Навчання письмових творів за репродукцією пейзажної картини

Твір за репродукцією пейзажної картини — найскладніший вид письмового твору, тому що він поєднує елементи аналізу й оцінки зображеного, передбачає наявність у молодших школярів комплексу відповідних знань.

Вчитель повинен добре ознайомитися із біографією художника, дізнатися про особливості його творчості, вивчити історію створення картини, за якою дитина писатиме твір, зробити її аналіз.

Для формування початкових умінь будувати опис за картиною доцільно застосовувати план, пункти якого представлено у вигляді запитань. Такий план допомагає виявити тему картини та її композицію.

1. Підготовка дитини до сприйняття репродукції картини.

Підготовка повинна бути змістовною та емоційною. Змістовна підготовка знайомить дитину з тією епохою або часом, коли була написана картина, з життям художника, особливостями його творчості. Емоційна підготовка сприяє пробудженню емоцій та почуттів, формуванню вмінь їх ви­словлювати.

2. Мовчазний розгляд репродукції.

3. Аналіз картини.

З метою усвідомлення змісту картини проводиться бесіда.

4. Складання плану майбутнього твору.

5. Підготовча робота.

У процесі обговорення вчитель поряд із пунктами пла­ну записує найбільш влучні слова — іменники, прикметники, дієслова, які можуть бути використані дитиною у творі.

Далі визначається, про що має йтися у зачині тексту, його основній частині та кінцівці.

6. Пропедевтична робота.

Дорослий передбачає, які орфографічні та граматичні помилки можуть бути допущені дитиною; проводить пропе­девтичну роботу з їх попередження; акцентує увагу на типі тексту, який будуватиметься, на відповідності змісту роботи темі, на засобах зв'язку між реченнями, нагадує про необхід­ність використання слів, близьких за значенням.

7. Написання твору. Самоперевірка.

8. Перевірка роботи дорослим разом з дитиною.

Послідовність аналізу картини може бути різною в залежності від особливостей самої картини, від поставлених завдань, віку учнів і рівня розвитку у них художнього сприймання. На перших етапах роботи над аналізом картини використовується наступна послідовність, особливо при розгляді пейзажей:

• Низ картини (земля, вода, фон);

• Середня частина (основна), де, як правило, знаходиться композиційний центр картини;

• Верх картини (небо, фон).

Другий варіант аналізу вимагає від учнів певних знань і умінь. План:

• Жанр картини;

• Її предметне зображення (хто чи що зображено);

• Настрій, який викликається даним твором мистецтва;

• Основні мікротеми картини;

• Зображувальні засоби, які використовує художник для створення образів (формат, композиція, колір), роль цих засобів у вираженні основної думки картини.

Творами за літературними темами є:

• відгук про прочитану книгу, про окремий твір — казку, оповідання, вірш; цей вид творів на літературному ма­теріалі найбільш часто застосовується у школі на уроках читання й розвитку зв'язного мовлення;

• твір на узагальнюючу тему на основі декількох творів, можливо, різних авторів, наприклад «Весна у лісі» (за опо­віданнями О. Копиленка, С. Мацюцького, В. Пархоменка та ін.), «Веселі пригоди у школі і вдома» (за творами М. Зощенка, В. Нестайка, В. Драгунського та ін.);

• твір про творчість одного письменника: «Чому я люблю читати оповідання Остапа Вишні», «Що мені подобаєть­ся в казках Братів Грімм»;

• твір про героїв творів дитячої літератури.

Здається, що твір на літературну тему — це робота для дитини і відпочинок для родини: дорослий пропонує тему — дитина пише твір...

Це зовсім не так: і підготовка дорослого до навчання дитини твору про літературний твір, і організація заняття мають свої особливості.

По-перше, під час підготовки до твору важ­ливо побудувати роботу таким чином, щоб дитина у своєму висловлюванні прагнула аналізувати, порівнювати, оцінюва­ти, узагальнювати. і першим кроком до цього є демонстра­ція дорослим дитині декількох варіантів можливих вислов­лювань.

По-друге, на заняттях такого типу дитину необхідно привчати застосовувати чорнетки, на яких можна записува­ти план майбутнього висловлювання, опорні слова, речення, твір. Дорослий у випадку необхідності надає дитині допомо­гу: звертає увагу на слова, в яких допущено помилки, або які краще було б замінити на інші; зосереджує увагу на речен­нях, в яких потребує доопрацювання порядок слів або в яких зустрічаються пунктуаційні помилки; підкреслює речення, між якими відсутній логічний зв'язок; самостійно виправляє або корегує деякі помилки і недоліки.

По-третє, на заняттях з написання творів за літератур­ними темами необхідно дозволяти дитині застосовувати ди­тячі книжки, довідники.

У-четвертих, відгук про книгу — це не просто переказ її змісту, а оціночний погляд читача на неї. Дати відгук про книгу — це не тільки висловити й обґрунтувати свою думку про неї, а й поділитися враженнями про прочитане. Тобто у творі-відгуку про книгу необхідно показати те, що робить її цікавою. Тому пропонуємо вправляти дитину у написанні відгуків про прочитані книги за опорним планом та опорни­ми матеріалами.

Відгук на прочитану книгу (як вид твору) надзвичайно важливий для виховання юних читачів. У відгуку діти дають оцінку прочитаному (чи переглянутому фільму, спектаклю). Мета відгуку полягає в тому, щоб глибше, чіткіше усвідомити ідейний зміст, художні деталі. І підготовка, і написання відгуків пов'язується з уроками позакласного читання. На цих уроках діти дають усні характеристики прочитаному. Відгуки письмового виду рекомендується робити в 4 класі.

Навчання написанню відгуків у 4 класі відбувається у такий спосіб. Учитель простежує, щоб на час написання відгуку на книгу (або про окреме оповідання) текст був прочитаний усіма учнями. Для відгуку береться дійсно улюблений твір дітей. Учням заздалегідь повідомляється про те, що вони складатимуть письмовий відгук (твір) на прочитану книгу.

На уроці позакласного читання проводиться детальна бесіда за книгою:

- стисло передається сюжет,

- описуються головні дійові особи,

- перечитуються окремі невеликі уривки,

- аналізується ідейний зміст твору,

- учні розповідають, що їм особливо сподобалося в книзі,

- обґрунтовують свою думку,

- до уроку, як правило, готується невеличка виставка: портрет автора, ілюстрації.

Дітей варто познайомити з кількома зразками відгуків на прочитані книги, проаналізувати їх. На наступному уроці:

- складається колективний відгук,

- який обговорюється,

- як правило, записується на дошці,

- редагується

- і потім переписується в зошит із можливими доповненнями і змінами.

Відгук на прочитану книгу — це вільний твір. Тут була би шкідливою будь-яка загальна схема, неможливий і єдиний зразок. Дитячі відгуки різноманітні. Однак можна виділити кілька типів, які трапляються в школі.

1.Найпростішим є стислий переказ змісту книги. Дитина ще не може дати оцінку прочитаному, і такий "відгук" є корисним, тому не варто вчителеві робити з приводу такої форми дитячого твору якісь зауваження.

2. Часто діти передають у своїх відгуках не весь сюжет, а окремий епізод, який їм сподобався. Такий відгук вже вміщує найпростішу оцінку прочитаного: учень виділяє з усього сюжету книги те, що, на його думку, заслуговує найбільшої уваги.

3. В окремих відгуках дається елементарна характеристика одного або кількох героїв прочитаної книги, тобто розповідається у звичній формі про те, які вчинки, подвиги героїв схвилювали читача. У відгуках такого типу читацькі оцінки висловлюються чітко і зрозуміло.

4. Сильніші учні пишуть відгуки, в яких є порівняння, зіставлення прочитаного з фактами, відомими їм з інших книг або з життя. Такі відгуки вельми цікаві. В них зустрічаються узагальнення, а інколи і яскраві образи

Твори-відгуки — одна з найперспективніших робіт. Поступово ускладнюючись, вони переростуть у наступних класах у твори на літературні теми.

Навчання письмового твору з елементами оцінки

Внесення певних змін і оціночні судження характерні для усних і письмових висловлювань. Це відбувається тому, що, створюючи будь-яке висловлювання, мовець намагається тією чи іншою мірою висловити в ньому своє бачення та розу­міння подій і вчинків людей.

Оцінка — це реакція мовця на дії, ознаки реальних об'єктів, об'єктів внутрішнього та зовнішнього світу, що ним спостерігаються, уявляються, сприймаються. Оцінка вислов­лює особистісні думки й смаки мовця, а вони різні у різних людей.

Формування в учнів четвертих класів умінь будувати висловлювання з елементами розмірковувань або тексти-міркування, виражати оціночні судження є одним із пріори­тетних напрямів роботи з розвитку зв'язного мовлення. На наш погляд, цей напрям є й одним із складніших для реаліза­ції. По-перше, як відомо, розвиток усного мовлення повинен передувати розвиткові писемного мовлення, а четвертоклас­ники не завжди мають достатній досвід побудови текстів-міркувань, що може гальмувати формування відповідної пи­семної навички. По-друге, тексти-міркування не так часто зустрічаються в дитячій літературі, і тому в учнів небагатий досвід щодо їх мовленнєвих спостережень і запам'ятовування, що, знову ж таки, не сприяє процесу навчання.

Які ж існують способи висловлення оцінок?

• емоційна оцінка (називає позитивні й негативні почуття мовця, які викликає об'єкт, його дії, стан тощо, наприклад радість або здивування);

• естетична оцінка (відбиває безпосередню реакцію мовця на об'єкти дійсності);

• етична оцінка (відбиває норми поведінки людини, зу­мовлені загальнолюдськими цінностями).

Для висловлювання оціночних суджень існують такі гру­пи слів:

1. слова, які позначають певні емоції та переживання. Ці слова мають оціночне значення й позначають різнома­нітні моральні поняття (чесний, сміливий, великодушний, сором'язливий тощо), почуття (сумний, радісний), якісну оцінку предмета (гарний, поганий, красивий і т. ін.). Для цих слів не характерна емоційна забарвленість;

1. слова, які утворюють емоційні відтінки значень за до­помогою префіксів, суфіксів (снігурик, пташка, пта­шеня, їжачок); повторенням слів (великий-великий, злий-презлий); утворенням синонімів (їжак — колючий клубочок, переливається ліловим кольором — виблискує ліловим кольором); застосуванням слова у переносному значенні (дрімає дощ; дощик не квапиться, спить) та ін.

Пропонуємо наступний підхід до навчання дитини вміння подавати свої думки і оціночні судження у письмових висловлюваннях. Необхідно сформувати вміння висловлювати власні думки й оціночні судження в усному мов­ленні. Як цього досягти?

По-перше, дорослому необхідно налагодити довірливі стосунки з дитиною, щоб дитина довіряла дорослому і зна­ла, що дорослий — її мудрий і добрий товариш, який не буде сміятися або соромити, якщо з її боку буде зроблене щось неправильно, не так, як треба, а навпаки — завжди допомо­же й підтримає.

По-друге, систематично демонструвати зразки розмірко­вувань, оцінки подій і вчинків людей.

По-третє, ввести до активного словника школяра слова тому що, оскільки, бо, я вважаю, що, на мою думку та ін.

Пропонуємо орієнтовну розробку заняття, присвяченого формуванню початкового вміння будувати письмові тексти-міркування. Зазначаємо, що одного заняття для становлен­ня міцної навички недостатньо, і рекомендуємо періодично вправляти дитину як у самостійній побудові текстів-міркувань, так і в написанні вільних диктантів та переказів, застосовую­чи тексти-міркування як початкові.

Плануючи уроки з розвитку мовлення; вчитель повинен пам'ятати їх основну мету: підготувати учнів до самостійної роботи над зв'язним текстом.