В.В.Приходько, І.В.Шереметьєва, В.В.Малий, Т.В.Климова
КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА І
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В
СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Рекомендовано Вченою радою Національного гірничого університету як конспект лекцій для студентів напрямів підготовки „Специфічні категорії” та “Економіка і підприємництво” за всіма формами навчання.
Рецензенти:
Приходько В.В., Шереметьєва І.В., Малий В.В., Климова Т.В. Культурна спадщина і особливості державного регулювання економіки в сучасній Україні: Конспект лекцій до дисципліни „Державне регулювання економіки” / Заг. ред. і передмова І.В.Шереметьєвої. Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2006. – 192 с.
Подано основний зміст лекцій з навчальної дисципліни „Державне регулювання економіки” для студентів-магістрів за спеціальністю „Адміністративний менеджмент” напряму „Специфічні категорії” та студентів інших спеціальностей напряму підготовки 0501 “Економіка і підприємництво” за всіма формами навчання. З урахуванням освітнього рівня „магістр” представлені сучасні уявлення про культурно-історичні витоки базових понять "власність", "економіка", "регулювання економіки" та інші.
Призначений для студентів вищих навчальних закладів.
Іл. 6, Табл. 4, Бібліогр.: 16 назв.
Зміст конспекту лекцій був апробований у Національній металургійній академії України.
ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................. 5
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАНЯ ЕКОНОМІКИ .............................. 7
ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКА В УКРАЇНІ ........................................... 7
ПОНЯТТЯ ПРО АВТАРКТНЕ ГОСПОДАРСТВО .......................... 14
ІСТОРІЯ ВЛАСНОСТІ ........................................................................ 26
НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО І БАЗОВІ ПОНЯТТЯ
ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ .................................................................. 40
РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ І ПРИВАТИЗАЦІЯ ВЛАСНОСТІ.
РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ................................................................................ 51
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ............................ 63
ПОНЯТТЯ ПРО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКОЮ.. 63
СТРАТЕГІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ............ 76
ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНА ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА
ПОЛІТИКА............................................................................................. 88
СТРУКТУРНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА............................101
НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА..............112
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ............................125
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА ....................125
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ........................................................................................136
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН ТА ІНФЛЯЦІЇ..........................147
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ..................................158
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ...................................................................169
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ........................................................................................180
ЛІТЕРАТУРА ........................................................................................191
ВСТУП
У 1997 р. до напряму підготовки фахівців „Специфічні категорії” була включена спеціальність „Адміністративний менеджмент”, котра вже пройшла певний період свого становлення. Адміністративний менеджмент, це один з основних напрямків сучасного менеджменту, що вивчає (і напряму торкається) адміністративно-розпорядчих форм управління (1, с.31).
У той же час, адміністративно-державне управління – молода сфера наукового знання, яка у свою чергу дуже швидко розвивається (2, с.3). Стрімкі зміни у суспільному житті України у другій половині 2004 та на початку 2005 р.р. створили принципово нову ситуацію, яка повинна бути врахована не лише у процесі підготовки магістрів з адміністративного менеджменту, але й за другими економічними спеціальностями. Саме ці зрушення й вимагали написання даного конспекту згідно змісту прочитаного уточненого лекційного курсу.
У тій або іншій мірі вказані трансформації мають відбитись на змісті усіх дисциплін, включених до навчальних планів за спеціальністю "Адміністративний менеджмент" і, насамперед, дисципліни "Державне регулювання економіки" (ДРЕ), що віддзеркалює зміни у стратегіях розвитку на національному і регіональному рівнях; у особливостях розробки і реалізації програм пріоритетного розвитку; точках та способах докладання зусиль у ресурсній підтримці інноваційних програм тощо.
З огляду на особливості різних видів навчальних книг, "конспект лекцій – навчальне видання стислого викладу курсу лекцій або окремих розділів дисципліни" (3, с.5). Отже саме у такому конспекті насамперед повинні бути викладені особливості подання тих чи інших суттєвих історичних та свіжих відомостей і фактів, нових помічених тенденцій, опанування якими важливе для нової генерації управлінців.
Дане видання покликане доповнити зміст існуючих навчальних книг у частині представлення нових відомостей про особливості державного регулювання економікою в сучасній Україні, які нині стали очевидними і мусять бути засвоєні молодими спеціалістами. При цьому змістові модулі "Практичні питання державного регулювання економіки" подаються відповідно до структури обраного нами як базового навчального посібника (див.: Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.).
Змістовий модуль 2. Практичні питання
Державного регулюваня економіки
Лекція 6. Поняття про державне регулювання
Економіки
В сучасній ринковій економіці існує досить багато соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені суто через механізм ринкового саморегулювання, отже, потребують регулювання з боку держави.
Необхідність державного регулювання економіки від імені та в інтересах суспільства обумовлена наступним.
По-перше, в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які, усуваючи конкурентів, підривають механізм конкуренції і створюють загрозу існування самого ринку. Виняткове становище монополістів, крім того, створює політичну небезпеку через тиск на державні органи та лобіювання виключно інтересів великого бізнесу, часто зашкоджуючи суспільним інтересам.
По-друге, ринок "відмовляє" в увазі деяким товарам та послугам, які зазвичай називають товарами та послугами суспільного користування. До них належать, наприклад національна оборона та внутрішня безпека громадян, послуги освіти, медицини, культури, фундаментальні наукові дослідження тощо. Приватні виробники не можуть або не хочуть створювати подібні товари та послуги внаслідок неможливості взяти плату за товар чи послугу від усіх, хто ними користається, а також тривалого терміну окупності витрат на їх виробництво.
По-третє, за ринкових умов витрати і вигоди від створення та споживання деяких товарів та послуг нерідко розподіляються не тільки між безпосередніми учасниками (виробником і споживачем), але й "дістаються" третій стороні. Ситуації, коли дії одного суб’єкта ринку завдають шкоди іншим, називаються негативними зовнішніми ефектами (НЗЕ), а ситуації, коли дії суб’єкт ринку дають іншим благо – позитивними зовнішніми ефектами (ПЗЕ).
Прикладом перших (НЗЕ) може бути забруднення довкілля при виробництві певної продукції – виробник отримує від її реалізації прибуток, а мешканці населеного пункту, де розташовано підприємство – мають нести додаткові витрати на оздоровлення. При цьому лише держава за допомогою правових та економічних інструментів може примусити такого виробника здійснити витрати на підвищення ефективності охорони довкілля. Прикладом ПЗЕ може бути діяльність по благоустрою прилеглої до підприємства території, побудові спортивних або культурних об’єктів, якими будуть користуватися не лише робітники підприємства, але й мешканці всього населеного пункту. Подібна діяльність має заохочуватися державою.
По-четверте, в наслідок певних причин в економіці виникають дефіцити не тільки на чисто суспільні товари та послуги, але й на деякі інші, виробництва яких уникають приватні виробники. Як правило, неповнота ринків виникає за умов, коли ринкові ціни не перевищують витрати на виробництво.
По-п'яте, функціонування ринку значною мірою залежить від того, наскільки вичерпно учасники угод поінформовані про споживчі властивості товарів і послуг, а також про тенденції зміни кон’юнктури. Недостатність інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, обумовлює неоптимальну поведінку виробників, продавців і покупців, а нерівномірний (асиметричний) розподіл інформації між учасниками ринку породжує диктат однієї із сторін.
По-шосте, жодна з національних економік не володіє абсолютною стабільністю. Для них притаманні хвилеподібні коливання обсягів виробництва (спад, піднесення), рівня інфляції, рівня зайнятості тощо. Суто ринкові механізми не є досконалими в подоланні економічної нестабільності.
Наявність вказаних вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного регулювання економіки. Відтак є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка в Україні – це на загал змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання.
Сучасна держава виконує низку функцій: політичну, соціальну, міжнародну (зовнішню), економічну. З огляду на предмет, що розглядається у цьому посібнику, найбільший інтерес викликає здійснення державою своєї економічної функції.
Економічна функція держави – це створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.
Як суб’єкт макроекономічного регулювання, в межах виконання своїх економічних функцій держава має сконцентрувати свою регулюючу діяльність за такими основними напрямками.
1. Формування правових засад функціонування економіки. За допомогою законів та інших нормативних актів держава встановлює та контролює "правила гри" для суб’єктів ринку, зобов’язуючи виконувати їх силою примусу. Вона визначає та захищає права власності, права та обов’язки виробників та споживачів, встановлює організаційно-правовий статус підприємств, регламентує умови та форми посередницької, інвестиційної, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності,
2. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей.
3. Усунення вад ринкового саморегулювання (забезпечення захисту діючого механізму конкуренції, реагування на НЗЕ, розв’язання проблем неповноти ринків, формування інформаційної інфраструктури ринку тощо).
4. Перерозподіл доходів з урахуванням необхідності забезпечення відповідною частиною благ усіх членів суспільства.
5. Забезпечення людей обов’язковими товарами.
Реалізація економічної функції держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямів соціально-економічної політики.
Завжди, коли мова іде про управління або регулювання, як складову процесу управління, постає питання про об’єкт (те, що регулюють) та суб’єкт (той, хто регулює). Найбільш узагальненим об'єктом ДРЕ є національна економіка, а також є її різноманітні підсистеми: економічні (економіка регіонів, народногосподарські комплекси, галузі економіки, стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографічні процеси, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон’юнктура ринку тощо); відносини (виробничі, фінансові, кредитні, договірні, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, капіталів, праці тощо).
Щодо суб’єктів, то вважається, що первинним суб’єктом ДРЕ є людина (громадянин), як споживач послуг держави, який в той чи інший спосіб (вибори, призначення) формує органи державної влади. З огляду на це, суб’єктом ДРЕ стає держава в особі державних органів (Президента, представницької та виконавчої влади), яка залучає до процесу регулювання структури громадянського суспільства (політичні партії, громадські та релігійні організації, наукові організації тощо), а також органи місцевого самоврядування.
В економічній науці є два протилежних підходи до участи держави в регулюванні процесів: класична та кейнсіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці (інфляцію, безробіття, спад виробництва) і не потребує участі держави у стабілізації економіки.
На відміну від класичної теорії англійський економіст Дж. М. Кейнс обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Кейнсіанська теорія спирається на управління сукупним попитом через використання фіскальної або монетарної політики.
Відтак, державне регулювання економіки – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.
У той же час, держава має обмежені можливості впливу на економіку, що позначається на ефективності ДРЕ. Вади держави, як суб'єкта ДРЕ, – це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів та невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість.
Загалом виділяють наступні групи факторів, які знижують ефективність управлінських рішень з боку держави у сфері ДРЕ.
1. Обмеженість інформації . Застосування інструментів ДРЕ має ґрунтуватись на аналізі можливих наслідків прийнятих рішень. Адже там, де не вистачає абсолютно повних і об’єктивних даних про стан економіки, слід утримуватись від надмірного державного втручання в економіку.
2. Нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Як наслідок, втручання держави в економіку може спричиняти НЗЕ.
3. Недосконалість політичного процесу. Під впливом передвиборчих процесів, виборців, впливових груп спеціальних інтересів (лобі) та політичних маніпуляцій сил, які змагаються за владу, державні органи змушені застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим свідомо проводити неефективну, популістську політику.
4. Обмеженість контролю над державним апаратом. Зростання управлінського апарату, невиправдані бюджетні витрати на його утримання та корумпованість окремих впливових чиновників також призводять до зменшення ефективності ДРЕ.
Державне регулювання економіки передбачає використання системи методів.
Методи ДРЕ – це способи впливу держави в особі законодавчих та виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку та некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів визначеної державної економічної політики. У випадку України це продовження поступу від колишнього автарктного господарства до дійсно Р економіки.
За засобами впливу на суб’єкти ринку методи ДРЕ поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.
Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування суб’єктів ринку. Вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу (на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки тощо).
Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни і нормативи, стандарти, ліцензії і квоти, державні бюджетні витрати, ліміти тощо.
Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання – це вплив на економічні інтереси за допомогою інструментів фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання.
Правове регулювання – діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується одночасно розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мусять бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно впорядкованими і придатними для прямої практичної реалізації.
Правове регулювання економіки направлене на:
- відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб’єктами господарської діяльності;
- відносини „всередині” держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;
- відносини між суб’єктами господарської діяльності.
Основними ж нормами правового регулювання економіки виступають: Конституція та Закони України; Укази й розпорядження Президента України; Постанови та інші акти Верховної Ради; Постанови й розпорядження Кабінету Міністрів та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Згідно з Конституцією України виключно законами визначаються:
- засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;
- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, регулювання праці і зайнятості, шлюбу і сім’ї, охорони дитинства, материнства і батьківства; виховання, освіти і охорони здоров’я; екологічної безпеки;
- правовий режим власності;
- правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
- засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності та митної справи;
- організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Виключно законами також визначаються: Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок створення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Адміністративні методи ДРЕ – інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Їхнє походження випливає із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому та природного середовища. Серед них наступні.
Ліцензії – спеціальні дозволи, які видаються суб’єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів згідно переліку, що затверджується державою.
Квоти – визначають частку суб’єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті товарів і послуг. Квотування здійснюється метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку та стабілізації цін на внутрішньому ринку.
Санкції – заходи держави, спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності (сплачення неустойки, штрафів, пені, а також вилучення на користь державного або місцевих бюджетів виручки від незаконної діяльності).
Норма – науково обґрунтована міра суспільно-необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості; а також правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив – поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або спожитих товарів (послуг, ресурсів) на душу населення, одну гривню ВВП, за одиницю часу тощо. Норми і нормативи є основою планово-економічних розрахунків у всіх соціально-економічних сферах суспільного життя.
Стандарти – єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва, що є обов’язковими для всіх суб’єктів економічної діяльності.
Державне замовлення є інструментом як адміністративного (для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів), так і економічного регулювання (для інших суб’єктів ринку).
Ціни теж можуть використовуватись як інструменти адміністративного регулювання з метою запобігання руйнівного впливу на економіку країни зловживань у процесі вільного утворення цін. Адміністративний вплив здійснюється через установлення фіксованих цін на соціально важливі товари та послуги, граничних цін та надбавок, "заморожування" та декларування зміни цін тощо.
Економічні методи ДРЕ дають змогу створювати економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загально державними та приватними інтересами. Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики.
Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, що характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв’язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики. Розкриємо ці інструменти, або ж засоби впливу.
У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах як дотації, субсидії та субвенції.
Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Реалізується за двома напрямками: визначення видів податків і встановлення податкових ставок; надання податкових пільг окремим суб’єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.
Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для цього Національний банк України, як центральний банк країни, використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відритому ринку, зміна норм обов’язкових резервів та облікової ставки.
Грошова емісія – комплекс заходів стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності учасників ринку. Однак надмірна емісія породжує НЗЕ – інфляцію (або знецінення грошей).
Операції з державними цінними паперами пов’язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, суб’єкти господарювання та населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Внаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і, відповідно, збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк країни починає продавати цінні папери.
Зміна норми обов’язкових резервів веде до таких наслідків. За умови підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор (від мультиплікаціо - примноження) і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниженням резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.
Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позики, а через них – на резерви банківської системи. Облікова ставка – це ціна позики, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Із свого боку, рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб’єктів ринку.
Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування відшкодувати більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для подальшого інвестування.
Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ – це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (державного службовця, підприємця, найманого працівника). Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати у людей певні духовні цінності, переконання, моральну позицію та психологічні настанови щодо діяльності держави.
ДРЕ здійснюється системою органів, яка відповідає формі правління, державному устрою та політичній системі.
В Україні державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Главою держави є Президент України, до обов’язків якого входить забезпечення незалежності та повноти діяльності гілок влади, їхньої співпраці. Законодавчу владу здійснює Верховна Рада (ВР) України. Виконавчу представляє Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, Верховний суд, Вищий Адміністративний суд, загальні, господарчі та арбітражні суди усіх рівнів. Кожна з гілок влади щодо регулювання економіки виконує свої функції.
З 2006 р. Україна перейшла до парламентсько-президентської моделі політичної системи, внаслідок чого були перерозподілені повноваження основних державних інституцій: Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
Президент України, як глава держави, гарант дотримання Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини та громадянина здійснює низку функцій у сфері державного управління:
- забезпечує формування стратегії соціально-економічного розвитку країни;
- здійснює правове регулювання економічних відносин шляхом використання права законодавчої ініціативи, а також у межах свої повноважень видає укази й розпорядження з питань економічної політики, які не врегульовані чинним законодавством; затверджує закони, ухвалені ВР та оприлюднює їх; використовує право вето щодо законів, ухвалених ВР, і повертає їх до парламенту зі своїми пропозиціями на доопрацювання;
- здійснює кадрову політику: вносить кандидатуру Прем’єр-Міністра, узгоджену з парламентською більшістю, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; призначає керівників силових міністерств, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження; призначає половину складу Ради Національного банку; призначає на посади та звільняє з посад за згодою ВР голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Конституційного Суду та інших державних органів.
- здійснює координацію діяльності державних органів. Крім того, Президент утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-Міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби (Секретаріат Президента).
До повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні ВР стосовно питань державного регулювання економіки належать наступні.
1. Правове регулювання економічних відносин передбачає встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм, які врегульовують відносини між державними органами і суб’єктами господарської діяльності; між господарюючими суб’єктами (виробник –посередник, боржник – кредитор, власник – орендар тощо); між державними органами щодо розподілу повноважень. Вище були наведені економічні питання, які врегульовуються виключно Законами України, які приймаються ВР.
2. Формування стратегії і тактики соціально-економічної політики. У цьому напрямку ВР України: визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює бюджетну політику (затверджує Державний бюджет, вносить до нього зміни, контролює виконання); затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку та охорони довкілля; розглядає й приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом; здійснює контроль за їх використанням; затверджує перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.
3. У напрямку кадрової політики ВР України: призначає Прем’єр-Міністра, затверджує склад Кабінету Міністрів і несе відповідальність за діяльність уряду, розглядає за необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів та недовіру уряду; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку (за поданням Президента), призначає та звільняє половину складу Ради НБУ; дає згоду на призначення та звільнення з посад Президентом голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна, призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.
4. Парламентський контроль передбачає контроль за використанням Державного бюджету, який від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.
Кабінет Міністрів України (КМ) згідно з Конституцією України: забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.
До основних функцій місцевих державних адміністрацій стосовно регулювання економічних відносин та соціально-економічного розвитку регіонів належать: розробка прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об’єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього середовища; упорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист та розв’язання проблем зайнятості населення.