23 Лютого 2012

Ознаками фейлетону є: висока фактична основа з авторським підтекстом, особлива форма побудови (наявність асоціативної теми, образи, сценки, картинки), сатиричне загострення теми або лірико-гумористична інтонація і конкретні висновки. Сатирична природа жанру визначає в ньому поєднання прямої та прихованої форм передачі інформації. Пряма форма дає текст, комунікативна функція якого проявляється як пряме спілкування з читачем. Прихована форма дає підтекст, розрахований на відновлення читачем того, що автор не висловив прямо, а зашифрував у повідомленні. У художній структурі фейлетону виділяється факт, що стає точкою відліку оповіді і тема. Основу фейлетона становлять документально підтверджені факти, імена, адреси. Особливість фейлетона в тому, що факти реальні, але «перестворені» або обіграні. Факти можуть бути й вигаданими, але типовими настільки, що ситуація стає впізнаваною. Знайти й реконструювати таку ситуацію – важливий етап для фейлетоніста. Є два способи розроблення теми у фейлетоні. Перший – це послідовний опис. Другий спосіб – побудова тексту за типом сюжетного оповідання. Такий фейлетон вирізняється тим, що несе на собі відбиток емоційно-образного художнього начала, що реалізується насамперед в сюжеті. При цьому сюжет домінує над фабулою. Фабула – це те, що було насправді, сюжет – те, як про це довідався читач. В художній публіцистиці фабула найчастіше є лише матеріалом для сюжетного оформлення, тому автор допускає в цьому випадку інформаційні та часові інверсії, вільне поводження з фактами, використання нестандартної лексики, оскільки простим перерахуванням фактів читача не захопиш, автор вмонтовує події в сюжет, щоб між цими фактами виявився новий, несподіваний зв’язок, щоб у звичайному відкрилось раптом незвичайне, а незрозуміле, нове виявилось знайомим і чітким. Фейлетон має власну архітектоніку. Він досить рідко починається з викладення конкретного факту, що став приводом для його написання. Тут діє один із найважливіших законів жанру – асоціативність. Використання добре знайомих читачам образів і понять, які так чи інакше асоціюються з темою фейлетона, є одним із найбільш ефективних методів впливу на аудиторію. Зрозумілі порівняння допомагають читачам легше осмислювати і сприймати судження і роздуми автора з приводу будь-яких подій і проблем. Використання відомих сюжетів, персонажів, образів викликає в пам’яті читачів знайомі з дитинства уявлення, за допомогою яких можна зрозуміти і основне, пояснити за аналогією найрізноманітніші події, факти, явища. Найчастіше журналісти використовують запозичені з творів літератури метафори, алегорії, гіперболи, афоризми, крилаті вислови, а також штампи, які створюють комічний ефект. Використовуються також асоціації, пов’язані з персонажами театральних вистав, кінофільмів, рекламних роликів. Також у фейлетоні з’являються вкраплення із притч і байок, прислів’їв і приказок, з пісень. Арсенал для асоціацій надзвичайно різноманітний, але важливо враховувати доречність тих чи інших засобів, щоби уникнути небажаних аналогій, двозначності. Основна мета асоціацій не в тому, щоби фейлетоніст сяйнув красивим слівцем, а в тому, щоб вони наочно демонстрували читачеві суть явища або події. Інші закони жанру – це емоційно-образний розвиток теми і створення комічного ефекту. Для цього дуже часто в текст фейлетону вводиться ремінісценція або історична паралель. Комічне обігрування фактів становить специфіку фейлетону і висуває на передній план сюжет, що підпорядковує собі композицію. Композиція сприяє створенню тексту як цілісності. У тексті зачин змінюється викладенням конкретної події або ситуації. Кінцівка охоплює низку емоційно-образних та логічних висновків, дає концентроване вираження авторської думки, містить підсумкову оцінку. Необхідний елемент будь-якого фейлетона – авторська маска. Вона потрібна для того, щоби створити підтекст, який був основною жанровою і типологічною ознакою фейлетона. Підтекст відображає історично зумовлений розвиток жанру, пристосовуючись через зміни форми до різноманітних соціальних умов. Основним прийомом створення підтексту вважається обігрування фактів на основі їхньої багато вимірності. Автор і читач разом ніби проходять лабіринтом фактів. При цьому автор виступає в різноманітних масках, наприклад маска оповідача, яка дає змогу бути то несмішливим, то серйозним, простаком або моралі затором, причому оповідач може бути уведений в число дійових осіб, а може бути представлений лише спостерігачем. Авторській масці від початку властивий іронічний характер. Автор грається власною маскою і ставить під питання саме поняття вигадки, авторства, текстуальності і відповідальності читача. Журналісти використовують ролі та маски як прийоми організації жанрового очікування. Читач налаштовується посміятися з матеріалу, який надає йому автор фейлетона. За допомогою маски фейлетоніст викликає у читача потрібні асоціації, налаштовує його на співчуття, співпереживання, змушуючи пропустити крізь власну душу звернені до нього слова автора. Одночасно з цим подаються, інтерпретуються зусібіч факти, тобто читачеві дається можливість самостійно оцінювати їх. Негативне ставлення автора до фактів приховане в підтексті. Через авторську маску фейлетоніст робить читача своїм однодумцем. Авторська маска є центром (або квазіцентром) оповіді. Це камертон, який налаштовує і організовує реакцію абстрактного читача, як отримувача інформації, як ідеального реципієнта, який повинен розуміти всі конотації автора, різноманітні стратегії його тексту, зокрема й іронію. Створюється необхідна ситуація, яка гарантує фейлетону порятунок від комунікаційного провалу. За допомогою авторської маски журналіст зазіхає на читацьку прерогативу розуміння тексту, спрямовує сприйняття, активно пропонуючи власну інтерпретацію. У структурі жанру авторська маска сприяє зближенню методів аналізу та методів викладу. Її можна позначити автономною схемою, де позиція є комунікативною функцією, що прямо залежить від типу видання і соціальної ролі журналіста, що позначаються його ж ставленням до об’єкта. Виражена в підтексті позиція відчувається не тільки в методах аналізу та викладу, на яких ґрунтуються судження автора, але і в самій тональності тексту, іронічній гумористичній або саркастичній інтонації. Тертичний вказує на недоліки, які можуть виникати під час написання фейлетона. Головна особливість підготовки фейлетону – це пошук фейлетонного факту. Для фейлетона підходить лише факт, який містить у гіпертрофованому вигляді риси, типові для явищ того класу, до якого він належить, причому це мають бути риси, гідні висміювання. Фейлетон може будуватися не на одному факті, а на їх сукупності, що використовується найчастіше. В цьому випадку типове виступає як певна закономірність, що пов’язує низку окремих фактів, а факти своєю чергою виступають як опорні точки сатиричної типізації, тобто створення сатиричного образу певного життєвого явища, яке таким шляхом зводиться до рівня ущербного. Інші недоліки фейлетона можуть виникати в результаті недостатньої продуманості логічних зв’язків, виявлених фейлетоністом явищ, невміння встановити причинно-наслідкові відношення між різними фактами, оцінити їх і передбачити їхній подальший розвиток. Для фейлетона важлива також мовна грамотність і точність. Фейлетонність – це технологія залучення читачів, що ґрунтується на вмінні писати весело, насмішкувато і легко про те, що цікавить звичайних людей. Глобальною якістю фейлетонного стилю є широке використання комічного в різноманітних формах. Фейлетонний стиль втілюється в жанрах, які трансформують усні короткі оповідання: чутка, байка, анекдот. Байка як жанр в чистому вигляді зустрічається рідко. Частіше вона запозичує формальні ознаки у замітки як класичного жанру друку, що має чіткі межі. Тематичний рівень байки максимально наближений до побуту і щоденності, хоча в тексті може розповідатись про найвідоміших людей. Жанр байки завжди передбачає певну вигадку.