Іі. Моделі навчання, побудовані з урахуванням психологічних закономірностей розумового розвитку учнів

Оновлення освіти – справа вельми складна. Удосконалення навчально-виховного процесу в загальноосвітньому закладі пов’язане з необхідністю модернізації внутрішкільної науково-методичної роботи, її вдосконалення на інноваційній основі. Йдеться, насамперед, про залучення педагогів у творчу діяльність та дослідно-експериментальну роботу і формування нових підходів до організації науково-методичної роботи, нового розуміння педагогічної творчості.

Дослідно-експериментальну діяльність шкільного педагога необхідно розглядати як форму педагогічної творчості – з одного боку, та як умову позитивного розвитку шкільної навчально-виховної системи – з іншого.

У цьому ракурсі процес модернізації науково-методичної роботи, який намітився в роки оновлення освіти та розбудови української національної загальноосвітньої школи, має стійку позитивну тенденцію.

Чинна система внутрішкільної науково-методичної роботи відіграла важливу роль у розвитку сучасної загальноосвітньої школи. Тривалий час вона озброювала педагогічні кадри необхідними знаннями, вміннями, сприяла піднесенню їх наукового рівня та професійної майстерності. Однак, як у змістовному, так і організаційному плані, внутрішкільна науково-методична робота нині не відповідає сучасним вимогам розвитку української національної школи, не забезпечує повною мірою подолання суперечностей між рівнем знань та вмінь педагогів і вимогами суспільства.

В статті 50 Закону України «Про загальну середню освіту» відображено проблеми і завдання науково-методичного забезпечення загальної середньої освіти, зокрема: проведення цілеспрямованої діяльності з організації і координації заходів щодо вивчення та провадження наукових досліджень, передових педагогічних технологій у навчально-виховний процес з метою підвищення майстерності педагогічних кадрів.

Система ж внутрішкільної науково-методичної роботи педагогічних кадрів спрямована на:

• формування професійно-педагогічної культури педагогів;

• застосування знань;

• продукування нових педагогічних ідей та технологій;

• узагальнення та поширення перспективного педагогічного досвіду.

Протягом всієї історії розвитку школи не припинялася спроба розробити та розповсюдити в практиці освіти оптимальні моделі навчання, що пов’язані з інноваційними формами і методами навчального процесу. Найбільш відомі з них – моделі навчання, що орієнтуються на інтелектуальний розвиток та виховання дитини.

Розглядалися, вдосконалювалися та розповсюджувалися відомі й апробовані моделі навчання, що побудовані на принципах розумового розвитку учнів.

Проте застосування конкретних моделей до певного закладу освіти у повному обсязі регулюється державою та законами про освіту. Отже, загальноосвітній навчальний заклад на чолі з адміністрацією має ознайомитися з позитивними можливостями кожної існуючої моделі, з них обрати найоптимальніші та намагатися створити умови для їх втілення в навчально-виховний процес школи (Додаток № 8)

Комунікативно – орієнтована модель освітнього середовища (за В.В. Рубцевим 1996 р., 2001 р.) – це така форма співпраці (комунікативної взаємодії), яка створює особливі форми узагальнення як між вчителем та учнем, так і між самими учнями, що забезпечують передачу учневі необхідних для функціонування певних норм життєдіяльності; в тому числі й засоби, і ЗУН (знання – уміння – навички), і комунікативну діяльність. Обумовлена така форма необхідністю розвитку дитини через її участь в сумісній діяльності з дорослими та/або однолітками. Найбільш ефективною для психічного розвитку учнів є така освітня атмосфера, яка побудована на зв’язку мети, задач освіти та технологій навчання, а також задач вікового розвитку учнів.

Такий підхід до розуміння освітнього середовища дещо інакше висвітлює предмет та зміст освіти.

По-перше, вона стає розвиваючою, коли ЗУН учбових предметів передаються педагогом не самі по собі, а вкладені у форму співробітництва – складову основу успішності в суспільстві.

По-друге, освіта набуває змісту спільного розвитку учнів та самих педагогів, до того ж, в залежності від віку учнів, спільні етапи розвитку створюють умови для розв’язування різних проблем та ситуативних завдань не лише навчального, а й виховного характеру.

Загальна характеристика «збагачуваної моделі» навчання в школі – це, з одного боку, розвиток інтелектуальних можливостей учнів через змістовний предмет, а з іншого боку, це саме змістовне середовище, в яке «занурився» учень під час учбової діяльності, та яке має створити умови для його інтелектуального зросту.

Так було створено «збагачувальну модель» навчання, за якою засобами змісту математичної освіти здійснюється інтелектуальне виховання учнів основної школи на основі їх ментального досвіду.

Можливі досить різні варіанти збагачування навчання (Додаток № 9), а й, відповідно, різні учбові програми, а отже, і відповідні науково – методичні розробки вчителів сучасної школи (Додаток № 5)

Спираючись на означення інтелекту як форми організації ментального досвіду, можна сформулювати кілька засад, що характеризують суть інтелектуального виховання за «збагачуючою моделлю» навчання.

1. Кожен учень (вчитель) «заповнений» своїм ментальним досвідом, який визначає характер його інтелектуальної активності в тих чи інших ситуаціях. Важливо: поєднати спільною діяльністю активність вчителя та учня.

2. Склад та будова ментального досвіду кожного учня (вчителя) різняться, тому діти (педагоги), безумовно, різняться своїми інтелектуальними можливостями. Однак кожна дитина (кожен фахівець) має початковий (стартовий) інтелектуальний «капітал» та свій власний діапазон наростання інтелектуальних сил. Важливо: розгледіти стартову позицію та спланувати подальший розвиток особистості учня (вчителя).

3. Основою інтелектуального виховання учня (вчителя) є збагачення ментального досвіду, що по-перше, формує його основні компоненти, та по-друге, дає зріст його індивідуальній різноманітності. Важливо: залучати учасників навчально-виховного процесу до співпраці та презентації своїх доробків.

4. Адресатом педагогічного впливу в умовах шкільної освіти є особливості складу та будови індивідуального ментального досвіду дитини – його когнітивні (в першу чергу – понятійні), метакогнітивні та інтенціональні (емоційно – оціночні) компоненти. Важливо: надати вчителю допомогу (можливість) своєчасного вивчення (опрацювання) новітніх досліджень та рекомендацій психолого-педагогічної служби.

5. Кожна дитина (педагог), за будь-яких умов (навіть самих регресивних) має ментальний досвід, межі збагачення якого (відповідно, темп та направленість інтелектуального зросту особистості) заздалегідь передбачити неможливо. Відповідно, всі діти (всі вчителі, що приступають до роботи в школі) рівні з точки зору свого права на повноцінний інтелектуальний розвиток в умовах якісної та індивідуалізованої шкільної освіти в рамках елективної диференціації освітнього простору. Важливо: обрати такий темп та розвиток науково-методичної служби школи, згідно яких кожен вчитель матиме змогу спостерігати ініціативність колег, вчитися педагогічним знахідкам, планувати свою самоосвіту…

6. Критерії ефективності освітнього процесу: знання, уміння та навички учня (вчителя) - взаємопов’язані зі сформованістю базових інтелектуальних якостей особистості, таких як лояльність, ініціатива, творчість, саморегуляція та інші (Додаток № 10). Важливо: пам’ятати, що учні очікують від вчителя відповідного рівня компетентностей та їх відповідність рівню прогресу сучасності.