63. Шляхи соціалізації людини у суспільстві. Набуття соціальних статусів та виконання соціальних ролей

Люди живуть у соціально нерівному (стратифікованому) суспільстві. Окремі його члени різняться за рівнем доходів, обся­гом владних повноважень, авторитетом, за професією тощо. Саме у суспільстві відбувається соціалізація особистості — процес її формування на основі навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей та певного досвіду, що робить людину членом суспільства. Процес соціалізації здійснюється як завдяки відносно постійним чинникам (отримання освіти у навчальних закладах), так і завдя­ки більш стихійним, несподіваним чинникам.

Завдяки стратифікації та соціалізації індивід не тільки вклю­чається в життя суспільства, а й одержує та змінює свій соціальний статус і соціальні ролі.

У науковий вжиток поняття «соціальний статус» запровадив М. Вебер. Статус він трактував як суспільне визнання у формі по­зитивних чи негативних привілеїв. У сучасному розумінні це по­няття охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: освіту, посаду, вік, стать тощо.

Соціальний статус особистості — це положення людини у суспільстві, яке вона займає як представник певної соціальної групи.

Вчені виділяють ще й особистий статус — становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до неї оточуючі. Якщо соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві загалом, то особистий — його позицію серед безпо­середньо оточуючих людей.

Соціальні статуси поділяють на два основні типи:

1. приписаний (привласнений, природний) — статус, що на­в'язується суспільством незалежно від волі та зусиль суб'єкта. Найчастіше набувається від народження (раса, національність, стать, вік, тощо);

2. досягнутий (здобутий) — надбаний зусиллями самої люди­ни (освіта, посада, сімейне становище, тощо).

У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, наприклад, громадянина держави, студента, покупця та ш. Уся су­купність соціальних ролей, що виконуються однією особистістю, називається рольовим набором. Соціальна роль — це типова пове­дінка людини, що пов'язана з її соціальним статусом та відповідає прийнятим у суспільстві нормам.

Соціальні ролі можуть бути закріплені формально (наприк­лад, законом) або мати неформальний характер (закріплюватись походженням, моральними нормами). Соціальна роль тісно по­в'язана із соціальною позицією особистості — її місцем у системі соціальних відносин.

Отже, завдяки соціалізації особистості та стратифікації лю­дей у суспільстві виникає таке поняття, як соціальний статус осо­бистості. Статус може бути приписаний від народження або при­дбаний завдяки зусиллям людини протягом життя. Окрім цього, люди виконують певні соціальні ролі в залежності від навколиш­ньої обстановки.

64. Основні етапи

СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ, ПРОЦЕСИ ДЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ТАРЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

Соціалізація — процес формування людської особистості на ос­нові навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей, суспільно­го та апасного досвіду, що перетворює людину на члена суспільства.

Необхідність соціалізації пов'язана з тим, що соціальні якості не передаються у спадок. Вони засвоюються, виробляються індивідом у ході зовнішнього впливу на пасивний об'єкт. Соціалізація потребує діяльної участі самого індивіда і передбачає наявність сфери діяльності Етапи соціалізації співпадають (умовно) з етапами вікового роз­витку індивіда:

1. первинна (рання) соціалізація. Вона пов'язана з надбанням загальнокультурних знань, з освоєнням початкових уявлень про світ та характери взаємовідносин людей. Особливим етапом ранньої соціалізації є підлітковий вік. Особлива конфліктність цього віку пов'язана з тим, що можливість та уміння дитини значно переви­щують передбачені йому правила, рамки поведінки;

2. вторинна соціалізація. Вона пов'язана з оволодінням спе­ціальних знань та навичок, із долученням до визначеної субкуль-тури. На цьому етапі розширюються соціальні контакти індивіда, діапазон його соціальних ролей.

У процесі включення індивіда до системи суспільного розпо­ділу праці передбачається адаптація у професійній субкультурі, а також одночасна приналежність до інших субкультур. Швидкість соціальних змін у сучасних суспільствах призводить до того, що людина повинна засвоювати все нове і пристосовуватися до нього при одночасній втраті раніше набутого. Ці процеси назвали ресо-ціалізацією та десоціалізацією. Коротко розглянемо їх.

Ресоціалізаиція (повторна соціалізація) людини — це процес засвоєння нових знань, цінностей, ролей, навичок замість ста­рих, недостатньо засвоєних або застарілих. Триває протягом усьо­го життя індивіда.

Десоціалізація — втрата індивідом певних соціальних ціннос­тей та норм внаслідок яких-небудь зовнішніх факторів, що супро­воджується відчудженням від усієї групи або соціуму.

Десоціалізація га ресоціалізація — це дві сторони одного про­цесу, а саме дорослої соціалізації. У дитячому та підлітковому віці, поки індивід виховується у сім'ї та школі, як правило, ніяких різких змін у його житті не відбувається.

Інколи людина потрапляє у такі екстремальні умови, у яких десо­ціалізація заходить так глибоко, що перетворюється у руйнування мо­ральних основ особи. Вона нездатна відбудувати усе багатство втраче­них цінностей, норм, ролей.

Отже, можна зробити висновок, що соціалізація відіграє про­відну роль щодо становлення особистості індивіда, а знання про її етапи, шляхи і вимоги сприяють його органічному провадженню у суспільні відносини.