75.Розкрийте сутність, значення і засоби регламентування діяльності робітників та керівників.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу широко використовуються засоби регламентування посадових обов’язків працівників апарату управління організаціями.

Регламентування посадових обов’язків — це процес чіткого визначення та документального закріплення переліку обов’язко­вих для виконання працівником функцій і завдань, а також прав та відповідальності.

Діяльність організації в цілому, її першого керівника регламен­тується чинним законодавством України, статутом організації або положенням про організацію, зареєстрованим чи затвердженим в установленому порядку. Деякі аспекти діяльності першого керівника можуть регулюватись контрактом, який він укладає з роботодавцем. Діяльність виконавчого директора може додатково регламентуватись його посадовою інструкцією, яку затверджує пред­ставник роботодавця.

Діяльність заступників першого керівника організації регламентується наказом про розподіл функцій та обов’язків між керів­ником і його заступниками. Додатковими засобами регламентування діяльності заступників можуть слугувати контракти й посадові інструкції.

Діяльність трудових колективів, формально об’єднаних у струк­турні підрозділи, регламентується положеннями про структурні підрозділи.

Закріплення за посадовою особою службових обов’язків документально оформляється у вигляді посадової інструкції чи паспорту посади, який би містив також інформацію про індивідуально-психологічні якості працівника, умови праці на робочому місці, оцінювання діяльності, оплату праці й соціальні гарантії тощо. Посадові інструкції затверджуються, як правило, для професіоналів, фахівців і технічних службовців, рідше — для керівників структурних підрозділів.

Регламентування посадових обов’язків персоналу має доповнюватись чіткими правилами трудової поведінки. Кожен працівник мусить знати, як себе поводити на роботі, що йому дозволено, які дії небажані та що категорично забороняється.

У вітчизняній практиці для цього широко використовуються Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Посадові обов’язки робітників регламентуються робочими інструкціями, змінними завданнями, правилами експлуатації устаткування та техніки безпеки, технологічними картами, інструктив­ними настановами майстра або технолога.

76.У чому полягають основні завдання організації режиму праці та відпочинку упродовж робочої зміни та доби? Які фактори впливають на норму часу на відпочинок упродовж зміни?

Важливим завданням у поліпшенні організації праці, забезпеченні високої працездатності працівників є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річ­ний режими праці й відпочинку. Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працез­датності людини. Це фізіологічний показник, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища й характером трудової діяльності.

Перерви на відпочинок мають бути регламентовані, а їхнє дот­римання — обов’язковим.

У регулюванні робочого часу слід ураховувати інтереси як організації в цілому, так і її працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв’язання питань запровадженням: змінного робочого тижня; гнучкого графіка роботи (гнучкий робочий день, режим «змінного обсягу робочого часу», режим «ступінчастого графіка», режим «стислого робочого тижня»); неповного робочого дня; неповного або подовженого робочого дня; розірваного робочого дня; тимчасової роботи; сезонної роботи, сумісництва;надомної праці тощо.

Можливість переходу до режиму гнучкого робочого часу лімітується такими умовами, як необхідність чіткого забезпечення обсягу робіт; надійне обслуговування робочих місць; високий рівень внутрішньовиробничого кооперування; наявність на підприємстві відповідної кількості працівників спроможних виконувати ту саму роботу; їхня тісна взаємодія в бригаді або цеху; можливість нерегулярного використання робочого часу протягом певного календарного періоду та ін.

При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується декілька методичних підходів. Одним з них є встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. На цьому принципі було розроблено методику, згідно з якою час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9% оперативного часу. Наприклад, якщо тривалість прикладання фізичних зусиль на рівні 5—15 кг становить менше половини робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1% оперативного часу, якщо більше половини — то 2%. При зусиллях 31—50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9%. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1—2%, при середньому — 3—4%, а при підвищеному — 5%. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах.