3.4. Педагогічна дія. Спілкування

Підсумковим моментом у формуванні засад педагогічної майстерності майбутнього вчителя засобами театральної педагогіки є дія або вміння діяти. Вона є носієм усього, що становить педагогічну діяльність, позаяк у дії об'єднуються в одне нерозривне ціле думка, почуття, уява та фантазія, психофізична поведінка загалом, творче самопочуття, спілкування та ін. "Педагогічне спілкування передбачає вміння педагога швидко й правильно орієнтуватися у змінюваних умовах спілкування; правильно планувати й здійснювати систему комунікації, зокрема її найважливішу ланку — мовний вплив; швидко й точно знаходити адекватні змістові акту спілкування комунікативні засоби, які відповідають водночас і творчій індивідуальності педагога в ситуації спілкування, а також індивідуальним особливостям вихованця; постійно відчувати й підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні"¹.

Тут нам уявляється доречним зробити застереження щодо термінології, яка має як теоретичне, так і практичне значення. У наведеному вище висловлюванні відомих учених В.А.Кан-Каліка та М.Д.Никандрова немає терміна "дія". Дослідники найчастіше використовують слово "вплив". Те саме можна сказати про більшість спеціальних публікацій і досліджень. Ми вважаємо, що це не точно з точки зору термінології. Підтвердження нашої думки подибуємо у відомого вченого Я.С.Турбовського: "у педагогічній літературі заведено казати "методи педагогічного впливу", "педагогічний вплив". Не заперечуючи можливості такого слововжитку, я вважаю більш правомірним у тих випадках, коли йдеться про діяльність людини, казати "методи педагогічної дії" та "педагогічна дія"².

Ми згодні з Я.С.Турбовським з таких причин. Вплив як такий — значно ширше поняття, ніж дія. Він може здійснюватися й без нашої участі. Справа в тому, що на учня впливає все — і атмосфера класу, і погода за вікном, і власний стан, і чимало інших чинників, невідомих учителеві. Отже, навчити впливати ми не в змозі. Наша мета — навчити діяти. Чи становитиме педагогічна дія вплив — окрема тема, яка не ввіходить у рамки нашого дослідження. Тому найважливіша мета цього параграфа полягає в тому, щоб навчити студентів використовувати слова, думки, інтонацію, образне бачення тощо стосовно цілей та завдань професійного спілкування, допомогти опанувати на практиці вміння аналізувати сказане та зроблене, осмислювати сприйняття їх співрозмовником (учнем). С.О.Мінєєва та В.М.Овчин-ников у колективній монографії "Оптимізація мовного впливу" правильно окреслюють шляхи спілкування, які можна використовувати для навчання спілкуванню:

Проте для реалізації будь-якого пед. завдань необхідно розвинути педагогічні комунікативні здібності та вміння, передусім цілеспрямовану й зосереджену увагу, позаяк процес взаємодії безпосередньо пов'язаний зі здатністю до зосередженої та цілеспрямованої уваги. Мало дивитися на учня — треба його бачити, мало слухати учня — треба його чути, мало бачити й чути — необхідно розуміти, мало розуміти — необхідно відчувати. Врешті-решт не так важливо, що відбувається в душах педагога та учня, натомість важливо, що відбувається між ними.

Процес спілкування містить такі стадії:

— орієнтування в довколишніх умовах, вибір об'єкта;

— привертання уваги до себе за допомоги дії;

— підготовка об'єкта для сприйняття думок, почуттів, бачень;

— передача своїх думок, почуттів, бачень за допомоги мовлення, міміки та інших засобів виразності з метою змусити об'єкт зрозуміти, побачити або почути трансльоване;

— момент відгуку об'єкта.

Слід особливо відзначити найважливіші умови, без яких процес спілкування неможливий:

1) надзавдання (те, чого я хочу досягти в результаті спілкування); 2) дія (те, що я роблю для досягнення мети);

3) інструментарій (тобто спосіб досягнення мети (надзавдання) або як, яким чином я ці дії виконую).

Поряд з цим слід підкреслити, що вчені розрізняють три рівні спілкування². До першого рівня вони відносять функціонально-діловий рівень, який є найбільш примітивним і має місце, як правило, на початку спілкування, коли кожна із сторін (учитель та учні) змушена грати відведені соціальні ролі й виконувати приписані обов'язки.

Другий рівень народжується внаслідок першого й є його безпосереднім продовженням, він має назву "впливовий". На цьому рівні складаються стосунки наступного, вищого порядку. На цьому етапі педагог "завойовує" ставлення до себе тих, хто на.вчається. Необхідно відзначити, що на другому рівні в руках учителя є тільки інтелектуальні нитки керівництва учнями.

Наступний рівень спілкування має ще більшу міру взаємозалежності "учень — учитель" та "учитель — учень". Цей рівень називається "емоційний". На цьому рівні спілкування в руках учителя не тільки інтелектуальна сфера діяльності, але й емоційний бік особистості тих, хто навчається. Цей рівень відкриває можливість співпереживання. Його педагогічна сутність полягає в тому, що на ньому формується "внутрішня готовність людини не тільки пізнати світ почуттів іншої людини, але у певному розумінні й "прийняти" його"¹.

Тому пропоновані ніжче вправи й завдання сприяють у першу чергу розвиткові зазначених умінь і навичок для педагогічної дії (взаємодії), яка виражається в емоційному спілкуванні. Якщо розглянути процес спілкування послідовно, умовно поділяючи його на етапи, як наведено вище, з'ясується, що для орієнтування в довколишніх умовах і вибору об'єкта необхідно мати розвинену увагу. З іншого боку, щоб привернути увагу до себе, необхідна психофізична свобода. Підготовка об'єкта для сприйняття своїх почуттів, думок і бачень здійснюється на грунті уяви та фантазії, не виключаючи перших двох елементів — уваги й психофізичної свободи. Далі йде етап передачі інформації, здійснюваний за рахунок зазначених елементів. І останній етап — момент відгуку об'єкта — реалізується за допомоги уваги. Схематично це зображене на рисунку 6.

Отже, ключовими моментами на кожному з етапів спілкування мають стати орієнтування, привертання, підготовка, передача, відгук.

Педагогам відоме явище, про яке слід згадати окремо. Воно спостерігається у поведінці вчителя будь-якого віку, досвіду й міри обдарованості. Від цих "провалів" у педагогічній діяльності не застрахований ніхто. Проте можна навчитися, володіючи своєю емоційно-виразною природою, вольовим зусиллям долати припливи страху перед багатьма парами очей, спрямованими на вас. К.С.Станіславський називав цю хворобу "страхом перед чорним порталом сцени".

ПЛАН

семінарського заняття з теми

1. Що таке "система К.С.Станіславського"?

2. Принципи і складові елементи "системи".

3. Емоції і почуття.

4. Що таке мистецьке перевтілення?

5. Поміркуйте про елементи сценічної творчості, придатні для педагогічної праці вчителя.

6. Кінесіка та проксеміка.

7. Вкажіть на головні групи відчуттів.

8. Принцип засвоєння і тренування елементів уваги.

9. Що таке психологічна готовність до творчого акту та з яких компонентів вона складається?

10. Що таке м'язове напруження та як з ним боротися?

11. Вправи для формування психофізичної свободи вчителя.

12. Свідоме та підсвідоме на сцені та на уроці.

13. Що таке "уява" та "фантазія"?

14. Дія і взаємодія на сцені та на уроці.

15. Логіка (схема) педагогічної дії, взаємодії та впливу.

16. Етапи процесу спілкування на сцені та на уроці.

11