Теми рефератів

1. Методи виховання в народній педагогіці.

2. Педагогічна вимога як один з методів формування суспільної поведінки.

3. Методи виховання в творчості В.О.Сухомлинського.

Тема 12. Формування громадянської культури Самостійне вивчення

Мета: отримання студентами знань про процес формування громадянської культури учнів, його сутності і цілях, складових, критеріях оцінки його ефективності.

Основні поняття: громадянин, громадянська культура, політична культура.

План:

1. Сутність поняття “громадянин”.

2. Мета і сутність громадянського виховання.

3. Соціокультурна обумовленість громадянської культури учня.

4. Складові частини громадянської культури.

5. Сутність і структура політичної культури учня як складової частини його громадянської культури.

6. Фактори, що впливають на зміни підходів до виховання громадянської культури.

7. Національні та загальнолюдські цінності у формуванні громадянської культури.

8. Критерії оцінки сформованості громадянської культури.

Література:

1. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навч. метод. посіб. – К.: ІЗМН, 1997. – 252с.

2. Виховувати громадянина України: українська народна педагогіка та сучасне національне виховання: Метод. посіб. – Луганськ, 2000. – 130с.

3. Зеленов Е.А. Новые подходы к политическому воспитанию учащихся // Актуальные проблемы образования и воспитания учащейся молодежи. Ч.1. Луганск, 1993, с.53-57.

4. Ігнатенко П. та ін. Громадянське виховання учнів // Рідна школа, 1996, № 7, С.51-65.

5. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций/ Учеб.пособие для студентов педагог. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Юрайт-М, 2001. – 607 с. Лекція 16.

6. Павленко М. „Україна – в кожного своя”: особистісно-зорієнтований підхід у патріотичному вихованні // Початкова школа – 2002. - №8. – С.43-45.

7. Педагогика (краткий курс лекций): Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений. – Луганск: ЛГПУ, 2001. – 231с.

8. Савотина Н.А. Гражданское воспитание: традиции и современные требования // Педагогіка. – 2002. - №4. – С.39-44.

Теми рефератів і творчих завдань

1. Громадянськість – інтегративна якість особистості.

2. Взаємозв’язок громадянського і політичного виховання в сучасних умовах.

3. Запропонуйте 4-5 критеріїв оцінки громадянської вихованості школярів.

4. Зробити огляд статей в журналах “Рідна школа”, “Педагогіка”, “Освіта Донбасу”, “Історія в школах України” по питанням громадянського виховання учнів.

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність виховання громадянськості школярів?

2. В чому полягає соціокультурна обумовленість громадянської культури учнів?

3. В чому сутність і структура політичної культури учнів?

4. Які найважливіші фактори впливають на процес формування громадянської культури учнів?

5. Як співвідносяться національні та загальнолюдські цінності в громадянському вихованні учнів?

6. Що є показниками сформованості громадянської культури учнів?

Тема 14. Теоретичні основи виховання і навчання План:

1. Сутність процесу навчання.

2. Гносеологічні основи процесу навчання.

3. Структура процесу навчання.

4. Психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів.

5. Виховання культури самоосвіти і формування загальнонавчальних умінь – основа розвитку менталітету учнів.

Література:

1. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций/ Учеб.пособие для студентов педагог. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Юрайт-М, 2001. – 607 с. Лекція 23.

2. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посіб. – Х., 1997. – 338 с.

3. Онищук В.А. Урок в современной школе: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1986. – 160с.

4. Педагогика (краткий курс лекций): Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений. – Луганск: ЛГПУ, 2001. – 231с.

5. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – М.: Школьная пресса, 2002. – 512с.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит.издат.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

7. Смирнов В.И. Общая педагогика: Учеб. пособ. – М.: Логос, 2002. – 304с.

8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих пед. закладів освіти. – К.: „Академія”, 2002. – 528с.

9. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб.:Питер, 2001. – 544с.

10. Шамова Т.И. Управление образовательными системами: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2002. – 384с.

Будь-який процес є рух вперед і являє собою сукупність дій, спрямованих на досягнення певного результату.

Навчання – процес дуже складний, що характеризується наявністю специфічних закономірностей, пізнання та врахування яких дозволяють зробити його цілеспрямованим і керованим, досягати високих результатів.

Процес навчання в своєму розвитку пройшов довгий шлях. Тривалий час він носив здебільшого догматичний характер (навчальна діяльність обмежувалась механічним завчанням напам’ять того, що повідомляв вчитель в якості незаперечних істин (догм) словесних формулювань, положень, понять, теорій, які учні повинні були сприймати на віру). Таке навчання давало учням обмежені знання і не сприяло їх розвитку.

Догматичне навчання змінило пояснювально-ілюстративне в ході якого вчитель дає пояснювання, наводить докази, застосовує наочність. Учні спочатку осмислюють матеріал, потім відтворюють його, запам’ятовують і вчаться застосовувати набуті знання.

Сучасні умови потребують вдосконалення процесу навчання у бік збільшення частки самостійної роботи учнів, активізації їх пізнавальної активності.

Але за всіх умов в процесі навчання завжди поєднувались два види діяльності – діяльність вчителя, або викладання та діяльність учнів, або учіння. В тісній взаємодії цих видів діяльності виявляється двобічний характер навчання.

Визнаючи велике значення викладання, необхідно зауважити, що оскільки розвиток учня відбувається в процесі його власної діяльності, постільки основою навчання слід вважати не викладання, а учіння.

В сучасному розумінні процес навчання має такі характерні ознаки:

1. Двобічний характер;

2. Спільна діяльність вчителів і учнів (співробітництво);

3. Педагогічне керівництво;

4. Планомірна спеціальна організація і управління;

5. Цілісність і єдність;

6. Відповідність закономірностям вікового розвитку учнів;

7. Управління розвитком і вихованням учнів.

Рушійна сила процесу навчання – боротьба протиріч. Головні з них: - між тим, що учень вже знає і тим, що йому хочеться (належить) узнати; - між тим, як він мислить і тим, як йому належить навчитися мислити; - між тим, як він діє і тим, як йому потрібно діяти; - між вимогами суспільства до освіти і реальними можливостями процесу навчання у даних умовах; - між пізнавальними і практичними завданнями, що висуваються у ході навчання і досягнутим рівнем розумового розвитку учнів, знаннями, уміннями, навичками, що вони мають; - між знаннями та їх практичним застосуванням; - між знаннями по окремим навчальним предметам і формуванням цілісного світогляду; - між колективним, фронтальним характером викладання (діяльність вчителя) та індивідуальним характером засвоєння (діяльність учнів); - між загальною швидкістю руху процесу навчання і темпом просування кожного учня.

Мистецтво вчителя полягає у тому, щоб бачити ці протиріччя, організувати послідовне їх вирішення, забезпечуючи неухильний розвиток процесу навчання.

Гносеологічною основою сучасної дидактики є теорія пізнання. Відправним пунктом цієї теорії є визнання об’єктивності та реальності оточуючого світу, існування його в постійному русі, зміні та розвитку, пізнаваємості світу та законів його існування.

Основою пізнання є суспільно історична практика, тобто сукупність людської практики, способів впливу людини на природу і взаємини між людьми. Результатом пізнання є об’єктивна істина.

Світ ми сприймаємо через відчуття – відображення у мозку людини окремих властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності в результаті впливу їх на органи чуттів.

Сполучення відчуттів, що відображають сукупність різних властивостей предмету чи явища, що діє на наші органи чуттів зветься сприйняттям.

На основі відчуттів та сприйняття у свідомості створюється уявлення - чуттєвий суб’єктивний образ предметів та явищ дійсності , що відображаються.

Рух вглиб, від явищ до сутності, пов’язаний з переходом від конкретного сприйняття до абстрактного мислення. Такий перехід здійснюється шляхом творення наукових понять.

Наукове мислення і наукові абстракції не віддаляють нас від об’єктивної істини, а наближають до неї.

Початок пізнання на теоретичній основі буває необхідним , тому що створення конкретно-чуттєвих образів не є можливим (наприклад, будова атому, структура складних хімічних з’єднань тощо).