2. Військово-адміністративне управління Слобідської України. Полковий устрій.

Козацькі полки принесли з собою на нові землі не тільки свої козацькі звичаї і традиції, а й віськово-адміністрвтивну організацію, що виникла під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Ця військово- адміністративна організація була визнана і царським урядом в тодішніх умовах як більш доцільною. Організація Слобідських полків, як адміністративно-військового управління краю, почалася з 50-х років і закінчилася в основному в 80-х роках XVІІ ст. Ця система військово-адміністративного управління Слобідської України була побудована так само як і на Лівобережній Україні того часу. Вся Слобожанщина поділялася на п’ять Слобідських козацьких полків (полкових округ): Острозького, Сумського, Охтирського, Харківського, Ізюмського. Полки поділялися на сотні (сотенні округи), сотні на десятки. Таким чином, кожна полкова округа була не лише військовою, а й адміністративною одиницею. Територіально полкова округа приблизно була рівна нинішній області, а сотенна приблизно дорівнювала нинішнім районам.

На чолі полку і полкового уряду стояв виборний полковник і полкова старшина. Спочатку полковника і полкову старшину обирали загальним зібранням усіх козаків полку, потім і полковника, і полкову старшину вибирала сама полкова старшина. Пізніше полковників затверджував чи призначав Бєлгородський воєвода, а згодом-уряд чи сам цар. У 1700 р. Петро І фактично відмінив вибори полковників і видав грамоту, щоб полковники до смерті залишалися при своїх урядах.

Полковник в своїй окрузі мав дуже велику владу .Він командував полком, полковим урядом, затверджував чи призначав полкову старшину і сотників, відав всіма військовими й адміністративними справами, затверджував судові вироки, роздавав полкові вільні землі навіть у нащадок усім підвласним і сам міг займати такі землі для себе на свою власну потребу. На все те він видавав універсали за своїм підписом і печаткою.

Полкову старшину складали шість чоловік: обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писарі.

3. Козацька автономія. Козацькі вільготи.

Використовуючи українських переселенців для охорони південних кордонів держави від грабіжницьких нападів кримських та ногайських татар, царський уряд не тільки активно заохочував до переселення в Слобідську Україну українських козаків і селян, а й надавав їм різноманітні вільготи і привілеї: постачав їм зброю і порох, продовольство, платив платню, зберігав за поселенцями їх козацьку автономію і той устрій, який вони перенесли сюди з Гетьманщини, який у московських грамотах і актах прозивався «Старочеркасской обычностью», котрий був устроєм стародавнього українського національного й соціального життя, якого домагався і яким хотів жити український народ усюди, куди тільки не заносила його лиха доля і зла година. Всі ці привілеї і вільготи давалися московськими царями окремим Слобідським полкам у вигляді вільготних жалованних грамот. У цих грамотах українським переселенцям надавалося право вільної займанщини незаселених земель, право будувати міста, слободи, селитися там, орати землю і володіти всякими угіддями. В новозаселених місцях дозволялося безмитно держати шинки, торгувати всякими товарами. Служилим козакам замість щорічної грошової платні надавалося право вільного викурювання та продажу горілки й пива. Всі ці вільготи у всіх відбутках надавались окремим групам населення в залежності від їх заможності і місця розташування царським урядом на термін від 10 до 15 років. Наприклад, жителям Харківського і Охтирського полку вільготи були надані на 10-11 років, Сумського і Острозького полків-на 13, а Ізюмського, який був розташований найдалі в Дикому полі, вільготи надані на 15 років.

У пізніших грамотах -1684, 1686, 1688, 1695 рр. - надається окремим територіям право вільної торгівлі, підтверджується право навіки без чиншу (грошового податку) володіти землями, млинами, лавками, шинками, кузнями, риболовлею і всякими промислами. У 1700 р. усім 5 Слобідським полкам Петро І ствердив право без чиншу мати усякі промисли, володіти землями і всякими угіддями, млинами, риболовлею; вільно курити горілку і шинкарювати нею, не платити ніяких податків і мита, але тільки вести боротьбу з татарами.

З усіх вільгот найголовнішою було право слобожан вільної займанщини земель, бо на ньому ґрунтувалося все право земельної власності на Слобожанщині так зване «Старозаїмочне землеволодіння».