям і стратам лік? Де фільм, який би показав нам голод,  Отой проклятий 33-й рік?  Який співець поему склав про холод,  Чи розповів, як то людей в наш вік Крушив і чавив пролетарський молот?Ці трагедійно-запитальні рядки належать йому, Освальду Бургардту (за псевдонімом — Юрію Клену), що сам же й відповів на ці запитання поемою «Прокляті роки».Епізоди згаданої поеми сюжетно в’яжуться і з Полтавою, де майбутньому авторові довелося влітку 1921 року безневинно сидіти разом з групою української інтелігенції в тюрмі і врятуватись лише завдяки клопотанню В. Г. Короленка. У згаданому творі є й такі, майже пророчі рядки про час, який настане, коли «вірні малороси за хліб і цукор, жир і дрібний крам ще голови стинатимуть братам». Так воно й сталось невдовзі... Під час «східного походу» поета мобілізували до німецької армії, і протягом 1942 — 43 років він знаходився в одній із частин як перекладач. Те, що він побачив на окупованій гітлерівцями Україні, його вразило. Ці спостереження він долучив до баченого раніше в окупованій більшовиками Україні, і цей матеріал ліг на сторінки його нового твору — поеми «Попіл імперій» (1 ч. — 1946, 2 ч. — 1957). Віршам цього поета притаманний ліризм, епічна оповідність, філософічність, висока культура слова. Його духовний світ увібрав у себе і думки та образи Святого Письма, і український фольклор.

70 Міфологізм поезії Б.-І.Антонича (зб. “Три перстені”, “Книга Лева”, “Ротації”). Християнське та язичницьке начала у зб. “Зелена Євангелія”.Постать Б.-І.Антонича вабить дослідників своєю надзвичайною самобутністю. Серед широкого кола його літературних зацікавлень — поезія вічних метаморфоз О. Хайяма, Р.-М.Рільке, Ф.-Г.Лорки, А.Рембо, Ш.Бодлера, У.Вітмена; нові для української літератури 30-х, але звичні в польській спортивні теми К.Вєжинського . як протиставлення тілесного і духовного людині та ін. Могутній талант митця, який вийшов із лемківської сільської родини священика, формувався під впливом українського фольклору, далі — навчання в польській гімназії м. Сяноку та на відділі славістики Львівського університету, тому поезія Антонича ввібрала як символіку слов'янського язичництва, так і біблійні мотиви. У скрутних обставинах визрівав український патріотизм поета. Давнє українське язичництво в своєму лемківському варіанті переплітається у поета з біблійними уявленнями, що особливо яскраво можна простежити на рівні астральної символіки та мотивів землепоклоніння. Сюжет біблійної легенди наповнюється язичницькими символами, а крізь поганські уявлення чітко проглядають образи Христа, Марії, рідше — Бога-Отця, а також різних християнських святих, схожих на язичницьких. Довівши ще в першій збірці — "Привітання життя", що всі поетичні форми рівновеликі й для митця не має принципового значення, якими з них користуватися (Ю. Ковалів)1, Б.-І. Антонич створює дивовижний міфосвіт поезії з його колообігом мотивів, образів, навіть метафоричних перенесень. Окрема мистецька дійсність поета побудована на міфологічному диві й одухотворенні природи, яка у зб. "Зелена Євангелія" має здатність до напівпереходу чи поєднання форм, у "Трьох перстенях" асоціюється з явищами культури, у "Книзі Лева" переживає нескінченні метаморфози, у "Ротаціях" співвідноситься з техновитворами, часто заміщуючись ними.

71 Екзистенційні мотиви поезії є.Плужника, особистісно-інтимна й медитативна лірика збірок “Дні”, “Рання осінь”, “Рівновага”.

У 1923 р. один з «неокласиків» - Микола Зеров - буквально за руку призводить Євгена в об'єднувала всю «непролетарських» українську літературу Асоціацію письменників (АСПИС). У наступному році Плужник входить до складу письменницької групи «Ланка», що перетворилася в 1926 р. в майстерню революційного слова («МАРС»). І пішли поетичні збірки. У 1926 г - «днi», в 1927 р. - «Рання осiнь", в 1933 р. - «Рiвновага» («Рівновага»). Останній, щоправда, опублікований тільки в 1948 р. і то - в Аугсбурзі, ФРН. З тієї простої причини, що 4 грудня 1934 Плужник пред'явлений ордер на арешт і проведення обшуку в його квартирі. І те, й інше було очікувано. І не тільки тому, що на той час вже були розстріляні 26 «ворогів народу», серед яких було і чимало товаришів Євгена по «Ланка» і Марс ». Але ще й тому ... Тому що не можна ... Не можна було писати те, про що поет розповідав у своїх віршах Суд був швидким. Вже 25 березня 1935 Плужников був оголошений вирок - смертна кара. Пізніше її, правда, замінять на 10 років заслання. Але в принципі, це - що в лоб, що ... Для людини з хворими легенями ... Витримати багато років у суворому кліматі при напівголодної казарменого життя і вижити?! Ні, неможливо. Так воно і сталося. Менше, ніж через рік, 2 лютого 1936 р., Євген Плужник помер у тюремній лікарні Соловецького табору особливого призначення. З його смертю, на думку В. Крикуненко, в українській поезії обірвалася лінія глибокої медитативної лірики. Тієї самої лірики, якої просто не могло не бути в людини, що увірвався в поезію, коли йому тільки-тільки перевалило за двадцять! А завершив свій творчий шлях у 37. Євген Плужник став одним з тих, хто не зміг ... Не переступив. Але залишив нам свої вірші. І ліричні, в тому числі.

66. Своєрідність патріотичної лірики в. Сосюри (“Червона зима”, “Любіть Україну” та ін.). Мотив збереження рідної мови.

Сосюра — представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв’ям Україна. Він — тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.  1921 р. виходить поема “Червона зима”, яка мала небачений успіх. В її невеличких дев’яти розділах вмістився цілий духовний світ представника “робітничої рані”: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі — ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна і смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.  68. Поема В. Сосюри “Мазепа”: своєрідність композиції; полемічність твору. Інтерпретація образу легендарного гетьмана (порівняти з потрактуванням Байрона, Пушкіна та ін.). Художні особливості ліро-епічного твору. Багато працює В.Сосюра в епічному жанрі — пише поеми “Студентка” (1947), “Вітчизна” (1949), “Україна” (1951). Тривалий час (починаючи з 1929 р. по 1960 р.) В.Сосюра працював над твором “Мазепа”. Повертаючи із забуття зневаженного царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:  Я серцем хочу показать  страшну трагедію Мазепи  і в ній, в той час страшний незгоди,  страшну трагедію народу…  …Любив Вкраїну він душею  і зрадником не був для неї…  Він серцем біль народу чув,  що в даль дивився крізь багнети…  Віднесена до “заборонених творів”, поема разом із грунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 р. була опублікована в журналі “Київ”. Цей великий, замислений в епічних вимірах, твір ще раз підтвердив ліричний талант В.Сосюри, для котрого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення. Поему “Мазепа” В.Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш “Любіть Україну!”. Публічно поетові доводилось “каятись” і друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку “Мир”.

74. Культурологічні концепції М. Хвильового і М. Зерова. Конкретна програма європеїзації української літератури була запропонована М.Зеровим під час літературної дискусії 1925 – 1928 років – останнього легального і широкомасштабного дискурсу українсько-європейського питання на терені радянського літературознавства. Дві центральні постаті цієї дискусії – М.Хвильовий та М.Зеров власне репрезентували світоглядно-ідеологічну основу (проголошувана М.Хвильовим орієнтація на «психологічну Європу», тобто свідоме засвоєння основних світоглядно-ментальних рис та відтворення певного типу «грандіозної [європейської] цивілізації» на українському ґрунті як вияв могутнього «азіатського ренесансу») і конкретну мистецьку стратегію і тактику (див. три сформульовані М.Зеровим основні завдання українського літературного розвитку, які нині вже сприймаються як хрестоматійні: і) засвоєння досвіду всесвітнього письменства, 2) вияснення нашої української традиції та 3) мистецька вибагливість, висока індивідуально-авторська майстерність кожного письменника [2, с.580]) програми створення нової, тобто все ж таки пореволюційної (революційної, пролетарської, репрезентованої новим мистецьким стилем – «романтикою вітаїзму», за М.Хвильовим, та вимушено лояльної до нової влади, згідно з відверто не афішованими, на відміну від Хвильового, переконаннями М.Зерова), проте по-європейському повноцінної й високорозвиненої української літератури. Отже, націонал-комуніста М.Хвильового і високоосвіченого інтелектуала М.Зерова в даному разі об'єднували і єдина висока мета, і спільне розуміння засобів її досягнення, які вбачалися у відмові від орієнтації на російську літературу через її імперські комплекси та амбіції, активному зверненні до європейського літературного досвіду, актуального й доступного для безпосереднього сприйняття українською культурою в не дуже далекому минулому, боротьбі за високий рівень мистецтва – проти літературного невігластва, ідеологічної профанації літератури, навішування політичних ярликів тощо.