Принципи виховного процесу

Принципи виховного процесу (принципи виховання) – це загальні вихідні положення, в яких виявлені основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.

Основні вимоги до принципів:

1. Обов`язковість – вони вимагають обов`язкового та повного втілення у практику.

2. Комплексність – передбачає їх одночасне, а ізольоване застосування на всіх етапах виховного процесу.

3. Рівнозначність – серед них немає головних та другорядних

• гуманістичний характер виховання – вимагає гуманного ставлення до особистості дитини, поваги її прав та свобод, відмови від принижуючих особу методів виховання, подання до неї посильних і розумно сформульованих вимог;

• врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня – вимагає постійного вивчення і доброго знання особливостей темпераменту, характеру, поглядів, смаків, звичок вихованців, уміння діагностувати реальний рівень сформованості важливіших якостей особистості (спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість, ставлення до праці, ціннісні орієнтації), залучення вихованця до посильної для нього виховної діяльності;

• зв`язок виховання з життям – вимагає широкого ознайомлення вихованців з громадським та трудовим життям людей та залучення їх до реальних життєвих відносин, різних видів суспільно-корисної діяльності;

• громадська спрямованість виховання – вимагає орієнтації виховання на підтримку та зміцнення державного устрою, формування у вихованців громадянських і соціальних якостей;

• єдність виховних впливів – вимагає врахування впливів інших сфер виховання (родина, колектив тощо), підтримки розумних вимог інших членів педагогічного колективу, координування зусиль причетних до виховання соціальних інститутів.

Принципи національного виховання:

• природовідповідність;

• культуровідповідність;

• етнізація;

• гуманізм;

• демократизм;

• єдність сім’ї та школи;

• наступність;

• спадкоємність поколінь.

Діагностика вихованості

Результати виховного процесу – це досягнутий особою чи колективом рівень вихованості. Він може відповідати запроектованому, але може і відрізнятися від нього.

Виявити степінь відповідності допомагає діагностика – оцінна процедура, спрямована на прояснення ситуації, виявлення дійсного рівня вихованості.

Критерії вихованості можна умовно поділити на дві групи: пов’язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі – судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості і пов’язані з явищами, прихованими від очей вихователя – мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

Методи діагностики вихованості:

• прямі питання типу “Що таке чесність?”, “Навіщо людям моральність?” тощо;

• спеціальні питання (щоб виявити ставлення вихованців до тих чи інших явищ, фактів, подій) в усній чи письмовій формі: “Які професії ти вважаєш найбільш престижними?” тощо;

• твори на задану тему: “Мій ідеал сучасника”, “Милосердя – як я це розумію” тощо

• аналіз “умовчання”;

• спостереження за поведінкою вихованців;

• соціометричні методи;

• метод виховних ситуацій – це створення природних штучних ситуацій, в яких вихованець вимушений в своїх діях викрити рівень сформованості у нього певних якостей. Найбільш ефективна – ситуація вибору (розподіл обов’язків, доручень, подарунків і нагород тощо), коли поведінка людини адекватна його внутрішній позиції.

Реєстрація результатів діагностики частіше за все проводиться за 6-ти бальною шкалою: +1 (готовність до позитивних проявів); +2 (прагнення позитивних дій); +3 (сталість, активність при здійсненні позитивних дій); 0 (нейтральна позиція); -1 (готовність до негативних проявів); -2 (прагнення негативних дій); -3 (антигромадська поведінка).

В основу оцінки вихованості повинна бути покладена загальна моральна спрямованість особистості, а не окремі її якості.