Тема 6. Процес виховання як соціокультурне явище. Закономірності та принципи виховання

План:

1. Сутність виховання як соціокультурного явища.

2. Мета виховання.

3. Зміст виховання.

4. Етапи процесу виховання як соціокультурного явища.

5. Закономірності та принципи виховання.

6. Діагностика та оцінка результатів виховання.

Література:

1. Виховна робота в закладах освіти України: Зб. норм. докум. та метод. реком. з питань організації виховної роботи. – К.: ІСДО, 1995. – 135с.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів: Обл. пед. тов-во ім. Г.Ващенка, 1996. – 236с.

3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища шк., 1995. – 237 с.

4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. для пед. ін-тов. – К.: Вища шк., 1997. – 304с.

5. Матюша І.К. Гуманізація виховання й навчання в загальноосвітній школі: Навч. посібник: К.: ІСДО, 1995. – 160с.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит.издат.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.2: Процесс воспитания. – 256 с.

7. Подласый И.П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для вузов. – М.: Гуманит. издат. центр ВЛАДОС, 2001. – 368с.

8. Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2001. – 432с.

Суспільна практика передачі соціального досвіду від старшого покоління до молодшого склалася значно раніше ніж визначаючий її термін. Тому сутність виховання трактується з різних точок зору. Але завжди як предмет виховання розглядається людина, що відчуває відповідний вплив.

Сутність виховання полягає у тому, що вихователь навмисне намагається вплинути на вихованця. Тобто виховання є одним з видів діяльності по перетворенню людини чи групи людей. Це практико-перетворювальна діяльність, спрямована на зміни психічного стану, світогляду і свідомості, знань та способів діяльності, ціннісних орієнтацій вихованця. При цьому потрібно враховувати єдність природної, генетичної, психологічної та соціальної сутності вихованця, а також його вік та умови життя.

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистості. Це спеціально організована взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на формування особистості, потрібної та корисної собі і суспільству. Це також цілеспрямоване формування емоційного ставлення до дійсності у відповідності з прийнятою системою цінностей.

Ефективність процесу виховання залежить:

• від степені відповідності його змісту і організації основним вимогам об’єктивних законів виховання, потребам громадського життя;

• від своєчасного виявлення і розв’язання протиріч, що назрівають в виховному процесі, його систематичному вдосконаленню;

• від широкого залучення до педагогічної організації дитячого життя громадськості і залучення дітей до громадського життя;

• від ретельного врахування вікових і індивідуальних можливостей дітей в процесі організації різноманітної діяльності;

• від степені майстерності і мистецтва взаємодії педагога з дітьми, повноти педагогічного контролю над життєвою ситуацією.

Виховання є багатофакторним процесом. На його результат впливає природне середовище, життєвий світ і ієрархія громадських цінностей, родина, школа і ВНЗ, дитячі та юнацькі організації, повсякденна і професійна діяльність, мистецтво і засоби масової інформації.

Серед різноманітних виховних факторів виділяють дві основні групи: об’єктивну і суб’єктивну.

Об’єктивні фактори:

• генетична спадковість та стан здоров`я людини;

• соціальна та культурна приналежність родини, що впливає на її безпосереднє оточення;

• обставини біографії;

• культурна традиція, професіональний та соціальний статус;

• особливості країни та історичної доби.

Суб’єктивні фактори:

• психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби і інтереси як вихователя, так і вихованця;

• система відносин з соціумом;

• організовані виховні впливи на людину з боку окремих осіб, груп, об’єднань і всієї спільноти.

Мета виховання – це очікувані зміни в людині (чи групі людей), здійсненні під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій. Це те, до чого прагне виховання, майбутнє, на досягнення якого спрямовуються його зусилля.

Будь-яка мета ґрунтується на ідеалі – виробленому впродовж століть уявленні про досконалу людину.

Схема визначення виховного ідеалу: відповідь на питання: “Куди йде суспільство? Чи довгий це буде шлях? Яка людина зможе його подолати? Що вона повинна для цього знати та уміти? Яку мораль повинна сповідувати?”  встановлення зразка вихованої людини, задається “міра виховання”, тобто обсяг необхідних і достатніх для людини і суспільства прищеплених вихованням норм.

А.С. Макаренко вважав, що мета виховання це програма людської особистості, програма людського характеру. При цьому у поняття характеру він вкладав весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів та внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання – рішуче всю картину людської особистості.

Психологи (Л.С. Виготський) вважають, що мета виховання полягає у створенні позитивних інтересів особистості та гальмуванні небажаних.

Взагалі мета виховання має подвійний характер. З одного боку потрібно підготувати дитину до життя саме в даному суспільстві. Але з іншого боку, вона повинна бути підготовлена до вірогідних майбутніх змін у стані суспільства, політики, економіки, культурі тощо. Тим більше, що життя набуває все динамічнішого характеру і постійні зміни стають характерною рисою сучасної цивілізації.

Мета виховання – елемент ціннісно-нормативної культури будь-якого суспільства, похідне від його уявлень про природу та можливості людини.

Реальна мета сьогодні – дати кожному школяру базову освіту та культуру й на їх основі надати умови для розвитку тих сторін особистості, для яких є найбільш сприятливі суб’єктивні умови (бажання індивіду) та об’єктивні можливості родини, школи, громадськості, державної влади на місцях.

При визначенні ідеалів виховання педагоги спираються на модель сучасного суспільства, тобто суспільства, що забезпечує своїм членам гідне існування в ХХІ ст.: - відкритість новому досвіду; - готовність до соціальних змін; - розуміння різноманітності думок та установок оточення, готовність формувати і відстоювати свою думку; - орієнтація в часі на сучасність і майбутнє, а не на минуле; - відчуття, що людина може впливати на своє оточення; - орієнтація на довгострокове планування як в громадських справах, так і в особистому житті; віра в передбачуваність оточуючого світу; - повага до формальної освіти і підготовки, прагнення досягти високого рівня освітніх і професіональних стандартів; повага до гідності інших; - розуміння логіки виробництва і промисловості.