1) Волю; 2) пошук; 3) переживання; 4) втілення; 5) злиття; 6) вплив.

"У першому підготовчому процесі волі артист готується до майбутньої творчості. Він ознайомлюється з твором поета, захоплюється або змушує себе захопитися ним і тим збуджує свої творчі здібності, тобто збуджує в собі бажання творити.

У другому процесі пошук він шукає в собі самому й поза собою духовний матеріал для творчості.

У третьому процесі переживання артист невидимо творить для себе.

Він створює у своїх мріях як внутрішній, так і зовнішній образ зображуваної особи... Він повинен породнитися з цим чужим йому життям як зі своїм власним...

У четвертому процесі втілення артист наочно творить для себе. Він створює видиму оболонку для своєї невидимої мрії...

У п'ятому процесі злиття артист повинен з'єднати до повного злиття як процес "переживання", так і процес "втілення".

Обидва ці процеси мають здійснюватися водночас, вони повинні породжувати, підтримувати й розвивати один одного.

Шостим Станіславський називає процес впливу актора на глядачів".

2. Роль емоцій та почуттів у акторській та педагогічній діяльності.

У річищі досліджуваної нами проблеми слід зробити застереження щодо звертання до емоційної царини особистості педагога. Це звертання зумовлене безпосереднім взаємозв'язком емоцій вчителів та переживань учнів. То ж яку роль відіграють емоційні переживання учнів у навчанні? Вважаємо, що для педагогічної теорії та практики важливими є три аспекти, які в реальному процесі щільно взаємопов'язані:

1. Вплив емоцій на пізнавальні процеси.

2. Вплив емоцій на формування світогляду, норм моральнісності учнів.

3. Вплив емоцій на розвиток пізнавальних інтересів і потреб школярів.

Пізнавальна діяльність учнів у навчанні, зокрема сприйняття знань на слух, становить значне ускладнення. Виникають труднощі з боку уваги, чіткості уявлень, міцності запам'ятовування. Виниклі позитивні переживання значно полегшують діяльність школярів. Емоції визначають спрямованість уваги, характер сприйняття, його вибірковість, обсяг, нарешті, активізують мислительні процеси"¹.

Оскільки емоційні реакції впливають на зміст і динаміку сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення та беруть участь в будь-яких проявах життєдіяльності організму, вважається, що емоції людини — це найважливіша умова її розвитку як особистості.

"Емоції — реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення й охоплюють усі різновиди чуттєвості й переживань. Пов'язані із задоволенням (позитивні емоції) або незадоволенням (негативні емоції) різних потреб організму"².

Почуття сучасна психологія розглядає як диференційовані всталені емоції, які виникають на грунті вищих соціальних потреб людини (почуття інтелектуальні, естетичні, моральнісні).

3. Сумісність професійних якостей, необхідних в акторській і педагогічній діяльності

педагогічна та акторська діяльності мають багато точок перетину.. Різними у діяльності артиста та вчителя є завдання діяльності та наявність конкретного професійно значимого зворотного зв'язку. Наявність спільного дозволяє нам застосовувати на практиці, в процесі навчання й виховання майбутнього педагога, систему виховання актора — театральну педагогіку. Вивчення особливостей особистості актора, його індивідуально-особистісної структури необхідні як у практиці, так і в теорії. Передусім поняття про структуру особистості актора, значимість у ній певних особистісних характеристик і становить сутність предмета театральної педагогіки, орієнтуючи всю систему педагогічного впливу. Наприклад, у системі К.С.Станіславського увага наголошується на розвиткові системи особистісних характеристик — уваги, психофізичної свободи, уяви та ін.

Переживання — це психічний факт як частина власного життя індивіда, специфічний прояв його індивідуального життя. Наприклад, дитина переживає своє дитинство. У пам'яті кожної дорослої людини залишаються, як правило, ці спалахи усвідомлення себе, усвідомлення себе у довколишньому світі.

У більшості досліджень за головну якість акторської особистості приймається здатність до перевтілення. Це та "межа", яку, на жаль, не поталанило "переступити" багатьом вітчизняним дослідникам у галузі педагогіки. Щойно вони доходили до перевтілення, як це різко відштовхувало їх від діяльності актора. Чомусь досі у деяких дослідженнях здатність до перевтілення позначається як примітивне вміння потрібної миті засміятися чи заплакати. Наш досвід дозволяє стверджувати, що це далеко не так. "Гола" віра в пропоновані обставини нічого творчого акторові не дає.

Слід зазначити, що переживання артиста на сцені дещо відрізняються від тих, які ми знаємо в житті. Мало який артист переживає на сцені, так би мовити, первинні почуття. Саме вони, первинні почуття, не мають нічого спільного з почуттями сценічними, вкрай потрібними у педагогічній діяльності. У противному разі, якби актор раптом почав відчувати первинні почуття, то слід було б побоюватися за його здоров'я або за здоров'я його партнерів. На жаль, театр знає випадки, коли актор відчував ці самі первинні почуття. Значно частіше, а саме цього необхідно прагнути в школі (у навчанні), актори відчувають раніше пережиті, тобто повторні почуття.

Крім загальних якостей, необхідних для ефективного роботи, виокремлюються й спеціальні акторські здібності: критичність і доглибну спрямованість розуму, добре розвинене естетичне почуття, образне мислення, емоційну збудливість, творчу уяву, психологічну уяву, розвинену психомоторику, емоційну пам ять, сценічний темперамент, виразність міміки й пластики, мовні й вокальні дані та інші.

Творчий стан і актора, і педагога складається з низки взаємопов'язаних елементів системи. Такими елементами є активна зосередженість (сценічна увага); вільне від надмірного напруження тіло (сценічна свобода); правильна оцінка пропонованих обставин (сценічна віра), а також готовність і бажання діяти, які виникають на цьому грунті. Ці елементи треба виховувати в акторі та вчителі, щоб розвинути в них здатність приводити себе у правильне самопочуття. Необхідно, щоб педагог як актор володів своєю увагою, своїм тілом і вмів серйозно ставитися до творчого вимислу.

Розглянемо головні феномени, які можуть бути сформовані на грунті театральної педагогіки за наявності у того, хто навчається, необхідних задатків і здібностей, — перевтілення, заразливості, переконливості, чарівності. Оскільки перевтілення складається з переконливості, заразливості та чарівності, то можна сказати, що три останні елементи утворюють виконавське мистецтво як таке.

Сценічне перевтілення, навмисне відтворення емоцій, аналогічних переживанням зображуваної на сцені особи, не є кінцевою метою акторського мистецтва. Це лише специфічний, притаманний йому засіб впливу на глядача. Сенс такого впливу полягає не тільки в розумінні глядачем суті відтворюваних актором емоційних станів сценічного персонажу, але й, головним чином, в його емоційній реакції у відповідь на ці стани.

Здатність актора викликати співпереживання залу для глядачів називається сценічною заразливістю. Заразливість відтворюваних на сценічному майданчику почуттів зумовлена щирістю й справжністю сценічного переживання. Театральна практика, проте, багата на приклади, коли актор, що щиро сміється або гнівається, залишає зал для глядачів геть байдужим. Парадоксальність цього не перестає дивувати провідних майстрів театру: "Трапляється, плаче актриса, що то зветься, "живими сльозами", як і вимагав того режисер на репетиціях. Все так, а глядач штовхає товариша у бік, бінокль дає: "А поглянь, плаче! Насправді!". Немовби правда життя на сцені (адже плаче актриса по-справжньому), а мистецтва немає".

Заразливість акторського мистецтва визначається точністю емоційних реакцій актора процесі переживання ролі. Ця точність характеризується двома головними моментами: точністю відповідності модальності та інтенсивності цих реакцій обставинам життя ролі та точністю відображення у сценічному переживанні міри та якості умовності цієї конкретної сценічної вистави. Обидва аспекти точності найповніше та однозначно реалізуються у своєрідності динаміки емоційної реактивності.

Якщо заразливість — це здатність актора викликати співпереживання глядачів, то переконливість — це здатність впливати логікою своїх міркувань і вчинків. Заразливість звернена до емоцій глядача, переконливість — до його розуму. Логічна досконалість сценічного переживання зумовлена передусім логічною досконалістю здійснюваної актором послідовності фізичних дій, де провідну роль відіграє творча уява.

Чарівність — це "непояснювана привабливість усього єства актора, у якого навіть недоліки перетворюються на переваги, що їх копюють його прихильники та наслідувачі"¹, — писав К.С.Станіславський.

Проаналізуємо те, що являє собою ця щаслива й загадкова властивість акторської індивідуальності.

Мистецтво має бути побудоване на позитивних емоціях. Головним у чарівності є те, що актор приємний глядачеві. Чарівність властива артистам усіх театральних жанрів. Вона виявляється у будь-яких ролях: старих і молодих, трагедійних і комічних, позитивних та негативних. В останньому випадку заведено говорити про "негативну чарівність". Це не дуже вдалий термін, проте сенс його цілком ясний: актор має бути приємним глядачеві навіть тоді, коли втілює негативний образ. Якщо актор, котрий грає найогиднішу людину, не чарівний — він огидний, а це суперечить естетиці театру. На сцену не можна дивитися з огидою.

Чарівність, таким чином, це привабливість людини, яка виявляється в її зовнішньому вигляді, стилі поведінки, манері спілкування тощо.

Чарівність так само, як заразливість і переконливість, виступає в ролі певної обмежувальної умови в процесі сценічного перевтілення.

Необхідним моментом здатності до перевтілення є суб'єктивність, незалежність, зажуреність у свій внутрішній світ. Чарівність немовби уводить цю "стихію акторської суб'єктивності" в рамки певних соціальних очікувань глядача, забезпечуючи тим самим відповідність сценічного образу об'єктивно існуючим суспільним цінностям.

Заразливість, переконливість і чарівність утворюють у структурі акторських здібностей єдиний блок характеристик, які визначають точність сценічного перевтілення.

2. можемо розглянути елементи акторської діяльності, придатні для розвитку необхідних педагогічних якостей майбутнього вчителя

— увага;

— психофізична свобода (вивільнення м'язів від скутості);

— уява і фантазія;

— спілкування;

— дія.