5. Способи виникнення права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи – це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація – примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція – це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо. Похідні способи – це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також в разі загибелі речі, в разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник. З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право – повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче ніж право повного відання (ЗУ “Про власність”).

6. Припинення права власності.

ВСЯ ГЛАВА 25 +

Стаття 346. Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати особі знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. 2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених зако­ном. 1. Коментована стаття встановлює перелік підстав припинення права власності, який не є вичерпним, оскільки законом можуть встановлюватися й інші підстави припинення пра­ва власності. Водночас ст. 41 Конституції України закріплює принцип непорушності права приватної власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов'язує припинення права власності. За загальним правилом припинення права власності на певне майно у однієї особи водночас означає виникнення права власності на це ж майно у іншої особи (виняток — якщо майно повністю використовується власником або знищується). Підстави припинення права власності можуть бути як за волею власника, так і незалеж­но від його волі. При цьому підстави припинення права власності, які наступають незалеж­но від волі власника, можуть бути двох різновидів: 1) припинення права власності з об'єк­тивних причин (наприклад, загибель речі); 2) які наступають незалежно від волі власника та відбуваються внаслідок волевиявлення інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). Аналізуючи зміст коментованої статті, можна дійти висновку, що всі підстави при­пинення права власності в залежності від характеру їх припинення можна поділити на: 1) добровільне припинення права власності, що відбувається за волею власника шля­хом передачі майна іншим суб'єктам на підставі цивільних правочинів (договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, ренти тощо), а також шляхом прива­тизації — передачі державного чи комунального майна у власність недержавним юри­дичним та фізичним особам. Відчуження власником свого майна полягає в тому, що власник шляхом волевиявлення реалізує своє право щодо розпорядження належною йому річчю, визначаючи її подальшу юридичну та фактичну долю. Волевиявлення власника, який відчужує право власності на річ, є узгодженим з волевиявленням особи, якій зазначена річ передається у власність. Юридичним фактом, що лежить в основі переходу права власності від відчужувача до на­бувача, є договір, у зв'язку з цим відчуження права власності має відбуватися з дотриман­ням вимог, що пред'являються до вчинення правочинів. Слід зазначити, що вирішувати питання щодо фактичної та юридичної долі речі є од­нією з правомОчностей власника, що означає необмежену і виключну владу особи над річ­чю, яка водночас обмежується законом (див. коментар до ст. 319 ЦК). Таким чином, повне-та права власності може розглядатися лише як відносна, найбільша у порівнянні з іншими речовими правами, яка полягає в тому, що власник здійснює щодо свого майна будь-які де за своїм розсудом; втрату права власності з незалежних від власника причин (див. коментар до статей 348, 349, 344 ЦК); примусове позбавлення права власності поза волею власника, але на підставах і порядку, встановленому законом (див. коментар до статей 350, 352, 353, 354) тощо. Новелою порівняно з ЦК УРСР 1963 р. є така підстава припинення права власності я: звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Це має місце у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність річ, визначену індивідуальними ознаками. Право власності припиняється в такому разі за рішенням суду в порядку, визна­ченому ЦПК України та ГПК України, а порядок примусового звернення стягнення на май­но — Законом України «Про виконавче провадження». 2. Ч. 2 коментованої статті визначає, що право власності може бути припинено і в інших випадках, встановлених законом. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що перелік під­став припинення прав власності не є вичерпним. Аналіз чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що існують і інші підстави припинення права власності (зокрема, реприва­тизація, націоналізація та ін.). Порядок проведення приватизації регулюється спеціальним законодавством, до якого належать закони України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про при­ватизаційні папери» та інші. Крім того, відповідно до ст. З ЦК особа не може бути свавіль­но позбавлена права власності за підставами, не передбаченими Конституцією України або законом.