Сатиричні жанри
16 січня 2012
Памфллет, фейлетон, гумореска, пародія.
В сатиричних жанрах використовуються: алюзії (натяки), іронії, слова іншомовного походження, екзотизми, варваризми, інтерстекстуальність, градацію, ампліфікацію, вставні конструкції, антитези, авторські неологізми, зокрема оказіоналізми, словоскладання, осново складання, цитати, ремінісценції, тавтологічні повтори, ступенювання відносних прикметників (найчесніший, ще чесніший), слово глуми, непрямы методи дидактики, словогру.
26 січня 2012
Потрібно написати фейлетон, памфлет і пародію.
Щербина А.О. – Жанри сатири і гумору, Київ, Дніпро, 1976. Симкин Я.Р. – Сатирическая публіцистика, Ростов, 1976. Кузнецова О.Д. – Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі, Львів, 2003. Стилистика газетных жанров. Учебное пособие – Ывуров В.Н., Москва, 1978. Тепляшина А.Н. – Сатирические жанры современной публицистики – Санкт-Петербург, 2004.
Система журналістських жанрів.
Система журналістських жанрів становить собою об’єкт аналізу, актуальний для будь-якої епохи. Жанр щільно пов’язаний зі змістом і певною мірою визначає його. Жанр як усталена форма спрощує журналісту пошук відповідної конструкції для адекватного передавання подій довкілля та пришвидшує темп його роботи. З одного боку жанр за класичним визначенням Здоровеги «Усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури, а з іншого боку він зазнає певних трансформацій». За В. Антоновою жанр – це стійка одиниця журналістської творчості, виражена в певній формі медіа-тексту, яка має конкретне функціональне призначення та особливі структурно-змістові характеристики, що у процесі суспільного розвитку з одного боку можуть діалектично видозмінюватися, але з іншого боку лише вбирати в себе своєрідність поточного моменту в різних модифікаційних формах і суттєво змінюватися. Традиційна структура журналістських жанрів складається з трьох основних родів: інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних. Традиційну побудову жанрів підтримують такі дослідники як Ворошилов, Грабельников, Здоровега, Кодолай, Мельник, Михайлин, Михайлов, Солнцева, Тепляшина, Тертичний. В основу традиційної систему жанроутворення покладені такі основні чинники: предмет відображення, мета журналістської творчості, методи дослідження предмета, масштаб охоплення дійсності, особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму, ступінь проникнення в дійсність, характер та властивості; додаткові: форми викладу матеріалу, форми персоніфікації інформації, обсяг матеріалу. Тертичний до художньо-публіцистичних жанрів відносить і сатиричні і виділяє нарис, фейлетон, памфлет, пародію, сатиричний коментар, життєву історію, легенду, епіграф, епітафію, анекдот, жарт, гру. Кройчик оперує поняттями не «жанр», а «текст» і виділяє п’ять груп: оперативно-новинні – замітка в усіх її різновидах; оперативно-дослідницькі – інтерв’ю, репортажі, звіти; дослідницько-новинні – кореспонденція, коментар, «колонка), рецензія; дослідницькі – стаття, лист, огляд; дослідницько-образні (художньо-публіцистичні) – нарис, есе, фейлетон, памфлет. Антонова виділяє дев’ять груп жанрів: інформаційно-новинні – замітка (розширена, рубрикацій на, автономна), репортаж (пізнавальний, подієвий), звіт (стенографічний, інформаційний, коментований) та інформаційний лист; інтерактивні – інтерв’ю-бесіда, інтерв’ю-полілог, інтерв’ю-діалог; інформаційно-аналітичні – стаття, кореспонденція, аналітичний лист, огляд преси, огляд, коментар, анкета, журналістське розслідування; документально-публіцистичні – нарис, замальовка, есе; сатиричні (креативно-сатиричні) – фейлетон, памфлет, шарж, анекдот, пародія; полісемантичні (гібридні) форми – авторський монолог, змістово-морфологічні інтерпретації листів, рецензія; рекреативні форми – фрагменти поетичних, прозаїчних художніх текстів; кросворди, чайнворди, сканворди; рекреативно-гедоністичні форми – публікації розважального плану типу «Все про себе», «Про найсокровенніше», «Він та вона»; рекламно-довідкові публікації – програми телевізійних передач, анонси, оголошення, рекламні заставки тощо. Гуревич до художньо-публіцистичних жанрів відносить замальовку, нарис, фейлетон, памфлет, пародію, епіграму, есе. Принципово нову, сучасну класифікацію пропонує Олег Пархітько. Він изначає сім чинників жанроутворення: предмет відображення, мета журналістської творчості, методи дослідження предмета, форми викладу матеріалу, масштаб охоплення дійсності, об’єктивність відтворення дійсності, ступінь опосередкованості контакту з дійсністю. За ступенем опосередкованості контакту з дійсністю дослідник поділяє жанри на дві групи, два роди – емпіричні (сприйняття дійсності через органи відчуття) та раціоналістичні (інтелектуальна обробка емпіричних даних), а за об’єктивністю відтворення дійсності він виділяє чотири видові групи: наративні (оповідні, описові) – замітка, звіт, кореспонденція, питання – відповідь, журналістське розслідування та життєва історія; індивідуально-творчі – репортаж, лист, експеримент, фейлетон, памфлете, есе, пародія, нарис; аналітично-об’єктивні – соціологічне резюме, рецензія, стаття, огляд ЗМІ; аналітично-інтерпритаційні – інтерв’ю, коментар, огляд. Наративні та індивідуально-творчі жанри утворюють рід емпіричних жанрів, аналітично-об’єктивні та аналітично-інтерпритаційні – рід раціоналістичних жанрів. Сатира – це не лише викриття чогось негативного, а спосіб відображення дійсності. Сатира утверджує позитивні ідеали через викриття негативних явищ, недоліків. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів – сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), комедія, сатирична повість, сатиричний роман. Сатирична замітка – твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Сатирична замітка є засобом вияву недоліків. У фейлетоні факти виступають у загальному вигляді як засіб типізації. Найпоширеніший спосіб фактологічного матеріалу – пародіювання твору іншого жанру. Тут автор намагається якомога далі відійти від прямої констатації факту. Пародія дає змогу якнайширше користуватися іронією. На перший план висуваються незначні подробиці, найчастіше вигадані. Другим за частотою вживання є спосіб продовження лінії міркувань негативного персонажа, тобто зведення їх до абсурду. Використовуючи його, автор вдавано переходить на позицію «героя». Прийом проведення аналогій. Іноді просто використовується літературне оформлення фактів. Фейлетон – сатиричний художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. Найчастіше фейлетони оділяють на документальні та проблемні. Памфлет – сатиричний гостро-викривальний твір, у якому розвінчуються суспільно-небезпечні явища, розрахований на ідейне знищення об’єкту критики. Виділяють три різновиди байок: байки-мініатюри, байки у прозі, сюжетні байки. Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, в якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людину. Основні ознаки гуморески – яскравий динамічний сюжет і відсутність докладної характеристики персонажу. Епіграма – це короткий, найчастіше моно строфа, сатиричний вірш, спрямований проти негативного суспільного явища або конкретного носія недоліку. Для епіграми характерна гранична концентрація думки, стрімкий розвиток теми, несподівана кінцівка.
30 січня 2012
Трансформація фразеологізмів, текст та його інтерпретація.
9 лютого 2012
Природа комічного і способи творення його
Комічне як соціо-культурна реальність. 2. комічне як суперечність. 3. Типи і відтінки комізму. 4. Історизм комедійного аналізу. 5. Засоби творення комічного. 6. Мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні.
Способи творення комічного свої для кожної мови. Феномен комічного в мові та побуті завжди неоднозначний і сприймається по-різному. Відмінності можуть бути індивідуальними, соціально-груповими, національного характеру. Смішне і сміх є одномоментним. Сміх як реакція організму несе в собі два заряди – насолоди та осудження. Сміх є двовекторним – позитивним та негативним. Відповідно до цього сатира і гумор принципово відмінні. У сатирі сміх без компромісів, сміх, який за своєю Природою не припускає й тіні примирення з тим, що висміюється. Комічне завжди є об’єктивною суспільною цінністю явища. Через природні явища здійснюється осміювання людських недоліків: лінощів, хитрощів, незграбності (приміром, байки). Не все смішне є комічним, але все комічне є смішним. Комізм є соціальним своєю об’єктивною (властивості предмета) і суб’єктивною (характер сприйняття) сторонами. Комічне в мистецтві завжди містить високорозвинене критичне начало. Сміх – це емоційно насичена естетична форма критики. Саме в такому ракурсі ми використовуємо сміх у сатиричних жанрах. Комедія – плід розвиненої цивілізації. Сміх за своєю природою є демократичним. Комічність ворога – його ахілесова п’ята. Комічність – це завжди критика сучасності. Мішень сучасного сміху завжди конкретна і визначена. Сміх найінтенсивніший саме в колективі. Сутність комічного в суперечності. Комізм – результат контрасту, розладу, протистоянь. В комічному завжди присутні два протилежні начала, перше з яких здається позитивним і привертає до себе увагу, але насправді обертається негативним, Кант бачив сутність комічного в раптовому перетворенні напруженого очікування в ніщо. Психологічний механізм комедійного сміху схожий на механізм переляку, подиву. Гумор передбачає здатність хоча б емоційно в найзагальнішій естетичній формі схоплювати суперечності дійсності. Гумор властивий естетично розвиненому розумові, здатному швидко, емоційно критично оцінювати сутність явища, схильному до незвичних, раптових зіставлень і асоціацій. Він є найдосконалішою формою естетичної волі. Гумор завжди реалізується в дотепності. Гумор – здатність до сприйняття комізму, а дотепність – здатність до сприйняття гумору. Сміх передбачає не тільки скарги, а й творче мислення. Гумор і сатира – основні типи комізму. Гумор – це сміх дружній, незлобливий, але й не беззубий. Гумор вбачає у своєму об’єкті якісь сторони, які відповідають ідеалу і саме ці недоліки є мішенями доброзичливого гумору. Об’єкт гумору, заслуговуючи на критику, у цілому зберігає свою привабливість. Сатира ж звертає свою увагу на цілісні явища, які є соціально-небезпечними. Сатира заперечує недосконалість світу в ім’я його докорінної зміни відповідно до ідеалу. Пародія спирається на схильність людини до зниження, перетворення великих речей на малі, поважних – на неповажні, піднесених – на звичайні. Людина ніби бачить світ зі зворотнього боку, із задзеркалля. Гумор і сатира – своєрідні градуальні антоніми (дві крайні протилежності, між якими є безліч відтінків). Комічне завжди національно забарвлене, має національно-неповторну форму, його національна своєрідність історично змінна і це відображається в стилістичній системі національної мови. До засобів творення комізму належать певні стилістичні прийоми та риторичні фігури. Оксюморон – риторична фігура, яка є сполученням двох непоєднувальних понять, що мали б виключати одне одного. Виникає ефект несподіваності і від того свіжість образу (сумна радість, солодка біль, гірке щастя). Оксюморон належить до різновидів парадокса, але, на відміну від каламбуру та іншої гри слів, які створюють комічно-гумористичний ефект, оксюморон спонукає читача до глибокого осмислення індивідуально художнього прийому поєднання непоєднувального. Іронія – (з грец. вдаване самоприниження) – тонке приховане глузування, стилістичний прийом. У вузькому значенні іронію розуміють як вживання слова з позитивною оцінкою для вираження негативної оцінки. В широкому значенні іронією називається така побудова тексту, при якій зовні позитивне або нейтральне ставлення мовця до особи, предмета чи явища насправді виражає негативну оцінку. Пародія – жартівлива переробка, тобто посилена іронія, яка завершується повним роз’єднанням, відокремленням форми і змісту. Певний жанр, певна форма або індивідуальний авторський стиль заповнюється невідповідним йому змістом. Констеляція – використання стилістично маркованих одиниць, що належать до різних стилістичних планів. У результаті виникає конотація (забарвлення) якісно нового стилістичного плану. Гіперсимантизація на контрасті – це перебільшення до неймовірного. До словесних засобів творення гумору належать: комічні неологізми, конотативні власні назви, комічні метонімії та синекдохи, комічні словесні евфемізми, комічне спотворення звукового комплексу слова, невідповідність граматичної форми слова, старослов’янізми, слова галузевої лексики. До словесно-ситуативних засобів належать: фразеологізми, повторення слів і фрази, комічні словесно-ситуативні евфемізми, римування.
Дібрати будь-які тексти сатиричних жанрів, де знайти ті прийоми, за допомогою яких створено комізм.