Вимоги до проведення педагогічного експерименту:

• Переконаність у тому, що експеримент не принесе дітям шкоди;

• Забезпечення єдності організації експериментальної роботи і реального навчально-виховного процесу;

• Проведення експерименту в умовах, які дозволять в подальшому використовувати отримані результати в масовій практиці;

• Забезпечення достовірності, репрезентативності, наукової значимості.

Експерименти, що проводяться педагогами різноманітні. Їх класифікують за різними ознаками: спрямованості, об’єктам дослідження, місцю та часу проведення тощо.

В залежності від поставленої мети розрізняють: констатуючі – при яких вивчають існуючі педагогічні явища; перевірочні, уточнюючі – коли перевіряється гіпотеза, створена в процесі осмислення проблеми; формуючі, перетворювальні – в ході яких конструюються нові педагогічні явища.

За місцем проведення розрізняють: природні – які проводяться без порушення навчально-виховного процесу; лабораторні - проводяться у спеціальних умовах (приміщення, обладнання тощо). Проводяться досить рідко.

Завдання для обговорення:

1. „Виховання є примусовий, насильницький вплив особи на іншу з метою утворити таку людину, яка нам здається гарною; а освіта – є вільні стосунки людей, для яких основою є потреба однієї – набувати відомості, а іншої – повідомити вже набуте нею...Різниця виховання і освіти тільки в насильстві, право на яке визнає за собою виховання. Виховання є освіта насильницька. Освіта вільна”. Л.Н.Толстой.

- Яка ваша думка з цього приводу?

2. К.Д.Ушинський писав: „Я бачу в педагогіці не науки, а мистецтво, але переконаний, що в теорії цього мистецтва є дуже багато такого, що необхідно знати людям, які беруться за практику виховання та навчання”.

- Яке ваше ставлення до думки К.Д.Ушинського? Чому?

Тема 2. Розвиток, виховання, формування особистості. План:

1. Аналіз понять “особистість”, “розвиток”, “формування”.

2. Взаємодія біологічного і соціокультурного в розвитку, вихованні та формуванні особистості.

3. Авторитарна та гуманістична концепції виховання і розвитку.

4. Співвідношення національного і загальнолюдського в розвитку, вихованні і формуванні особистості.

5. Проблема екології дитинства.

Література:

1. Аксіологія виховання: від термінології до постановки проблеми // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 118-123.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – СПб.: Издат. дом “Питер”, 2001. – 236с.

3. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посіб. – К.: ІЗМН. 1998. – 182 с.

4. Бех І.І. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 124-129.

5. Богуш А.М. Духовні цінності в контексті сучасної парадигми виховання // Виховання і культура. – 2001. – № 1. – С.5-8.

6. Буева Л.П. Духовность и проблемы нравственной культуры: (Материалы круглого стола "Духовность, художественное творчество, нравственность") // Вопр. философии. – 1996. – № 2. – С. 68-83.

7. Бузаров К.И. Воспитание, развитие и формирование личности (В контексте традиционных и современных концепий) / Адыгейский гос. ун-т. – Майкоп, 2000. – 87с.

8. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К.: Наукова думка, 1991. – 200с.

9. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтав. вісн., 1994. – 191 с.

10. Вовк Л.П. Духовне відродження нації // Рідна шк. – 1995. – № 2-3. – С. 3-7.

11. Декларация ООН о правах ребенка / Сов. педагогика, 1991, № 10.

12. Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – К., 2000. – Кн. 1. – 340с., Кн. 2. – 340 с.

13. Пащенко Д.І. Генезис гуманістичний ідей у педагогіці. – К.: Науковий світ, 2001. – 278с.

14. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит.издат.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн..1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

15. Самоненко Ю.А. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 277с.

16. Ситников В.Л. Образ ребенка (в сознании детей и взрослых). – СПб.: Химиздат, 2001. – 288с.

17. Столяренко О. Виховні гуманістичні системи: реальність, проблеми, перспективи // Рідна школа. – 2002. - №6. – С.24-26.

Об’єктом виховання є людина, що росте і розвивається. Процес розвитку триває на протязі всього життя. В людині відбуваються різного роду фізичні і психічні, кількісні і якісні зміни. Фізичні зміни - ріст та розвиток кісток та м’язів, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни - розумовий розвиток, формування психічних рис особистості, набуття суспільних якостей.

Розвиток особистості – це взаємопов’язаний процес і результат кількісних та якісних змін, що відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи та психіки, а також її пізнавальної та творчої діяльності, у збагаченні її світогляду, моральності, суспільно-політичних поглядів та переконань.

Формування особистості – процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення факторів – екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних тощо, розширення кола відносин дитини з дійсністю, поступове ускладнення форм діяльності та спілкування з людьми, набуття сукупності стійких властивостей та якостей.

Особистість – індивідуально своєрідна сукупність психофізіологічних рис людини, що формується за її життя і визначає особливості мислення і поведінки конкретного індивідуума.

Особистість – людина, що досягла такого рівня розвитку, якій дозволяє вважати її носієм свідомості і самосвідомості, здатною до самостійної перетворювальної діяльності.

Особистість – це соціальна характеристика людини, тобто ті її якості, що формуються під впливом спілкування та встановлення відносин з іншими людьми, з суспільством в цілому.

Розвиток людини відбувається під впливом певних факторів. Фактор – це будь-яка причина, створена спільним впливом декількох простих причин.

Розвиток людини детермінований внутрішніми та зовнішніми умовами. До внутрішніх умов стосуються фізіологічні та психічні властивості організму. Зовнішні умови – це оточення людини, середовище, в якому вона живе та розвивається.

І фактор, що впливає на розвиток особистості – спадковість (некеруємий).

Спадковість – передача від батьків до дітей певних біологічних якостей та особливостей.

Через спадковість людина отримує деякі особливості будови тіла, колір волосся, очей, шкіри, певні особливості нервової системи, деякі хвороби.

Проблеми, що пов’язані зі спадковістю:

1. Акселерація – це прискорення фізичного і частково психічного розвитку та статевого дозрівання у дитячому та підлітковому віці в порівнянні є попередніми поколіннями. Почалася в середині 70-х років ХХ ст., коли фізіологічне дозрівання почало помітно випереджати темпи розумового, соціального, духовного розвитку. Створюється невідповідність: тіло росте швидше, ніж дозрівають психічні функції, що є основою інтелектуальних, соціальних, моральних якостей. Причини: загальні темпи прискорення життя. поліпшення матеріальних умов, підвищення якості харчування та медичного обслуговування, поліпшення догляду за дітьми в ранньому віці, викоренення багатьох важких дитячих хвороб, радіаційне забруднення середовища життя людини, що веде на перших порах до прискорення росту, а з часом – до послаблення генофонду; зменшення кількості кисню у атмосфері, що веде до розширення грудної клітини, а згодом і до росту всього організму. Скоріш за все тут діє цілий комплекс факторів. З середини 80-х років ХХ ст. акселерація в усьому світі пішла на зменшення.

2. Проблема наслідування таланту чи розумових здібностей.

Здібності – комплекс психічних властивостей, що роблять людину придатною до певного, що склався історично виду діяльності.

Умова реалізації задатків – залучення людини до відповідної діяльності та її власна працелюбність. (Марк Твен “Подорож капітана Стормфілда до раю”).

Відомий генетик Дубинін пише, що будь-яка нормальна людина здатна до практично необмеженого духовного розвитку. Для нормального мозку немає генетично обумовлених варіацій інтелекту і розповсюджена думка про те, що рівень інтелекту передається від батьків дітям не має наукових доказів.

Концепція розвиваючого навчання – правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток учнів.

Інші думки: 1. Людська природа не підвладна змінам.

2. Виховання повинно йти за розвитком, воно лише допомагає визріванню того, що закладено у людину природою.

3. Усі психічні якості особистості є якостями набутими.

Соціальна спадковість (за Дубиніним) – це засвоєння від поколінь до поколінь соціальних та духовних надбань. Соціальна спадковість не записана в генах, а передається вихованням і тільки у людей.

ІІ фактор – середовище (географічне і соціальне). Цей фактор – напівкерований.

Людина стає особистістю тільки в процесі соціалізації, тобто в процесі засвоєння та активного відтворення суспільного досвіду, набуття необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними. Це процес перетворення людини з природної істоти у соціальну, освоєння і присвоєння культури людських стосунків, соціальних норм, ролей, видів діяльності. Також включає активне пізнання людиною оточуючої її соціальної дійсності, оволодіння нею навичками індивідуальної та групової роботи, ненавмисні, спонтанні впливи, за допомогою яких індивід залучається до культури і стає повноправним членом суспільства.

Середовище – сукупність матеріальних, духовних, суспільних умов існування та діяльності людини, що взаємодіють з нею як з організмом і особистістю, тобто підтримують чи стримують, стимулюють чи перешкоджають характерні дії живої істоти.

Слова “оточуюче середовище” означає дещо більше, ніж просто те, що фізично, просторово оточує індивіда. Джон Дьюі писав “Деякі об'єкти, віддалені від людини в часі і просторі, можуть утворювати оточуюче її середовище навіть у більшій мірі, ніж деякі, близькі до неї об'єкти. Об’єкти, у зв’язку з якими людина змінюється, складають її дійсне оточуюче середовище”

Географічне середовище – ті природні умови (клімат, ландшафт, краєвид, тип поселення, екологія тощо), в яких людина розвивається.

Соціальне середовище – суспільний устрій, система виробничих відносин, матеріальні умови життя, характер протікання виробничих та соціальних процесів. Загалом – це люди та групи людей, що оточують людину на протязі життя. Вони підрозділяються:

• за видом спільноти – суспільна формація, клас, група;

• за видом групи – сімейна, навчальна, суспільна, трудова, спортивна, військова тощо;

• за формуючим впливом – детермінуючі, тренуючи, вправляючи, навчаючи, виховуючи, перевиховуючи;

• за способом впливу на форму свідомості – правове, моральне, естетичне, наукове, релігійне;

• за віком – однолітків, старших, молодших, змішане;

• за ставленням до середовища – позитивне; байдуже, негативне;

• за соціальною спрямованістю – соціальне, асоціальне;

• за степенем контактів – безпосереднє, опосередковане.

Сім’я – форма спільноти людей, що складається зі з’єднаних шлюбом чоловіка та жінки, їх дітей (власних або усиновлених), а також, у деяких випадках, з інших осіб, що зв’язані з вищеназваними кревними зв’язками. Це різновіковий колектив, членом якого дитина стає з перших днів свого існування і вплив якого вона відчуває багато років, якщо не все наступне життя. Члени цього колективу об’єднані крім кревних зв’язків ще й почуттям відповідальності.

Організоване середовище – це, в першу чергу, ті соціальні інститути, на які в тій чи іншій мірі покладені виховні функції щодо підростаючого покоління. Це перш за все родини учнів; установи культури; навчальні заклади та позашкільні установи, різні клуби та об’єднання за інтересами, що функціонують за місцем проживання тощо.

Єдності в оцінці впливу спадковості та середовища на розвиток людини поки що немає. Науковці сперечаються з питання – що здійснює більший вплив на розвиток людини – середовище чи спадковість? Прихильники так званого біогенного напрямку в педагогіці безумовну перевагу віддають спадковості, а соціогенного – середовищу. Англійський психолог Д. Шаттлеворт (1935) прийшов до наступного висновку щодо впливу основних факторів на розумовий розвиток: з факторів, що впливають на розумовий розвиток 64% припадає на спадкові впливи, 16% - на різницю в рівні сімейного середовища, 3% - на різницю у вихованні дітей в тій же родині та 17% - на змішані фактори (взаємодія спадковості з середовищем).

ІІІ фактор – повністю керуємий.

Виховання – цілеспрямований педагогічний процес передачі соціально-культурного досвіду від старших поколінь до молодших, що здійснюється спеціально підготовленими та уповноваженими на це суспільством людьми в навчально-виховних закладах.

Виховання як і середовище – форма зовнішнього впливу на людину, що розвивається. Воно коректує вплив спадковості і середовища. Думки щодо місця виховання в цьому процесі самі різні: від твердження про його повне безсилля до визнання єдиним засобом зміни людської природи. Істина, як завжди, посередині. Вихованням можна досягти багато чого, але повністю змінити людську природу неможливо.

Цілеспрямований та систематичний вплив вихователів призводить до створення нових, заздалегідь спроектованих рефлекторних зв’язків, які іншим шляхом створені бути не можуть. Одне з важливіших завдань правильно організованого виховання – виявлення нахилів і обдаровань, розвиток у відповідності з індивідуальними особливостями людини, її здібностями та можливостями.

Виховання може забезпечити розвиток певних якостей тільки спираючись на закладені природою задатки.

Люди піддаються вихованню неоднаково. Діапазон дуже широкий – від повного неприйняття виховних вимог до абсолютного підкорення волі вихователів.