Вимоги до змісту освіти

1. Знання повинні бути дійсно науковими і відображати розвиток науки та техніки в державі.

2. Зміст освіти повинен:

а) базуватися на досягненнях національної культури, розвитку державної мови та народних традицій;

б) враховувати принципи історизму та політехнізму;

в) передбачати послідовність, систематичність та доступність у засвоєнні знань учнями;

г) враховувати розвиток вікових та індивідуальних особливостей школярів, їх інтелект;

д) базуватися на свідомому оволодінні знаннями та власній активності учнів у навчальному процесі.

3. Зміст освіти повинен постійно оновлюватись.

Задачі і зміст освіти не залишаються незмінними, однаковими для всіх історичних епох. Вони міняються під впливом вимог життя. Визначальний вплив на зміст шкільної освіти у всі історичні епохи здійснювали вимоги виробництва та зв’язані з ними стан науки, потреби та інтереси пануючого класу. З ускладненням техніки та виробничого процесу робітнику було необхідно все більше знань. Ще більше їх було потрібно командному складу виробництва, що невпинно збільшувався: технікам, інженерам, торгівельним та фінансовим робітникам тощо. Зміст освіти поступово розширювався збагачувався, але для різних соціальних груп по-різному. Це природно, бо в умовах класового суспільства освіта має класовий характер. Діти пануючих класів отримують не тільки широку освіту, але й інтелектуальну підготовку; діти трудящих готуються до фізичної праці і не отримують глибоких знань і відповідного розумового розвитку

В педагогіці склалося декілька теорій змісту освіти. В кінці XVIII – на поч. XIX століття з’явилися терміни формальна освіта і матеріальна освіта. Під формальною освітою розуміли розвиток розумових здібностей, а під матеріальною освітою – засвоєння запасу знань.

Прибічники теорії формальної освіти вважали, що найбільш цінним слід визнати не знання основ наук, а той розвиваючий вплив. Який вивчення науки справляє на вдосконалення розумових здібностей людини. Тому вони вважали, що найважливішим матеріалом для розвитку мислення, розуму учнів є мови, особливо латинська та грецька, а також математика і тому відстоювали переважно класичний напрямок у освіти.

Думка про те, що розвиток розумових здібностей не залежить від змісту знань є помилковою. Проявлення здібностей завжди змістовне, тобто будується на конкретному змісті якої-небудь предметної області.

Теоретики матеріальної освіти перебільшували значення великого обсягу знань і недооцінювали значення розвитку мислення. Вони помилково вважали, що засвоєння широкого обсягу знань автоматично веде до розвитку пізнавальних сил.

Суперечки між прихильниками цих двох напрямків точаться і досі.

В ході історичного розвитку навчання та освіти поступово стали розрізняти такі його види:

Загальна освіта – це процес і результат оволодіння обов’язковим мінімумом систематичних знань про природу, суспільство, виробництво та основними уміннями та навичками, що дозволяють людині ефективно функціонувати в суспільстві.

Політехнічна освіта – це процес і результат ознайомлення людини з науковими основами головних галузей сучасного виробництва та організації праці та формування умінь користуватись простим приладдям і технічним обладнанням, що здійснюється в процесі вивчення основ наук та трудової діяльності.

Професійна освіта – це процес і результат оволодіння системою знань, умінь і навичок, формування психологічних і моральних якостей, що дозволяють людині компетентно працювати за обраною професією

Людина в сучасному світі живе і діє в декількох життєво важливих для неї сферах. До першої групи відносяться: космічна, виробничо-економічна, екологічна, які умовно об’єднуються у сферу раціональної взаємодії людини з природою і які в сукупності Вернадський визначив як ноосферу. Узнаючи про космос, його зв’язках з земними процесами, про виробничу та природоохоронну діяльність людини учень поступово усвідомлює себе як розумну істоту всесвіту.

Друга група сфер взаємодії людей включає до себе всі системи суспільних відносин – виробничих, правових, моральних, що регулюються громадською свідомістю. Пізнаючи цю соціосферу, дитина пізнає себе як суспільну істоту, відповідальним перед людьми, суспільством, своїм сумлінням.

Третя група сфер утворюється в самій людині. До неї входять: сфера розуму, раціонального регулювання поведінки; сфера підсвідомих, інтуїтивних механізмів мислення; сфера несвідомого, емоційно-ірраціонального регулювання поведінки, вроджених механізмів регулювання; сфера спонтанного виявлення закладених природою сутнісних сил, обдаровань, здібностей, механізмів пристосування до життя. Все це узагальнено можна назвати психосферою. Пізнаючи самого себе дитина, підліток усвідомлює свою індивідуальність, особистісні особливості, властивості і якості, сутнісні сили, таланти та здібності. Це відкриває молодій людині шлях до саморегуляції, досягнення гармонії в самій собі.

Елементами змісту освіти є:

Знання – результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді понять, суджень, умовиведень, теорій. Також їх можна розуміти як навчальну інформацію, що засвоєна на рівні запам’ятовування і усвідомлення. Ще – це узагальнений досвід людей.

Знання існують декількох видів:

• емпіричне знання виробляється при порівнянні предметів та уявлень про них, що дозволяє виділити у них однакові, загальні властивості. У їх основі лежить спостереження і вони відображають лише зовнішні властивості;

• теоретичне знання виникає на основі аналізу ролі та функцій внутрішніх зв’язків системи. У їх основі лежить аналітико-синтетична мислена діяльність.

• інваріантні знання – фундаментальні, основні, такі що не міняються відомості про світ. Наявність таких знань дозволяє уникнути збереження величезної кількості конкретних знань.

• варіативні знання – мобільні, ті що змінюються в залежності від конкретних історичних, соціально-політичних, економічних умов. Відображають стан проблеми, або явища в даний конкретний момент.

Уміння – це готовність до ефективного виконання складної комплексної дії як в стандартних, так і у нестандартних умовах на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду.

Навички – способи дії, які багаторазовим повторенням доведенні до автоматизму і виконуються майже без участі свідомості.