1/Предмет і завдання онд

Предметом вивчення дисципліни є вид наукової діяльності,загальнонаукові та конкретно-наукові методи дослідження,у тому числі принципи організації наукових досліджень,методи планування експерименту,оброблення та оформлення результатів дослідження. Головна мета(завдання) курсу - залучення студентів до самостійної науково-дослідної роботи, ознайомлення їх зі стратегією та тактикою проведення досліджень, надання їм певних знань щодо методології, методики та інструментарію дослідження,засвоєння теоретичних аспектів методології і методики дослідження. Залучення студентської молоді до самостійного наукового пошуку сприяє не тільки поглибленому вивченню навчальних дисциплін, але й розвитку особистості студента - оволодінню ним дослідницьких навичок, підвищенню культури його мови, етики та естетики ділового спілкування.

2/Види і форми науково- дослідної роботи студентів.

форми науково-дослідної роботи студентів:

—участь у різних видах навчальної аудиторної роботи (лекції, семінари, лабораторні заняття) з елементами наукових досліджень; —індивідуальна робота викладачів зі студентами, які займаються науковими дослідженнями;

—науково-дослідна робота студентів у наукових гуртках, конструкторських бюро тощо; —участь студентів-дослідників у постійних наукових проблемних групах;

—участь студентів у науково-практичних конференціях, наукових читаннях, семінарах та ін.; —проведення наукових пошуків у процесі виконання різних видів практики в навчально-виховних закладах та на виробництві.

види науково-дослідної роботи студентів:

—аналіз наукової літератури;

—систематизація матеріалів опрацювання літературних джерел;

—добір наукової літератури, складання бібліографій з визначених тем;

—підготовка наукових повідомлень і рефератів; —наукові доповіді, тези;

—наукові статті;

—методичні розробки з актуальних питань професійної діяльності;

—наукові звіти про виконання елементів досліджень під час практики;

—конструкторські розробки приладів, пристроїв та ін.; -дослідні комп´ютерні програми; —курсові; —кваліфікаційні; —дипломні; —магістерські роботи та ін.

3.Планування,облік і контроль ндрс.

Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів спрямовані на - оволодіння методами наукового дослідження, набуття навичок застосування їх у практичній та науковій діяльності. Керівництво науково-дослідною роботою студентів є обов´язковим елементом діяльності професорів та викладачів вузів.Ця робота очолюється у вузі ректором, на факультеті - деканом, на кафедрі - завідуючим кафедрою. Загальне методичне та організаційне керівництво науково-дослідною роботою студентів здійснює Рада з науково-дослідної роботи студентів вузу, яка затверджується ректором. До її складу входять проректори, декани факультетів, провідні викладачі. За наказом ректора діють Ради з науково-дослідної роботи студентів на кожному факультеті. Науково-дослідна робота студентів повинна повністю відповідати профілю навчання студентів. Організація такої роботи проводиться окремими кафедрами у відповідності із загальними планами навчальної та наукової роботи вузу. Кафедра розробляє тематику науково-дослідних робіт і рекомендує її студентам для ознайомлення та вибору конкретної теми дослідження. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження для кожного студента та науковий керівник. Науковий керівник разом із студентом складає комплексний індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання.Головною метою розробки індивідуального плану є визначення форми організації і змісту науково-дослідної роботи студента та розподіл її у часі по семестрах. Виконання комплексного індивідуального плану контролюється науковим керівником. Індивідуальний план - складається у двох примірниках: для студента і для наукового керівника. Для контролю в складі індивідуального плану передбачають відомість обліку виконання окремих етапів за темою дослідження, де вказують термін виконання роботи та її оцінку науковим керівником. Науково-дослідна робота студентів,обліковується в окремій відомості, де вказують вид науково-дослідної роботи, термін її виконання, наукового керівника та оцінку виконаної роботи. В індивідуальному плані передбачається завершення окремих етапів науково-дослідної роботи в кінці кожного семестру, що дозволяє систематично контролювати стан науково-дослідної роботи кожного студента. НДРС, вчить збирати, систематизувати, аналізувати й узагальнювати, самостійно вести науково-дослідну роботу.4). Поняття, зміст і функції науки. Наука - форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука - це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки - виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна мета - істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об'єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

У методології науки виділяються такі функції науки, як опис, пояснення, передбачення, розуміння.

• Поя́снення науко́ве — розкриття сутності предметів і явищ об'єктивного світу шляхом з'ясування причин виникнення та існування явищ, знаходження законів їхнього розвитку чи функціонування, виявлення механізму дії тощо.

• Передбачення наукове , вид теоретичної діяльності, що полягає у визначенні, описі тих або інших явищ природи, суспільного життя, психічних станів, які відсутні або не відомі зараз, але можуть виникнути або бути вивчені і відкриті в майбутньому.

5). Структура і класифікація наук. Наукове знання поділяють на два рівні, а саме: рівень емпіричного знання та рівень теоретичного знання.

Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення обєктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Важливо мати на увазі, що цей рівень знання звичайно розчленовується на дві суттєві частини, що подаються фундаментальними теоріями і теоріями, що описують конкретну (достатньо велику) область реальності, базуючись на фундаментальних теоріях.Наукове знання можна розглядати як складну систему з дуже розгалуженою ієрархією структурних рівнів: локальне знання, що у будь-якій науковій області співвідносяться з теорією; знання, що складають ту чи іншу наукову область; знання, що подають усю науку. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі; науки про суспільство - суспільні; технічні науки. Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).

6).Система підготовки наукових кадрів в Україні. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкту (учений, науковий колектив) і об'єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки. Основними формами підготовки наукових кадрів є аспірантура та докторантура. Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України. Наукові працівники проходять стажування у відповідних наукових, державних установах, організаціях як в Україні, так і за її межами. Наукова установа забезпечує проходження курсу підвищення кваліфікації науковому працівникові кожні п'ять років із збереженням середньої заробітної плати. Результати підвищення кваліфікації враховуються при атестації наукових працівників.

Вчені мають право на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань встановлюється Кабінетом Міністрів України. Атестати доцента і професора видаються Міністерством освіти України, а дипломи кандидата і доктора наук та атестат старшого наукового співробітника - Вищою атестаційною комісією України. Наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання є кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим працівником відповідної посади.Атестація наукових працівників провадиться в наукових установах не рідше одного разу на п'ять років з метою:

- оцінки рівня професійної підготовки наукового працівника, результативності його роботи;

- визначення відповідності кваліфікації наукового працівника займаній посаді;

- виявлення перспективи використання здібностей наукового працівника, стимулювання підвищення його професійного рівня;

- визначення потреби в підвищенні кваліфікації, професійної підготовки наукового працівника.

Положення про атестацію наукових працівників затверджується Кабінетом Міністрів України.

7/Наукознавство — це наука, яка вивчає закономірності роз-витку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Наукознавство не є комплексом окремих дисциплін і навіть не синтезом знань різних аспектів науки, це цілісна наука, що вивчає взаємодію різних елементів, які визначать розвиток нау-ки як історично змінюваної цілісності, або системи.

Більш ніж тисячолітня історія розвитку науки висвітлює ряд закономірностей і тенденцій власного розвитку. Наука на кож-ному етапі нагромаджує в концентрованому виді наукові досяг-нення, і кожен факт включається в загальний фонд, не перекрес-люється подальшими досягненнями пізнання, а тільки переос-мислюється і уточнюється.

Приблизно в 30-ті роки двадцятого століття почала форму-ватись проблематика наукознавства і тільки в 60-ті роки цього ж століття наука про науку сформувалась як окрема галузь, коли чітко визначився предмет і завдання наукознавства. У цей період почали створюватись колективи з питань розробки проблем нау-кознавства, визначення системи показників для ключових нау-кознавчих понять з використанням методів різних наук. Сфор-мувалась галузь статистичного дослідження структури і динамі-ки інформаційних потоків наукової інформації.

Основними завданнями наукознавства є:

— вивчення законів і тенденцій розвитку науки;

— аналіз взаємодій наук;

— прогноз розвитку науки;

— проблеми наукового знання й наукової творчості;

— організація науки й управління її розвитком.

Отже, наукознавство є цілісною методолого-соціальною системою знань про науку. Комплексність наукознавства вира-жається у використанні різних методів і досягнень всього різно-маніття наук для розробки специфічних проблем, які не вирішу-ються жодною із окремих наук.

Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших країн, оскільки сучасна наука характеризуєть-ся цілісним і різностороннім підходом вивчення об'єктів.

8/Метод (гр. methodos) - спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя

У найбільш загальному розумінні метод - це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

Методика (гр. methodike) - сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та операцій.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать:

• аналіз і синтез;

• індукція і дедукція;

• аналогія і моделювання;

• абстрагування і конкретизація;

• системний аналіз.

• Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку що при наявному стані знань є напевно істинний, але не ґарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюючихся подій.

• Дедукція це процес виведення висновку що ґарантовано слідує, якщо вихідні припущення істині та вивід на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись виключно на основі попередньо наведених доказів, та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях Давньогрецьких філософів, таких як Арістотель.

• Анало?гія — (грец. ???????? — відповідність) — подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

• Аналогія в логіці — умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за ін. ознаками. В умовиводах за А. знання, набуте при розгляді якогось об'єкта (моделі), переноситься на інший, менш доступний для дослідження, менш наочний. Умовиводи за А. щодо конкретних об'єктів є гіпотетичними — правильність їх виявляється дальшим дослідженням і перевіркою. В сучас. науці розвинутою галуззю застосування А. є т. з. теорія подібності, що використовується при моделюванні.

• Синтез (від грец. — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

• Аналіз (від грец. ???????? — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

• Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

• Системний аналіз — вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об'єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування. Цей метод широко застосовується у наукових дослідженнях при комплексному вивченні діяльності виробничих об'єднань і галузі в цілому, визначенні пропорцій розвитку галузей економіки тощо.

• Абстрагування (від лат. abstrahere -відволікати) - метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічних дослідженнях для перспективного планування, коли на основі вивчення роботи підприємств за минулий період прогнозується розвиток галузі або регіону на майбутній період.

• Конкретизація (від лат. concretus - густий, твердий) - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

9. Емпіричні методи дослідження.

До групи методів емпіричного дослідження належать такі:

Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження.

Кореляційний аналіз – це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв´язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін.

Метод імплікаційних шкал – це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки.

Експерименти

Експеримент (від лат. Experimentum — проба, досвід) в науковому методі — набір дій і спостережень, які виконуються для перевірки (істинності чи хибності) гіпотези або наукового дослідження причинних зв'язків між феноменами.

Експеримент поділяється на такі етапи:

• Збір інформації;

• Спостереження явища;

• Аналіз;

• Вироблення гіпотези, щоб пояснити явище;

• Розробка теорії, що пояснює феномен, заснований на припущеннях, в більш широкому плані.

Наукові дослідження

Наукове дослідження — процес вивчення, експерименту, концептуалізації та перевірки теорії, пов'язаний з отриманням наукових знань.

Види досліджень:

• Фундаментальне дослідження, розпочате головним чином, щоб виробляти нові знання незалежно від перспектив застосування.

• Прикладне дослідження.

Спостереження

Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності.

Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об´єктів реальності, роблячи їх вихідними об´єктами наукового дослідження.

Результати його фіксуються в описах:

• безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.

• опосередковане з використанням тех. пристроїв.

Для отримання значущих результатів необхідно багаторазове спостереження

Вимірювання

Вимірювання — це визначення кількісних значень, властивостей об'єкта з використанням спеціальних технічних пристроїв та одиниць виміру

10

Історична наука в системі гуманітарних наук

Гуманітарні науки — група академічних дисциплін, об'єднаних прагненням до вивчення таких аспектів людського буття та якісних підходів, які взагалі не припускають єдиної парадигми, що визначає абияку наукову дисципліну. Гуманітарні науки зазвичай відрізняють від соціальних і природних наук і включають до них такі предмети як мова, література, музика, філософія, виконавські види мистецтва, релігія й образотворче мистецтво. Інші суміжні дисципліни, що час від часу включаються в гуманітарні науки: археологія, краєзнавство, культурологія й історія, хоч вони частіше розцінюються як соціальні науки.

До найважливіших суспільних наук відноситься історія,Історична наука — це система об'єктивних, перевірених практикою знань про природу, суспільство і людину, що отримала своє визначення в формі понять, формул, законів, уявлень, які постійно збагачуються. Історія — це розповідь про минуле, про конкретні історичні події в їх зв'язку і послідовності, про історичних діячів та інше.

Історія (від дав.-гр. ἱστορία — оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле[1]) — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

Історія - це наука про минуле людського суспільства та про його сучасність. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним фактором змін, які відбуваються сьогодні.

Історія вивчає минуле, його розвиток, закономірності та особливості еволюції (тобто змін, перетворень) в конкретних формах, просторово-часових вимірах

Змістом історії взагалі є історичний процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Події ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб.

Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання, , а саме: історії економічної, політичної, соціальної, суспільної, воєнної, історії держави і права тощо.

11

Методи пізнання історичної реальності.

Методологія історії (від грец. metodos — шлях дослідження, спосіб пізнання і logos — слово, поняття, вчення) — система принципів, прийомів та процедур формування й використання методів історичного пізнання, а також вчення про цю систему. Сучасна методологія історії — складне за змістом і формами вияву утворення, що характеризується різноманітними, подекуди протилежними підходами до вивчення історичного процесу, розбіжності між якими зумовлені відмінностями у світогляді істориків і осягненні та розумінні ними світу історії, умовами їх соціального та індивідуального буття.

Метод (спосіб дослідження) показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах. Метод —це шлях дослідження, спосіб побудови і обгрунтування знань.

конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень: структурно-функціональний аналіз, моделювання, порівняльний, системний, статистичний, математичний, конкретно-соціологічний, хронологічний, експеримент, спостереження, дедукція, індукція, метод аналогії, опис, проблемно-пошуковий.