60.Поняття і значення опіки і піклування над дітьми.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особис­тих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування мо­жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановле­ному порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психіч­но хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не прожи­вають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківсь­кої уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призна­чення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину («фактичного вихова­теля»; статті 258, 260, 261, 262 СК).

Питання, пов’язані з утриманням і вихованням дітей, позбав­лених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі — Правил)1 органами опіки та піклу­вання, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і се­лищних рад.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка вста­новлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав під­опічного; видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно ук­ладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шко­ду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, пе­редбачених законом.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, пе­ревіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична осо­ба, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі зак­лади, заклади охорони здоров’я, а також самі органи опіки та піклування.

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду (ч. 3 ст. 60 СК). Що стосується побажання мало­літньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклуван­ня, бо побажання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов’язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника). Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

СК закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, які повною мірою відповідають тим обов’язкам, що виникають у опікуна або піклувальника. Аналіз прав такої дити­ни і дитини, що виховується батьками, дозволяє дійти висновку, що вони майже тотожні, хоча особливість стану дитини, позбав­леної батьківського піклування, безумовно, потребує надання їй і специфічних прав, і накладає на опікунів (піклувальників) спе­цифічних обов’язків.

Відповідно до ст. 247 така дитина має право:

на проживання в сім’ї опікуна (піклувальника);

на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

на отримання житла, у разі його відсутності відповідно до закону;

на піклування з боку опікуна (піклувальника);

на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

на захист від зловживань з боку опікуна або піклуваль­ника.

61Опіка та піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, а піклування -над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опіка та піклування встановлюється з метою виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка та піклування може також встановлюватися і над повнолітніми особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Функції органів опіки та піклування здійснюють відповідні відділи та управління державної адміністрації районів, районів міст, виконавчі комітети міських чи районних рад стосовно таких осіб: що не досягли 18-річного віку та залишилися без батьківського піклування: визнані судом недієздатними; визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами; потребують піклування за сганом здоров'я. Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання особи, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Не можуть бути призначені опікунами чи піклувальниками особи, які не досягли 18-річного віку, позбавлені батьківських прав, а також особіГ, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці. До обов'язків опікунів чи піклувальників належать: виховання підопічних, турбота про їхнє здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, створення цим особами необхідних побутових умов, належного лікування та догляду, навчання, захист прав та інтересів підопічних. Опікуни та піклувальники мають право вимагати у судовому порядку повернення їм дітей, котрі перебувають під їх опікою та піклуванням, від будь-яких осіб, що утримують у себе дітей без законних підстав. Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2002 року батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або обов'язковій реєстрації, відмовлятися від належних дитині прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Питання про дозвіл на право опікуна вчинити, а піклувальників - давати згоду на вчинення від імені підопічного правочинів вирішує орган опіки і піклування прийняттям відповідного рішення. Опікун і піклувальник не мають права виконувати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Усиновлення (удочеріння) -~ це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, шо здійснюється на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України та якщо усиновлювачем є іноземець (потрібний дозвіл Центру з усиновлення дітей). Питання усиновлення регулюється главою 18 Сімейного кодексу України, а саме: статтею 211 кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а в статті 212 наводиться перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Зокрема, усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна (особа, яка старша за усиновлювану дитину не менше 15 років (у випадку усиновлення повнолітньої особи - не менше 18-ти років). Не можуть бути усиновлювачами особи, які є обмежено дієздатними, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного доходу, були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством здоров'я України, а також особи, інтереси котрих суперечать інтересам дитини. Також законодавцем у статті 213 Кодексу вказано перелік осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини - громадянин України в сім'ї якого виховується дитина, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюсться. який є родичем дитини та людиною, яка усиновлює кількох дітей, котрі є братами та сестрами, а також подружжя. Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, у формі, що відповідає її вікові. Однак, усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення та якщо дитина проживає в сім'ї усинов-лювачів і вважає їх своїми батьками. Якщо батьки дитини невідомі чи їх позбавлено батьківських прав, визнано недієздатними чи безвісти відсутніми, усиновлення дитини проводиться без згоди батьків. Також це можливо у випадку, коли судом буде встановлено, що батьки, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не беруть участі в її утриманні та вихованні, не проявляють батьківської турботи та піклування. На усиновленння дитини одним із подружжя необхідна письмова, нотаріально засвідчена згода другого з подружжя. У випадку визнання другого з подружжя безвісти відсутнім чи недієздатним усиновлення проводиться без такої згоди. Якщо усиновлюється дитина, над якою встановлено опіку або піклування, то крім згоди батьків також потрібна письмова згода опікунів чи піклувальників. Усиновленням вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. Статтею 226 кодексу встановлено, що дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої щодо факту усиновлення. Однак, таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземцями. Усиновлювач має право змінити відомості про місце і дату народження дитини, прізвище, ім'я та по батькові дитини. Усиновлені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обв'язків щодо своїх батьків та родичів, але прирівнюються в особистих та майнових правах до родичів усиновлювачів за походженням.Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано судом у таких випадках: якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, без наміру дотримуватися відносин, встановлених для батьків та дітей, особою, котра не може бути уси-новлювачем, а також, коли воно суперечить інтересам дитини, та в інших випадках, предбачених в статті 238 Сімейного кодексу. Усиновлення припиняється з часу набуття рішенням суду про його скасування законної сили. З цього моменту відповідно поновлюються всі права та обов'язки між дитиною та її батьками, а також родичами за походженням. Сімейним кодексом України відновлено інститут патронату, тобто передання органом опіки та піклування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного виховання) до досягнення дитиною повноліття, за плату, розмір якої визначається за домовленістю з органом опіки та піклування. На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Патронатний вихователь зобов'язаний: 1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; 2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку; 3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором. 7. Права та обов'язки інших членів сім'ї Відносини між членами сім'ї та родичами, які регулюються Сімейним кодексом України, умовно можна поділити на дві групи: 1. Особисті немайнові права та обов'язки. 2. Майнові обов'язки щодо утримання інших членів сім'ї, родичів. Зокрема, законодавець передбачив наступне: 1) баба, дід, прабаба та прадід мають право на виховання правнуків т;а їх захист. У випадку перешкоджанню зазначеним особам батьками, чи іншими особами, з якими проживає дитина, вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду; 2) брати та сестри мають право на спілкування з неповнолітніми дітьми, а повнолітні, крім того, ще й мають право брати участь у вихованні неповнолітніх братів та сестер; 3) мачуха, вітчим мають право брати участь у вихованні пасинка, падчерки; 4) сестра, брат, вітчим, мачуха мають право на захист малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки; 5) внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда. А також повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Обов'язки щодо утримання неповнолітніх або непрацездатних родичів, відповідно до чинного законодавства, мають такі особи, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу: 1. Баба, дід зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання. 2. Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей або ці особи з поважних причин не можуть їх належно утримувати. 3. Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати ма4 лолітніх, неповнолітніх братів та сестер, а також непрацездатних повнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги. 4. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерку, які з ними проживають, якщо у нихіїемас матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Однак, суд вправі звільнити їх від виконання цього обов'язку або обмежити певним терміном, наприклад, у випадку негривалого проживання з їхнім батьком, матір'ю, негідної поведінки у шлюбних відносинах батька, матері дитини. 5. Повнолітні падчерка, пасинок (які можуть надавати матеріальну допомогу) зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги, і якщо вони самі надавали пасинку, падчерці систематичну матеріальну допомогу не менше п'яти років та якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей, братів, сестер або ці особи з поважних причин не можуть їх належно утримувати. 6. Інші особи, в сім'ї яких виховується дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів, сестер. 7. Повнолітня особа зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з котрими вона проживала не менше п'яти років, та якщо в неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів, сестер. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у грошовій сумі. 8. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування в Україні законів іноземних держав і міжнародних договорів Громадяни іноземних держав мають ті ж права та обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструються в Україні за законодавством України. Шлюб між громадянами України, які проживають за межами України, реєструють консульська установа або дипломатичне представництво України. Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави - місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Розірвання шюбу між громадянином України та іноземцем, здіснене за межами України за законом відповідної держави, дійсний в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу обоє або хоч б один з подружжя проживав за межами України. Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо інший з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України. Батьківство в Україні, незалежно від громадянства батьків і дитини та місця його проживання, визначається за законодавством України. Батьки дитини, які проживають за межами України, можуть подати заяву про визначення батьківства до консульської установи або дипломатичного представництва України. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, котра є громадянином України, необхідний дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього отримання згоди Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менше року на обліку в Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, внесену до спеціального переліку, затвердженого Міністреством охорони здоров'я, усиновлення може бути здійснене до закінчення цього терміну. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею 18 років. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа, за дорученням Міністретсва закордонних справ України, веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними 18 років. Опіка, піклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, а також над дитиною, яка є іноземцем, яка проживає в Україні, встановлюється за законом України. Опіка та піклування, встановлені за законом іноземної держави над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, є дійсними в Україні у випадку відсутності заперечень консульської установи або дипломатичного представництва України. Опіка та піклування, встановлені над дитиною, яка є іноземцем, за межами України за законами іншої держави, є дійсними в Україні. 10 січня 2002 року Верховна Рада України надала згоду на приєднання України до Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року. Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 року та застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до Конвенції. Заперечення висловили Бельгія та Німеччина, тобто по відношенню до цих держав легалізація проходить звичним порядком за допомогою консульської легалізації. Згадана Конвенція розповсюджується на офіційні документи, які були здійснені на території однієї з держав, учасниць угоди і повинні бути представлені на території іншої держави, яка також уклала цю угоду. Тобто, дія Гаазької Конвенції розповсюджується на документи про освіту, цивільний стан, трудовий стаж, свідоцтв про знаходження в живих, довідки, довіреності, судові рішення та матеріали за цивільними, сімейними та цивільними справами тощо. Кожна держава, яка приєдналася до Гаазької Конвенції призначає, з врахуванням їх офіційних функцій, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», надано повноваження апостиля, що посвідчує справжність підпису, якості, в якій виступала особа, котра підписала документ, у відповідному випадку автентичність печатки чи штампа, яким скріплюється документ, а саме: Міністерству освіти і науки - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; Міністерству юстиції- на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України; Міністерству закордонних справ - на всі інших видах доку ментів. » Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, визначених законодавством України.

62. Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

1. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:

1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклу­вання з його боку;

2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, ви­ховання і на повагу до її людської гідності;

3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсут­ності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

2. Встановлення опіки та піклування не припиняє права дити­ни на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшко­дування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття, що коментується, визначає права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Цим правам відповідають обов'язки опікунів, піклувальників. Дитина, над якою встанов­лено опіку чи піклування, має право проживати в сім'ї опікуна, піклувальника. Опікун, піклувальник, як правило, повинен проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки та піклу­вання). Як випливає зі змісту цього пункту, опікун, піклуваль­ник може проживати на житловій площі підопічного. Як вже зазначалося, під опікою та піклуванням треба розуміти систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності опікунів, піклувальників, пов'язаної з вихованням малолітніх і неповно­літніх дітей, захистом їх прав і законних інтересів. Тому дити­на, над якою встановлено опіку або піклування, має право на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, вихован­ня і на повагу до її людської гідності, а також на захист від зловживань з боку опікуна, піклувальника.

Права дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, аналогічні правам дітей, пов'язаним з їх вихованням, яким від­повідають обов'язки батьків (статті 150 і 151 СК). Однак права та обов'язки опікунів і піклувальників щодо дитини, як вже заз­началося, мають вужчий характер порівняно з правами батьків щодо виховання дитини.

Органи опіки та піклування, як вже зазначалося, зобов'язані здійснювати регулярний контроль за виконанням опікунами та піклувальниками їх обов'язків. Дитина, як вже зазначалося, має право на захист від зловживань з боку опікуна чи піклувальни­ка. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦК дії опікуна можуть бути оскар­жені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопіч­ного, до органу опіки та піклування або до суду. Уявляється, що це положення має поширюватись й на піклувальника. Зазначе­не право відповідає ст. 55, яка передбачає право громадян на судовий захист, і ст. 124 Конституції, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у на­шій державі.

Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскарже­ні до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду. Як вже зазначалося, зазначені рі­шення відповідно до статей 55 і 124 Конституції можуть бути оскаржені безпосередньо до суду. Однак це не виключає мож­ливості оскарження заінтересованими особами рішень органів опіки та піклування до вищестоящого органу (ч. 2 ст. 79 ЦК; ст. 248-4 ЦПК; пункти 1, 4 і 8 постанови Пленуму Верховного Су­ду України від 3 грудня 1997 р. № 13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, юри­дичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян"). Нині вище­стоящими органами, яким підпорядковані органи опіки та пік­лування, є обласні, Київська та Севастопольська міські держав­ні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад (ст. 130 КпШС). Це ж випливає з пунктів 1.3 та 1.4 Правил опіки та піклування.

Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має та­кож право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його одержання згідно з законом.

Обов'язки опікунів та піклувальників піклуватися про дити­ну, над якою встановлено опіку чи піклування, забезпечувати їй умови для всебічного розвитку, освіти треба відрізняти від ана­логічних обов'язків усиновлювачів щодо неповнолітніх усинов­лених дітей. На опікунів та піклувальників, на відміну від уси­новлювачів, не покладено обов'язку щодо утримання підопіч­них. На утримання підопічного витрачаються його пенсія, алі­менти, інші доходи від майна підопічного (ч. З ст. 72 ЦК). При встановленні опіки або піклування над дитиною, на відміну від її усиновлення, не припиняються особисті немайнові та майно­ві права й обов'язки між нею, її батьками та іншими родичами за походженням. Тому встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні вип­лати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою го­дувальника.

63. Припинення опіки (піклування) Сімейний кодекс України розрізняє припинення опіки (піклування) над дитиною (ст. 250) і звільнення опікуна (піклувальника) дитини від таких обов'язків. Згідно зі ст. 250 СК опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту цієї статті, слід вважати, що припинення опіки та піклування не відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України. Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є: - досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання; - повернення малолітнього на виховання батькам; - смерть підопічного; - смерть опікуна. За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна. Виходячи зі змісту п. 5.4 Правил, слід вважати, що по досягненні дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки, пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування. При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки, потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу опіки і піклування. Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється: - по досягненні підопічним вісімнадцяти років; - при реєстрації неповнолітнім шлюбу; - унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням; - унаслідок смерті піклувальника. В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично. Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності, пов'язані з реєстрацією шлюбу. Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для жінки, - 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою. Дієздатність особи припиняється з настанням її смерті, що також є підставою припинення піклування. Якщо припинення опіки (піклування) пов'язане з настанням певного юридичного факту, часто не заснованого на волевиявленні особи, то звільнення опікуна (піклувальника) від його обов'язків має безпосередній зв'язок з певною поведінкою опікуна (піклувальника) щодо підопічного. У тих випадках, коли опікуну чи піклувальнику внаслідок збігу обставин стало важко виконувати обов'язки по опіці і піклуванню, він вправі просити орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного про звільнення його від цих обов'язків або ж органи опіки і піклування з власної ініціативи можуть звільнити опікуна чи піклувальника від виконання цих обов'язків. Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін. У разі, коли підопічні діти передані на виховання своїм батькам (наприклад, раніше позбавлених батьківських прав) або усиновлені в установленому законом порядку, орган опіки та піклування незалежно від волі опікуна чи піклувальника зобов'язаний вирішити питання про його звільнення від обов'язків по опіці чи піклуванню цих дітей. При розгляді заяви опікуна (піклувальника) про звільнення від виконання своїх обов'язків орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного повинен упевнитись, що таке прохання зумовлене поважною причиною. Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків (п. 5.2 Правил). Прикладом того, що опікун (піклувальник) не відповідає своєму призначенню слід вважати негідне його поводження в сім'ї, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, ведення аморального способу життя. За наявності подібних легковажних проявів у поведінці опікуна (піклувальника) він повинен бути звільнений від виконання функцій по опіці і піклуванню незалежно від його прихильності до підопічної особи. Опікун (піклувальник) може вести і пристойний спосіб життя, але при цьому несумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків по опіці і піклуванню. І за цих умов він повинен бути звільнений від виконання таких обов'язків. Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством (п. 5.3 Правил). Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов'язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватись прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

64. Патронат над дітьми — це оновлений інститут сімейного законодавства України, який передбачався ще Кодексом про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р.1, але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки необхідність в існуванні вже апробованих практикою форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитячих будинків сімейного типу2, прийомних сімей3 тощо, а потребує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інститутіпатронату над дітьми. Патронат — альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Якщо проаналізувати мету, підстави застосування закріплених у СК форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямована на поліпшення долі дітей, але має свої особливості. Так, відусиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

— усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім'ї; 1 Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих, затверджене Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. // СП Ук-раинской ССР. - 1940. -№ 15. 2 Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. 3 Положення про прийомну сім'ю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. — при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах доньки чи сина і поміж дитиною і усиновлювачем виникають відносини,що прирівнюються до батьківських1. При патронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання; — підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, авідносини між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування; — патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

• патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача, отримує плату за виховання; — між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов'язань, як цевідбувається при усиновленні; — патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і навпаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату. Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється наступним: — патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна (піклувальника), плату за виконання своїх зобов'язань; — між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном; — опікун — законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатнийвихователь — лише у сфері процесуальних відносин2.

65. Дитина може бути передана у сім'ю патронатного вихователя лише після того, як вона на загальних підставах визнана сиротою або позбавленою батьківського піклування. Патронатному вихователю надається можливість підібрати ту дитину, яку він бажає виховувати. Законодавство, на жаль, не вирішує питання щодо того, чи можна передавати під патронат дитину, у якої є рідні неповнолітні брати і сестри, які до цього моменту виховувалися разом. Вважаємо, що, хоча такі форми, як усиновлення і патронат, різняться одна від одної, в них одна мета — виховання дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому, виходячи з аналогії закону, зокрема ст. 210 СК, неповнолітні брати і сестри не можуть біти роз'єднані при передачі їх під патронат. І лише за наявності обставин, що мають істотне значення, зокрема, неможливості їх сумісного проживання і виховання за станом здоров'я, орган опіки і піклування укладає договір і передає під патронат одного з братів або сестер. Якщо буде досягнуто згоди про передачу в сім'ю патронатного вихователя рідних брата й сестри, то з вихователем орган опіки і піклування повинен укласти кілька договорів (за кількістю дітей), бо кожний з цих договорів буде стосуватися певної дитини і встановлювати обов'язки сторін щодо неї.  Укладенню договору передує обстеження умов проживання сім'ї патронатного вихователя з тим, щоб виховання дитини саме в цій сім'ї відповідало її інтересам. Слід зауважити, що обстеження умов має відбуватися, за правилом, стосовно певної дитини. Тільки після того, як орган опіки і піклування дійде позитивного висновку, між ним і патронатним вихователем укладається договір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання, тобто сторонами цього договору виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладенні цього договору участі не бере. Між тим, відповідно до ст. 253 СК передача дитини під патронат потребує її згоди. Чи входить ця згода до складу юридичних фактів? Вважаємо, що ні, бо у певних випадках передача дитини у патронат провадиться і без її згоди, а саме, коли дитина ще не досягла віку, з якого може висловити її. 

66. Стаття 252. Договір про патронат 1. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату. (Стаття 252 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23 лютого 2006 р. № 3497-ІУ) 1. Відновлення у нашому законодавстві інституту патронату не викликало спротиву. У радянський період нашої історії інститут патронату був започаткований поста­новою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок та умови передання вихованців дитячих бу­динків у селянські сім'ї» від 5 квітня 1926 р., а також постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок і умови передання вихованців дитячих будинків та інших неповноліт­ніх трудящим в містах та робітничих селищах» від 28 травня 1928 р. Інститут патронату в УРСР будувався на тих же засадах. Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. було затверджене Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих1. На патронат бралися діти від п'яти місяців до шістнад­цяти років на підставі договору. Договори укладалися з відділом охорони здоров'я, якщо дитина ще не досягла чотирьох років, а щодо старших за віком дітей - із відді­лом освіти. 2. Патронат запроваджувався не для приниження ролі інститутів так званої «при­йомної сім'ї» чи дитячих будинків сімейного типу, що лише формувалися, а як аль­тернативна форма забезпечення сімейним вихованням дитини, позбавленої батьків­ського піклування, з певними перевагами. 3. Патронат має подібні риси з опікою та піклуванням, але все ж патронат це не опіка і не піклування. Відносини по опіці та піклуванню виникають на підставі рішення суду або рішен­ня органу державної виконавчої влади, а відносини патронату - на підставі договору. Тому патронатний вихователь виконує свої договірні обов'язки, в той час як опікун чи піклувальник виконує повноваження, покладені на нього від імені держави, на ви­конання конституційного обов'язку держави, сформульованого у частині 3 статті 51 Конституції України. Опікун є законним представником дитини у всіх правовідносинах. Патронатний вихователь є таким лише у сфері процесуальних відносин. Між названими право­вими інститутами є чимало спільних рис, зумовлених спільною метою, - врятувати дитину від безпритульності, забезпечити її сімейним оточенням. 4. Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого - патронатний вихователь. Стаття 252 СК не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Ця прогалина може бути заповнена за допомогою аналогії закону: не може бути патронатним вихователем, як і опікуном та піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлений батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини. 5. Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов'язаний обстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитині умов для виховання та розвитку. Якщо хтось із членів сім'ї страждає на тяжку інфекційну хворобу чи сім'я потер­пає від матеріальної скрути, передання їй дитини не відповідало б її інтересам. Права члена сім'ї, відповідно до частини 3 статті З СК, має одинока особа. У зв'язку з цим особа, яка бажає взяти дитину на виховання, може бути одинокою. У цій ситуації «взяти дитину в свою сім'ю» означає спільно проживати з нею. 6. Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням. 7. Кінцевим строком дії договору є досягнення дитиною повноліття. Дитина, зви­чайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини. 8. Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов'язку нада­вати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена (стаття 214 СК). Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору. 9. Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування.  

67. Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто досягненням дитиною повноліття. Між тим, відносини, що існують між патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені достроково у наступних випадках:  — смерті патронатного вихователя або смерті дитини. Це цілком зрозуміло, бо договір про патронат нерозривно пов'язаний, як вже зазначалося, з конкретними особами і має особистий характер. Між тим, якщо дитині було добре в сім'ї патронатного вихователя і вона бажає залишитися в ній, а члени сім'ї погоджуються з цим, треба виходити з того, що саме один із членів цієї сім'ї має перевагу перед іншими фізичними особами стати патронатним вихователем;  — появи батьків дитини і передачі їм дитини;  — відмови від договору патронатного вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. У цьому випадку незалежно від того, хто звернувся з проханням розірвати договір, до призначення дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину;  — згоди сторін;  — за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків. Це відбувається у разі, коли вихователь нехтує виконанням своїх зобов'язань, виконує їх неналежним чином або взагалі виявиться нездатним забезпечити дитині належні умови для її виховання, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

68. Прийомна сім’я є однією з форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, що втратили батьків, або їхні батьки в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання. Прийомна сім’я – це сім’я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім’ї встановлено Постановою Кабінету міністрів України № 565 від 26 квітня 2002 року "Про затвердження Положення про прийомну сім’ю". Ті, хто взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані діти – прийомними дітьми.

69. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей. Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається Первомайською районною держадміністрацією на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання Миколаъвського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення. Які діти можуть бути влаштовані до дитячого будинку сімейного типу? До дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які мають визначений статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. В першу чергу до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом. Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадцяти місяців з дня створення. Контроль за його комплектуванням здійснює служба у справах дітей.