Структура процесу навчання

Процес навчання має чітку структуру. Її провідним елементом є мета. Це – ідеальне уявлення про той результат, до якого прагне вчитель у навчальній взаємодії з дітьми. Окрім загальної мети – передачі дітям сукупності знань, умінь та навичок, розвитку розумових сил учнів – педагог постійно ставить перед собою окремі задачі по засвоєнню дітьми конкретної суми знань, умінь та навичок. Є в навчальному процесі і надзавдання – формування особистості.

Структурним елементом навчального процесу, навколо якого розгортається педагогічна дія є зміст соціального досвіду, що засвоюється дітьми.

Центральною фігурою, системоутворюючим елементом процесу навчання є вчитель – носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пізнавальної діяльності дітей.

Головним учасником, активним, що саморозвивається суб’єктом навчального процесу є дитина, учень.

Важливим елементом навчального процесу є і учнівський колектив.

Суттєвим елементом є методи навчання - способи навчаючої взаємодії вчителя і учнів. Їх ефективність залежить від індивідуальних особливостей вчителя (його життєвого досвіду, освіти, характеру його взаємин з учнями).

Процес навчання неможливий без такого елементу як організаційні форми – зовнішні оболонки процесу навчання. Провідною формою навчальної роботи в школі є урок, але існує і багато позаурочних форм навчальної роботи.

Органічним елементом структури процесу навчання є самостійна позаурочна (домашня, бібліотечна, гурткова) робота учнів по засвоєнню обов’язкової і необов’язкової інформації.

Важливе місце в структурі займає практичне застосування знань, умінь та навичок в житті. Цей елемент синтезує в собі всі інші, дає можливість перевірити якість навчання життєвою практикою.

Кінцевим елементом структури процесу навчання є педагогічна діагностика – сукупність спеціальних методів, засобів, прийомів, спрямованих на вияв якості знань, умінь та навичок учнів, на отримання зворотної інформації про ефективність процесу навчання.

Природничонауковим фундаментом психології навчання є учіння про вищу нервову діяльність. Зовнішньо ВНД виявляється в поведінці, пристосуванні організму до оточуючої дійсності.

Видатний фізіолог І.П. Павлов показав, що ВНД забезпечується наявністю і різноманітним сполученням двох фізіологічних процесів – збудження і гальмування.

Одна з особливостей головного мозку – системність його роботи і створення динамічних стереотипів – закріплених у стійку систему тимчасових нервових зв’язків, що виникають при тривалих впливах в постійній послідовності одних і тих же подразників. Стереотип, що складається характеризується легкістю та чіткістю виконання певної діяльності.

І.П. Павлов розробив також учіння про дві сигнальні системи:

І – на основі створення умовних рефлексів під впливом предметних подразників (у тварин і людей).

ІІ – в якості подразників виступають “другі сигнали” або слова. Вони викликають всі ті дії, що здатні викликати сигнали І сигнальної системи.

Велике значення у процесі навчання мають створення тимчасових нервових зв’язків і урахування закономірностей. Що визначають їх утворення.

Так, при викладенні матеріалу уроку слід уникати застосування одноманітних як досить слабких, так і досить сильних подразників, тому що дія їх викликає угасання орієнтувального рефлексу.

На взаємодії ІІ сигнальної системи з першою основані різні форми сполучення слів і засобів наочності, що полегшують створення тимчасових відповідних нервових зв’язків.

Знання закономірностей ВНД сприяє правильній організації засвоєння знань.

В процесі засвоєння важливу роль відіграє аналітико-синтетична діяльність, а також такі мислені операції як узагальнення, абстрагування і конкретизація.

Аналіз – розклад предмету або явища, що вивчається, на складові елементи, виділення у ньому окремих сторін і вивчення цих елементів як одного цілого. Аналіз нерозривно зв’язаний з синтезом – практичним або мисленим поєднанням частин чи властивостей об’єкту, що вивчається в одне ціле.

Здатність до аналізу розвивається поступово від наочно-дієвого до наочно-образного та словесно-логічного мислення, синтез стає більш повним та багатобічним.

Мислене виділення та об’єднання загальних суттєвих сторін предметів або явищ називається узагальненням. Вони створюються або на основі аналізу конкретних фактів (індуктивний шлях), або передують вивченню конкретного матеріалу, що вивчається (дедуктивний шлях).

Узагальнення тісно пов’язане з абстрагуванням – мисленою операцією, що полягає у виключенні з об’єкту пізнання одних його властивостей і виділення інших, які дозволяють проникнути в сутність предметів чи явищ, що вивчаються.

Б. Расел у книзі “Про виховання” головною метою шкільного навчання назвав виробку здібності до самостійного оволодіння знаннями, тобто до самоосвіти.

Самоосвіта – це самостійне керування розвитком власної особистості.

Це такий вид навчання цілі, зміст, умови і засоби якого залежать від самої людини. Він потребує праці, наполегливості в його реалізації. Оптимального рівня самоосвіта досягає тоді, коли вона перетворюється на постійну життєву потребу людини, основу її освіти на протязі всього життя, основу її поведінки та образу життя.

Сучасна дидактика вважає самоосвіту вищім етапом навчання. Підготовка молоді до самоосвіти проходить такі етапи:

• адаптація, що реалізується в основному школою;

• інтеграція навчання з самоосвітою;

• самостійна робота, пов’язана з творчістю

На першому етапі (адаптаційному) виключне значення має уміння читати. Швидке читання спирається на точне ідентефікування та пізнавання слів, зростання запасу слів та понять, що сприяє розумінню тексту, а також формуванню мотивації до читання.

Картина другого етапу (інтеграції) у різних людей протікає по-різному: відомі творці у дитячому віці, але зустрічаються і випускники шкіл, що ще не подолали адаптаційного етапу.