16. Показники продуктивності праці.

Показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.    Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення існують два показники: виробіток і трудомісткість.    Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до величини робочого часу, затраченого на його виробництво:

де В — виробіток; Q — обсяг виробленої продукції; Т — затрати робочого часу.    Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції.

Розрізняють такі види трудомісткості залежно від складових затрат праці на одиницю продукції:    Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = Тв + Тп

де Тв — затрати праці основних робітників-відрядників; Тп — затрати праці основних робітників-почасовиків.    Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.    Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир = Тт + Тоб

   Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.    Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту; або Т = Твир + Ту

   За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.    Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.    Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.    Планова трудомісткість — це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

17. Методи вимірювання продуктивності праці.

Прод-ть праці — це показник її ефективності, результативності, що хар-ся співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та к-тю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість. Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою , де В — виробіток; V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг). На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці. Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм. Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості. Технологічна трудомісткість   визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів. Трудомісткість обслуговування   визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва. Виробнича трудомісткість   складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи. Трудомісткість управління   визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців. Повна трудомісткість продукції   відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

18. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці. Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зрос-тання продуктивності пра-ці — це вся сукупність ру-шійних сил і причин, що призводять до збільшення прод-ті праці. За рівнем керо-ваності фактори підвищення прод-ті праці можна поділити на дві групи: * ті, якими може керувати господарюючий су-б'єкт (управління, організа-ція, труд. відносини, квалі-фікація і мотивація персо-налу, тощо); *ті, що знахо-дяться поза сферою керу-вання господарюючого суб'є-кта (політ. становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конку-ренція, НТП, тощо).

За змістом фактори зростання прод-ті праці можна поділити на три групи: 1) соц.-економ., що визначають якість використовуваної робочої сили; 2) мат.-технічні, що визначають якість засобів виробництва; 3) організац.-екон., що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва. До групи соц.-екон. факторів зростання прод-і праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості роб. сили. Це насамперед такі характерис-тики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компе-тентність, відповідальність; здоров'я та розумові здіб-ності; професійна придат-ність, тощо. До групи мат.-техн. факторів зростання прод-ті праці належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модерні-зація обладнання; викорис-тання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних техноло-гій; тощо. До групи організац.-екон. факторів зростання проду-ті праці належать прогресивні зміни в організації праці, вироб-ництва та управління. За сферою виникнення і дії фактори зростання прод-ті праці поділяються: · на внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації; · галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства; · регіональні — це фактори підвищення прод-ті праці, характерні для даного регіону; · загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні. Резерви зростання прод-ті праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом наук.-техн. прогресу. Резерви зростання прод-ті праці за змістом поділяються на три групи: · соц.-екон, що визначають можливості підвищення якості використовуваної роб. сили; · мат.-техн., що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва; · організац-економ, що визначають можливості вдосконалення поєднання роб. сили із засобами виробництва