Педагогічні завдання

№ 1. Розкрийте зміст системи перспективних ліній та принципу паралельного впливу.

№ 2. По ставленню до інших людей психологи поділили учнів на дві основні категорії. Перша – це товариські, з колективіськими нахилами діти. Виявити вони себе можуть тільки у колективі. Друга категорія – школярі індивідуаліського складу, що “випадають” з колективу.

Якщо є діти, які випадають з колективу, навіщо робити всіх колективістами, силоміць міняти природу дитини? А як вважаєте ви? Наведіть докази “за” і “проти”.

№ 3. Визначте, в якій групі вказані провідні передумови, що ефективно впливають на формування колективу.

а) єдність мети, знання учнями один одного, міцне авторитарне керівництво, відсутність конфліктів між учнями, спільне виконання домашніх завдань.

б) спільна діяльність, єдина шкільна форма, спільні походи, наявність органів самоврядування.

в) спільна діяльність, знання педагогами теорії розвитку колективу, віяв діалектичних протиріч, наявність лідеру, дружба між учнями.

г) знання педагогами теорії розвитку колективу, наявність і розуміння учнями цілей виховання, цілеспрямована спільна діяльність, наявність перспективних ліній, наявність органів самоврядування.

Теми рефератів:

1. Колективізм – провідна ідея шкільного виховання.

2. Вчення Макаренко А.С. про колектив.

3. Традиції – ефективний засіб формування шкільного колективу.

4. Стилі педагогічного спілкування з учнівським колективом.

5. Проблема взаємовідносин особистості і колективу.

Тема 10. Загальні методи виховання План:

1. Поняття про метод виховання.

2. Різні підходи до класифікації методів виховання.

3. Методи педагогічної організації і самоорганізації дитячого колективу

4. Методи повсякденного спілкування.

5. Методи активного впливу на індивіда чи колектив.

6. Вибір методів виховання.

Література:

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций/ Учеб.пособие для студентов педагог. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Юрайт-М, 2001. – 607 с. Лекція 12.

3. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посіб. – Х., 1997. – 338 с.

4. Педагогика (краткий курс лекций): Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений. – Луганск: ЛГПУ, 2001. – 231с.

5. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – М.: Школьная пресса, 2002. – 512с.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит.издат.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.2: Процесс воспитания. – 256 с.

7. Пуйман С.А. Педагогика. Основные положення курса / С.А.Пуйман. – Мн.: ТетраСистемс, 2001. – 256с.

8. Смирнов В.И. Общая педагогика: Учеб. пособ. – М.: Логос, 2002. – 304с.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих пед. закладів освіти. – К.: „Академія”, 2002. – 528с.

Навіть якщо чітко визначений зміст виховання і продумана система та послідовність його здійснення, ця система не може бути проведена в життя, якщо вчитель не володіє основними методами відповідних виховних впливів та взаємодії з учнями.

Метод виховання – це засіб впливу вихователя на свідомість, волю та почуття учнів, спосіб взаємодії з ними з метою формування у них переконань та навичок поведінки, що відповідає меті виховання.

Методи виховання – це сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаній діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їх свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення.

Методи виховання ефективні, коли педагог враховує сприяння самих дітей його зусиллям, коли вихованці долають в собі спротив та свідому протидію виховним заходам, прагнуть до активного освоєння і присвоєння духовних цінностей.

Засоби виховання – це ті конкретні заходи або форми виховної роботи (бесіди, збори, вечори тощо), види діяльності учнів (навчальні заняття, предметні гуртки, конкурси, олімпіади тощо), які використовуються у процесі реалізації того чи іншого методу.

Прийом виховання – частина загального методу, окрема дія (вплив) в конкретній ситуації.

Виховний захід – це сукупність різного роду виховних впливів з відповідними їх вимогам матеріальними і духовними умовами, підпорядковані єдиній меті, взаємодіючі один з одним, що являють собою цілісне утворення.

Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності вихованців.

Різність підходів до класифікації методів виховання обумовлена тим, яка ознака береться за основу для групування методів. Наприклад, видатний педагог-теоретик 20-х років ХХ ст. Пінкевич за основу брав час педагогічного впливу, його тривалість і поділяв всі методи на дві групи:

1. Методи тривалого педагогічного впливу.

2. Методи тимчасові, що використовуються у випадкових педагогічних ситуаціях і що мають короткочасний педагогічний ефект.

До методів тривалого педагогічного впливу він відносив:

1. Систематичні тривалі вправи;

2. Системи методів навчання;

3. Особистість вихователя.

Ще одна класифікація (Сластьонін):

1. Методи формування громадської свідомості (роз’яснення, розповідь, бесіда, приклад);

2. Методи формування громадської поведінки (вправи, система доручень,);

3. Методи стимулювання (вимога, постанова перспективи, змагання, “вибух”, заохочування та покарання);

4. Методи самовиховання (особисті зобов’язання, самозвіт, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка).

Класифікація Харламова І.Ф.:

1. Переконання;

2. Метод позитивного прикладу;

3. Метод вправ;

4. Методи схвалення та осуду;

5. Методи вимоги та контролю за поведінкою учнів;

6. Метод переключення.

За характером методи виховання поділяють на переконання, вправи, заохочення та покарання (Болдирьов М.І., Гончаров М.К., Корольов Ф.Ф. та ін.).

У класифікації Мар`єнко І.С. названі такі групи методів виховання. як роз’яснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, методи приучення і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання.

За результатами методи впливу на вихованця можна поділити на два класи: впливи, що створюють моральні установки, мотиви, відношення, що формують уявлення, поняття, ідеї; впливи, що створюють звички, визначаючі той чи інший тип поведінки.

Класифікація на основі спрямованості – інтегративної характеристики, що передбачає єдність цільової, змістовної сторін методів виховання (Щукіна Г.І.) : методи, що формують свідомість особистості; методи, що організують діяльність і формують досвід громадської поведінки; методи стимулювання поведінки і діяльності.

Класифікація Лихачьова Б.Т.: 1. Методи педагогічної організації і самоорганізації дитячого виховного колективу; 2. Методи організації повсякденного спілкування, ділової, товариської, довірчої взаємодії та взаємовпливу; 3. Методи дитячої самодіяльності; 4. Методи педагогічного впливу, корекції свідомості і поведінки, стимулювання і гальмування діяльності дітей, збудження їх до саморегуляції, самостимулювання і самовиховання.

Методи педагогічної організації і самоорганізації дитячого виховного колективу

Колективна перспектива – як метод являє собою віддалену в часі мету, що породжує прагнення і добровільну захоплюючу діяльність колективу. Мета повинна бути педагогічно доцільною та романтичною (колективний похід, свято, урочистості, вистава, урочистий звіт).

Колективна гра - як метод являє собою залучення дітей в умовні. Захоплюючи події, ситуації, виконання ролей. У колективній грі відтворюються обставини, правила поведінки, що відповідають дитячим потребам. Інтересам і добровільним прагненням. Може бути використана в будь-якому виді дитячої діяльності (навчальній, трудовій, творчій, організаційній, побутовій). Шляхи: - використання вже готових ігор; - імпровізування разом з дітьми (обговорення сюжету, правил, розподілу ролей, підведення підсумків, нагородження переможців). Колективна гра забезпечує стійку добровільну дисципліну, збуджує дитячу психічну активність, дає духовно-моральне задоволення. Вона дає відчуття краси колективного життя.

Колективні єдині вимоги – є педагогічним виразом громадських норм поведінки. Вони сприяють залученню школярів до обов’язкової суспільно необхідної діяльності, системи відносин, накопиченню досвіду свідомої громадської дисципліни та культури поведінки.

Колективне самоврядування школярів – метод доступної дітям самоорганізації, включення кожного члену колективу в громадську діяльність. Готує учнів до участі в управлінні ділами суспільства, зміцнює їх віру у власні сили. Створює умови до розв’язання будь-якого питання. проблеми, конфлікту. Формує почуття господаря, захищеності, піклування про колектив, колективістські якості, організаторські здібності, активну життєву позицію.

Колективне змагання – відповідає особливостям дитячої природи, стимулює громадську діяльність школярів шляхом порівняння і оцінки її результатів. Вимагає чіткої постанови мети. Широкого розголосу умов, обміну досвідом та взаємодопомоги, гласного підбиття підсумків і порівняння результатів. Надає педагогу інформацію про степінь розвитку активності, вимогливості дітей до себе і товаришів тощо.

Колективне самообслуговування – є методом розвитку працелюбності, умінь та навичок по обслуговуванню побутових потреб власних, близьких людей, колективу.