11.3. Виникнення рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів в Україні

Паралельно з діяльністю Тимчасового уряду щодо форму­вання в Україні своїх органів влади й управління йшов процес утворення рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У Харкові Рада виникла 2 березня 1917 р., у Києві -3-4, у Катеринославі - 4, Одесі - 6, Херсоні, Вінниці, Єлизавет-граді - 7, Полтаві -11, Чернігові - 16 березня. Протягом березня 1917р. їх було утворено понад 170. Загалом в Україні навесні та влітку 1917 р. діяло 252 ради. Якщо зважити, що в Україні на цей час налічувалося близько 10 тис. населених пунктів, то це було не так уже й багато.

Безпосередніми організаторами рад були самі трудящі чи обрані ними тимчасові ініціативні групи та комітети. Єдиних для України правил і норм представництва щодо виборів до рад на той час не було. Делегати до рад обиралися на заводах і фабриках, в установах і казармах, селянськими громадами. Ради різнилися соціальний складом, партійністю, характером діяльності, структурою.

Більшість у складі ради мали представники соціалістичних (переважно, загальноросійських) партій - есери та меншовики. Члени цих партій багато зробили для повалення самодержавства та перетворення Росії на одну з найбільш демократичних країн світу того часу. Вони вважали, що країну після Лютневої революції очікує порівняно тривалий шлях капіталістичного розвитку, а тому підтримували Тимчасовий уряд. Категорично виступили проти останнього більшовики, котрі проголосили курс на негайне пере­ростання буржуазної революції на соціалістичну. Однак весною 1917 р. вони не мали підтримки в масах і становили меншість у радах.

Щодо структури рад, то вона, переважно, була такою: раду загалом представляли загальні (пленарні) збори всіх депутатів, а робочими органами були виконкоми, підзвітні та підконтрольні загальним зборам.

Приймаючи рішення, ради втручалися буквально в усі сфери життя, в цих органах населення набувало деяких навичок державної роботи. Виконкоми рад реалізовували постанови рад, вирішували невідкладні справи, здійснювали управління на певній території Вони ліквідовували органи царської влади, розганяли поліцію,

27

утворювали робітничу міліцію, вживали заходів з демократизації місцевих дум, судових органів, боролися за введення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, здійснювали контроль за вироб­ництвом тощо. Виникають і перші територіальні об'єднання рад -районні, повітові, губернські, обласні (крайові).

11.4. Виникнення Центральної Ради

Лютнева революція 1917 р. створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії. Український народ, як, мабуть, жоден інший, відчував це гноб­лення протягом багатьох років. Отож у цей час в Україні значної підтримки набуває ідея автономії. Із підпілля вийшли та стали активно діяти політичні партії: Українська соціал-революційна (УСРП), Українська соціал-демократична (УСДП), Товариство українських поступовців (ТУП) та ін. Усі вони мали яскраво національний характер і були виразниками інтересів найширших верств населення України. Та всі ці партії діяли окремо, роз­порошено, відособлено.

Відчувалася необхідність у об'єднанні всіх українських по­літичних сил і координації їхньої діяльності. І таким єднальним центром мала стати Українська Центральна Рада. її було створено З березня 1917р. у Києві за ініціативою українських політичних партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради було обрано видатного українського історика, громадського та політичного діяча М. Грушевського. Провідну роль у Раді відігравали українські соціалістичні партії, аїїлідерами були В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов. Вони як на віддалену перспективу орієнтувалися на соціалізм, а щодо ближчої перспективи їхні прагнення зводилися до того, щоби домогтися від Тимчасового уряду широкої автономії для України в складі Російської Федеративної Республіки.

Правовий статус Центральної Ради спочатку не був визначеним. Вона виникла як громадський орган, оскільки не мала ознак органу Державної влади. Передбачалося, що Центральна Рада припинить своє існування після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Скликати такі збори через нестабільність політичної ситуації та забезпечити всенародні, рівні і прямі вибори до них най­ближчим часом було неможливо.

З метою піднесення свого авторитету та повноважень Центральна Рада 6-8 квітня 1917р. скликає Всеукраїнський Національний Конгрес, на який запросила делегатів від усіх губерній, а також від Петрограда, Москви, Криму, Кубані та Холмщини (Польщі). Конгрес ухвалив низку важливих резолюцій: автономія України у складі Росії, українізація всіх сфер адміністративного, господар­ського та культурного життя. Він доручив Українській Центральній Раді організувати крайові ради та поступово встановити україн­ську владу на місцях. Конгрес провів також вибори до Центральної Ради як найвищого територіального органу влади в Україні. Із загальної кількості мандатів (150) дві третини надавалися губерніям і містам, а одна третина - партіям та громадським організаціям.

Згодом (у червні-липні 1917 р.) до складу Центральної Ради увійшли Всеукраїнська рада військових депутатів (кількістю 130 осіб). Всеукраїнська Рада селянських депутатів (Виконавчий комітет -212 осіб), Всеукраїнська рада робітничих депутагів (близько 100 осіб). Отже, до складу Центральної Ради входило понад 800 депутатів. Вона стає законним представником українського народу.