3.2. Формування психофізичної свободи майбутнього вчителя

У найбезпосереднішій взаємодії з увагою перебуває друга необхідна умова успішної професійної діяльності — творче самопочуття педагога. Воно має два боки — зовнішній (фізичний) та внутрішній (психічний). Зазначимо, що обидва вони є важливими.

К.С.Станіславський стосовно акторів про це писав так: "для творчого самопочуття й для власне почуття важливими є не тільки душевні, але й тілесні властивості, здібності, стани артиста, необхідні для творчості. Ними перейняті всі творчі дані артиста, його фізичний апарат утілення: голос, міміка, дикція, мовлення, пластика, виразні рухи, хода та ін. Вони мають бути яскравими, барвистими, надзвичайно чутливими, чуйними, чарівними, мають рабськи улягати велінням внутрішнього почуття. Таке фізичне підпорядкування духовному життю артиста створює тілесне творче самопочуття, яке перебуває у цілковитій відповідності щодо внутрішнього творчого самопочуття"¹.

Фізична або м'язова свобода (використовуватимемо цей термін, хоча позначуване ним явище можна назвати й інакше — звільнення від "м'язового панцира", релаксація, здобуття творчого самопочуття тощо) педагога залежить від правильного розподілу м'язової енергії.

М'язова свобода — це такий стан організму, за якого на кожне положення тіла в просторі або рух витрачається рівно стільки м'язових зусиль, скільки це положення або рух вимагають. Здатність доцільно розподіляти м'язову енергію — головна умова пластичності тіла. Вимога точної міри м'язових зусиль для кожного руху й для кожного положення тіла в просторі — головний закон пластики.

Вчитель, котрий виходить перед аудиторією, потрапляє у певну залежність від неї. Це штовхає його на бажання сподобатися будь-що. У свою чергу, ця залежність (несамостійність) викликає стан безпорадності, розгубленості, скутості, напруженості, хвилювання, страху, про який ми поговоримо далі. Все це створює неприродний стан, який умовно можна назвати неправильним педагогічним самопочуттям (у театральній педагогіці — напруження). Саме воно й є головною перешкодою для вільної творчості природи.

Яким чином боротися з цим станом у практичній діяльності? Марно протистояти людським природним проявам, так би мовити, безпосередньо. Значно доцільніше навчитися створювати в собі той стан, який наближає вчителя у практичній діяльності до нормального людського стану, за якого тільки й можливо педагогічно доцільно діяти. Такий нормальний стан у театральній педагогіці називається "творче самопочуття" або "бойова готовність". Створюючи його, ми намагатимемося витісняти із себе неправильне педагогічне самопочуття. Інакше кажучи, будуючи творче самопочуття, витискуватимемо неправильне самопочуття, тим самим усуваючи те, що заважає йому виявляти вільну творчість природи.

Для практичної конкретизації окреслених вище понять наведемо ще одне завдання. Ця вправа має провокаційний характер.

Треба запропонувати трьом — чотирьом студентам назвати по одному улюбленому естрадному співакові. Щойно вони визначаться, педагог пропонує тим, хто назвав, заспівати голосами цих виконавців. Тим, хто отримав завдання, дається 3 — 5 хвилин на підготовку. По цьому часі, коли "співаки" будуть готові, а в цей час педагог має продовжувати викладати теоретичний матеріал, викликається перший учасник. Співати йому, як і решті, не доведеться. Натомість він повинен докладно проаналізувати свою поведінку (стан) під час підготовки до виконання завдання, коли він гадав, що йому доведеться виконувати пісню голосом свого улюбленого співака (співачки). Особливо слід зупинитися на тому стані психофізичного напруження, який виник у результаті складного завдання, та на вимозі виконати його у присутності своїх колег. Для позначення цих станів у театральній педагогіці є загальноприйняті умовні терміни, запозичені із спорту: "психічна готовність", "мобілізаційна готовність", "бойовий стан", "передстартова байдужість", "передстартова лихоманка" тощо.

1. "Передстартова лихоманка", за нашими спостереженнями, виникає у 55 — 60% випадків.

2. "Передстартова байдужість" — у близько 30% випадків.

3. "Бойова готовність" — у приблизно 10 — 12% випадків. Ми у цьому параграфі будемо займатися підготовкою виконавця (педагога) до стану "бойова готовність".

Необхідність діяти у заданій педагогічній ситуації, тобто за умов публічного виступу, як було показано у впливає на самопочуття педагога й призводить до порушення життєвих норм поведінки, до порушення органічного буття. Протиприродні для людської природи умови творчості (запропоновані обставини, майданчик, глядачі/учні) викликають у непідгоовленого вчителя м'язове напруження, психофізичним підґрунтям якого є страх, навіюваний аудиторією тих, хто навчається. Почуття відповідальності, пов'язане з публічним виступом, боязнь видатися смішним, незграбним, боязнь невдачі та інші причини, що мають зовнішній характер, призводять до втручання довільної уваги, волі у здійснення тих дій, які у реальній дійсності відбуваються майже автоматично, обмежуючися лише контролем з боку підсвідомості.

Добре відомо, що при дії перед аудиторією тих, хто навчається, у непідготовленого педагога розпадаються рухові навички, які чудово обслуговують його у повсякденному житті, тобто відбувається процес деавтоматизації рухових умінь. Це призводить до того, що педагогу необхідно відновлювати й автоматизувати такий простий акт, яким, наприклад, є ходіння. Відбуваючись в житті майже несвідомо, цей акт за умов публічного виступу починає вимагати довільної уваги й вольових зусиль, що викликає перевантаження свідомості невластивою їй роботою й позбавляє її можливості займатися більш важливими завданнями творчості. За таких умов свідомість учителя зайнята не педагогічним завданням, а успішним переміщенням свого тіла в просторі класу.

Шлях подолання "втручання волі у завчені рухи" пролягає перш за все у знанні своєї справи, яке дає впевненість, впевненість породжує внутрішню свободу, а внутрішня свобода знаходить своє вираження у фізичній поведінці людини, у пластиці її тіла. Переконливим прикладом цього є перша вправа з параграфа про увагу. Щойно виконавець почав займатися справою (виконання завдання вдруге), яку він знав і міг виконати, тіло стало пластичним, у будь-якому разі не таким незграбним, яким було у першому варіанті. Отже, зовнішня свобода — результат свободи внутрішньої. Дослідження показують, що втрата фізичної свободи виражається у педагога переважно у м'язовому перевантаженні, тобто у м'язовому перенапруженні.

Чим зосередженіша людина внутрішньо, тим менше напружені її м'язи. Й навпаки, чим більше напружені м'язи, тим слабше активність уваги (зосередженість). Тому якщо педагогові вдалося зосередити свою увагу на заданому об'єкті, то надмірне м'язове напруження зникає само по собі. Отже, поряд з навчанням, оволодінням об'єктом уваги треба навчитися звільнювати тіло від зайвого напруження, тоді зосередити увагу буде значно легше. Повторимо, що ці процеси (увага та психофізична свобода) розвиваються тільки паралельно.

На підтвердження сказаного вище звернімося до загальновідомої тези К.С.Станіславського, котрий стверджував: "зв'язок між тілом та душею є нероз'єднуваним. Життя першого породжує життя другої й навпаки.

Відтак К.С.Станіславський рекомендує навчитися управляти власною увагою: "Друге моє спостереження полягає в тому, що приплив творчих сил значно гальмується у актора думкою про зал для глядачів, про публіку, присутність якої немовби пов'язує його внутрішню свободу й заважає йому повністю зосередитися на своєму художньому завданні"¹.

Й нарешті, якщо педагог зуміє усунути зазначені істотні перешкоди на шляху до мети, настає найголовніша праця щодо професійної підготовки — захоплюючий своїми злетами та розчаруваннями процес розвитку в собі найнеобхіднішого дару вчителя — творчої фантазії.