17. Проаналізуйте основні принципи гуманістичної парадигми та типи практичного дискурсу гуманістичного навчання. Аналіз принципів гуманістичної парадигми

Гуманістичні методи викладання зосереджені на досвіді, почуттях, цінностях і виборі учнів, тому краще підходять до ситуацій, коли основною метою є оцінка предмета. У гуманістичному навчанні акцент ставиться на релевантність предмета для учня, а не на його когнітивному розумінні.

Групове навчання.

Сама суть гуманістичної методології 1970-х виховання чутливості й групові обговорення. Групи учнів приділяють багато часу розповіді про свої почуття вивченню міжособистісних відносин й обміну особистими цінностями. Ігри-наслідування й рольова діяльність як і раніше використовуються, щоб обмін між учасниками був більше інтенсивним.

Самокероване навчання.

Прихильники гуманістичного навчання підкреслюють саморегульований і самокерований характер навчання, у ході якого учні самі контролюють процес. Такий контроль містить у собі вибір тим і джерел, установку цілей й оцінку результатів з мінімальною допомогою викладача.

Тепла обстановка в класі.

Прихильники гуманістичного навчання підкреслюють необхідність розслабленої й безпечної атмосфери на занятті, викладачі проявляють турботу про учнів як особистостей. Присутні такі фактори, як відкрите спілкування, готовність поділитися, щира симпатія й теплота.

Пріоритет емоційних результатів.

Прихильники гуманістичного навчання вважають, що створення атмосфери свободи, відповідальності, любові й готовності ділитися з іншими більш важливий, чим одержання ще декількох балів по стандартних тестах. Особистий ріст, вироблення ясної системи цінностей, удосконалювання навичок міжособистісного спілкування важливіше, ніж стандартна програма, контрольні й академічні досягнення.

«Автентична» оцінка.

Прихильники гуманістичного навчання уникають оцінок, стандартних тестів і формальних оцінок. Вони воліють оцінювати досягнення учнів по заліковій системі, деяким учнем надаються письмові відгуки. Цінною є особистість, а не її досягнення.

Індивідуальне навчання.

Прихильники гуманістичного навчання пристосовують програму до здібностей учнів. Кожен учень просувається вперед по властивому йому темпі. Учні самі визначають свої потреби, планують дії й оцінюють майстерність. Для досягнення академічних цілей пропонується широкий спектр видів діяльності. Викладачі заохочують допомагати товаришам - учні допомагають один одному - і набувають кооперативного досвіду навчання.

Типи практичного дискурсу гуманістичного навчання

Більша частина змісту гуманістичних теорій навчання звернена на стосунки, а не конкретні методи. Однак три основних типи практики викладання виросли з гуманістичної теорії: «вільний урок», стилі навчання й кооперативне навчання.

1. «Вільний урок». Центром «вільного уроку» є учень, а не викладач. Етапи навчання, проекти й індивідуальні плани, використовуються замість прямих завдань, і вчителі допомагають учням індивідуально встановлювати конкретні цілі навчання. Не існує строгого розкладу або поділу по віку. У відносинах між викладачем й учнями відсутня скутість. Акцент ставиться на досвіді учня й ролі емоцій. Учні вільно рухаються, досліджують і відкривають істину самостійно. Формальних перевірок дуже мало. (Стін у школі немає. Зони навчання відокремлювалися одна від іншої книжковими стелажами. М'які подушечки сприяли затишній атмосфері для читання й занять. «Класних приміщень» не було, як і «класів». Кожен учень працював по своєму власному плану, що містив у собі встановлені цілі, задачі й завдання. Викладач переходив від однієї зони до іншої, допомагаючи тим, хто потребував допомоги. Час занять визначався скоріше досягненням мети, чим фіксованими уроками).

Незважаючи на популярність цієї теорії в 1970-і рр., у Північній Америці подібні школи були рідкістю. Незабаром стіни повернули на місце. Дітей стали розділяти на класи-команди на чолі із учителем, що працюють над конкретними завданнями. Дослідження показали, що метод вільного навчання дуже успішний для формування емоційного навчання, але когнітивний результат знизився. Учні стали дізнаватися менше й мотивація навчання знизилася в порівнянні із традиційними класами.

2. «Стилі навчання». «Якщо учнем важко вчитися так, як ми викладаємо, можливо, нам треба викладати так, як вони вчаться». Це основний тип «стилів навчання». Дослідження кінця 1970-х і початку 1980-х показали, що учнів можна класифікувати залежно від різних здібностей до навчання. Деяким легше вчитися через обмін особистим досвідом, іншим - за допомогою добре організованої лекції. Деяким - за допомогою вирішення проблем й експериментів, іншим - через виконання проектів і самостійну роботу, а комусь - за допомогою музики, так далі. На традиційних заняттях учні встигають, якщо обраний ними стиль навчання збігається з переважним на занятті. Поняття стилів навчання вимагає надавати учням альтернативу, щоб усі могли займатися в тій обстановці, що краще їм підходить.

На заняттях, на яких враховується стиль навчання, учні мають багато можливостей для навчання: індивідуальна діяльність, групова діяльність, лекції й мультимедійні презентації. Основні поняття повторюються весь день різними способами, щоб всі учні могли якнайкраще зрозуміти предмет. Розклад іспитів складається відповідно до внутрішнього годинника кожного учня. Звичайно учні більш активно беруть участь у класній діяльності, тому що вона краще відповідає їхньому вибору.

У той час як гуманістичний акцент «центрованості на учні зрозумілий, «стилі навчання» більше уваги приділяють когнітивному й академічному росту, чим структура «вільного класу». Дослідження показали, що в школах, у яких використовуються принципи «стилів навчання», академічні досягнення високі, а також формується позитивне ставлення до навчання.

«Стилі навчання» останнім часом користуються підтримкою й викликають ентузіазм, однак викладачам досить складно надавати всім учнем всі види навчання. Викладач повинен уникати занадто твердого підходу й використання одного-єдиного стилю, - скажемо, тільки групових обговорень або тільки лекцій, - але існують обмеження, які не дозволяють учителеві надати унікальні можливості для навчання кожному з учнів у класі. Як стежити за успішністю учнів? Як зрівняти твір вірша зі складанням контракту? Як зрівняти написання пісні з керівництвом діяльністю групи, щоб перевірити результативність методів навчання? Занадто велика увага до особистих талантів й інтересів веде нас від можливості виміряти майстерність, рівень досягнення, якість виконання завдань у класі.

3. Кооперативне навчання. Новітній прояв гуманістичної теорії - це кооперативне навчання. Термін кооперативне з'явилося як протиставлення змагальному. Класи кооперативного навчання відмовляються від системи оцінок, які змушують окремих учнів або групи учнів змагатися один з одним за досягнення більше високих балів, число яких обмежено. При кооперативному навчанні високі оцінки може одержати будь-який учень або група учнів, якщо відмінно виконає вимоги. Учнів призивають допомагати один одному. Акцент ставиться на активній участі для досягнення як когнітивних, так й емоційних результатів. Кооперативне навчання більше уваги приділяє академічним досягненням. У ньому менше неорганізованої свободи, чим у системі «вільного класу», і немає надмірної уваги до переваг учнів, як в «стилях навчання». Дослідження показали, що кооперативне навчання підвищує результати, мотивацію навчання, сприяє формуванню навичок мислення й установленню міжособистісних стосунків між учнями.

Проаналізуйте специфіку теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже. Експлікуйте психотехнічні дефініції теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже.

Основна задача навчання – допомогти учням зрозуміти певний предмет. Викладання стане більш ефективним, якщо ми будемо враховувати когнітивні здібності учнів. Ж. Піаже презентує цінну інформацію про те, як розвиваються наші когнітивні здібності, як ми навчаємося, як ми розуміємо предмети.

Когнітивний розвиток – це поступовий впорядкований процес, в ході якого розумові процеси стають більш складними та комплексними.

Історична довідка. На рубіжі віків психологи вважали, що розумові здібності людини задані до народження, генетично. Відмінність інтелектуальних здібностей розглядалися як кількісні; природа розумових здібностей визначалась в залежності від швидкості навчання людини, тобто, хто швидше навчається, вважалися розумнішими, ніж ті, хто вчиться повільніше.

Арнольд Гезелл першим встановив, що розумові здібності розвиваються після народження, і відбувається цей розвиток в незмінній послідовності. Будучі головою Інституту дитячого розвитку в Бєльському університеті А. Гезелл напрацював багато ідей стосовно когнітивного розвитку дітей, більша частина яких була отвергнута, як занадто спрощена, але саме уявлення залишилося. Зростання пізнавальних здібностей відбувається після циклу швидких змін, або реорганізації, та інтеграції, в процесі якої зміни трансформуються в мисленнєвий процес. А. Гезелл показав, що різниця в розумових здібностях по суті якісна, а не кількісна; діти різних вікових категорій мислять по-різному.

Жан Піаже розробив більш впечатляющую картину когнітивного розвитку. Основою теорії Ж. Піаже виступає постулат про вплив взаємодії із середовищем на формування особистості. Ми знаємо те, що знаємо в результаті взаємодії між нами та нашим оточенням; розумові здібності не просто вкладаються в дітей, діти активно моделюють своє розуміння і допомагають створювати це розуміння своєю власною діяльністю.

Цілі процесу навчання за Ж. Піаже. Перша ціль – виховати людину, як аздатна робити, щось нове, а не просто повторювати те, що вже зроблено попередніми поколіннями. Друга ціль – сформувати критичне мислення, яке здатне до перевірки інформації, а не таке, що приймає її як даність.