Інноваційні системи навчання Термін “інновація” почав використовуватись у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років хх ст. В перекладі він означає оновлення, новина, змінювання.

Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми і методи навчання, нестандартні підходи в управлінні (у вузькому значенні).

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня.

Основу змісту інноваційного навчання складає досвід. “Завдання школи, - підкреслював Дж. Дьюї, - взяти примітивний досвід і переживання дитини і оформити їх в географію, природознавство, арифметику, чи взагалі у будь-що, що становить шкільний предмет”. Знання, як такі, в інноваційному навчанні знаходяться на другому плані. Вони повинні співвідноситися з учнем, його потребами та інтересами. Учень відкриває для себе їх значення, а потім співвідносить його зі змістом. Засвоєння знань у цьому випадку є наслідком, точніше побічним продуктом досвіду переживань, зокрема і уявного досвіду.

Зовсім іншу роль в інноваційному навчанні відіграє вчитель. Він, за словами К. Роджерса, сходить з п’єдесталу і стає одним з тих, хто допомагає вчитися, і вчиться сам у тих, кому допомагає. В англомовній педагогічній літературі такого вчителя навіть називають по-іншому: “особа, яка сприяє учінню” (enabler), “дорослий в класній кімнаті” (adult in the class room), “полегшувач” “особа, яка стимулює навчання” (facilitator of learning). В інноваційній системі вчитель:

• має достатньо поваги до себе і до учнів, щоб зрозуміти: вони, як і він сам, думають про себе, навчаються для себе;

• поділяє з іншими відповідальність за навчання і виховання;

• керується власним досвідом;

• вибудовує свою програму самостійно або спільно з іншими, вибирає напрями власного навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору;

• керує поступовим створенням клімату, який полегшує навчання, аби з часом учні створювали і підтримували його самі, а взаємонавчання стало домінуючим;

• підтримує постійне позитивне тло навчально-виховного процесу;

• сприяє зміні зовнішньої дисципліни на самодисципліну.

Спілкування між учасниками процесу навчання має особистісно-орієнтований характер, якому притаманні відкритість особистості вчителя, установка на співробітництво, спільну діяльність та індивідуальну допомогу.

На відміну від традиційного навчання, в якому переважає мотивація “уникання невдач” і обов’язку, інноваційне – ґрунтується на мотивації “досягнення”, утвердження почуття гідності особистості, самореалізації, творчої діяльності.

У інноваційному навчанні акцент зміщений з організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його здатність відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати властиві лише йому підходи до навчання.