11 .Мета і сутність калькулювання витрат.

Калькулювання (Costing) – це процес визначення собівартості певного об'єкта витрат.

Об'єктом витрат (Cost Object) є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат.

Приклади об'єктів витрат:

Об'єкт витрат	Приклад
Виріб	Годинник
Послуга	Рейс авіалінії "Київ – Відень"
Проект	Будівництво супермаркету
Замовник	Загальний обсяг продажу
Марка	Усі вироби з маркою Samsung
Діяльність	Контроль рівня якості телевізорів
Підрозділ	Відділ постачання
Програма	Програма підготовки магістрів ділового адміністрування (МДА)
Регіон	Усі операції компанії "Тойота" у Західній Європі

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначити: яку ціну на виріб або послугу потрібно встановити; який процес є найекономнішим; який підрозділ використовує ресурси найефективніше; який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток компанії та ін.

Собівартість об'єктів витрат визначають за допомогою системи обліку витрат.

Система обліку витрат (Cost Accounting System) – це система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат.

У загальному вигляді система обліку витрат має дві стадії (рис.).

Рис. Система обліку витрат

На першій стадії витрати об'єднують за однорідними елементами: матеріали, зарплата та ін. Потім їх відносять до певних об'єктів витрат. Прямі витрати можна простежити до відповідних об'єктів витрат на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника (пряма зарплата, машино-години та ін.).

Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів.

На промислових підприємствах витрати зазвичай спочатку відносять до відповідних підрозділів, а потім – до певних видів продукції (послуг), що виробляються (надаються) цими підрозділами.

12. Метод прямого розподілу витрат.

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати.

На практиці такі витрати здебільшого розподіляють між підрозділами, виробами або іншими об'єктами пропорційно до певної бази (обсягу виробництва, площі, прямої заробітної плати та ін.).

Виходячи з обраної бази, обчислюють ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу непрямих витрат (Indirect Cost Allocation Rate) – це відношення суми непрямих витрат до загальної величини бази розподілу їх.

Залежно від складності виробництва ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів, встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу або окремо для певних груп накладних витрат.

Єдина ставка розподілу накладних витрат може бути застосована за умов виробництва однорідної продукції однакової складності.

Наприклад, підприємство виготовляє один вид продукції – гумові прокладки. Загальновиробничі витрати підприємства становлять 600 000 грн., а продук тивний час праці – 20 000 годин.

Виходячи з цього, ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює:

600 000	= 30 грн. / год.
20 000

За умов різної складності праці у різних виробничих підрозділах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат для кожного виробничого підрозділу. У разі наявності загальних витрат обслуговуючих підрозділів розподіл вироб ничих накладних витрат здійснюють у такій послідовності (рис.):

Рис. Процес розподілу виробничих накладних витрат

Загальні витрати (Common Costs) – це витрати на здійснення діяльності, що споживається кількома виробничими або обслуговуючими підрозділами.

Виробничим (основним) підрозділом (Production Department) є підрозділ, діяльність якого безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції або послуг для за мовників (клієнтів).

До виробничих підрозділів звичайно належать цехи основного виробництва.

Своєю чергою, обслуговуючий (допоміжний) підрозділ (Service Department) – це підрозділ, діяльність якого безпосередньо пов'язана з наданням послуг іншим (обслуговуючим і виробничим) підрозділам.

Прикладом обслуговуючих підрозділів є ремонтний цех, відділ персоналу та ін.

Частину накладних витрат, наприклад зарплату, допоміжні матеріали, амортизацію, можна безпосередньо віднести на витрати відповідного підрозділу.

Для розподілу загальних витрат між підрозділами зазвичай для кожної статті або групи статей визначають відповідну базу розподілу. Приклади баз розподілу для однорідних статей накладних витрат наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Розподіл витрат між підрозділами

Сукупність витрат	Приклад загальних витрат	Можлива база розподілу
Пов'язані з працею	Управління персоналом	Кількість працюючих Заробітна плата Години праці
Пов'язані з автома тизацією	Амортизація устаткування Страхування устаткування Утримання устаткування	Балансова вартість устаткування Кількість машин, машино-години
Пов'язані з площею	Оренда будинку Страхування будинку Опалення й освітлення	Площа, яку займає підрозділ

Коли всі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюють розподіл витрат обслуговуючих підрозділів на основі кількості наданих послуг (таблиця 2).

Таблиця 2. Типові бази розподілу послуг обслуговуючих підрозділів на витрати виробничих підрозділів

Обслуговуючий підрозділ	Можлива база розподілу
Обслуговування устаткування	Години обслуговування Зарплата обслуговуючого персоналу Вартість устаткування
Склади матеріалів	Кількість вимог Вага відпущених матеріалів
Контроль виробництва	Чисельність робітників Кількість замовлень
Енергозбереження	Показники лічильників Надана потужність Технічні оцінки
Відділ персоналу	Чисельність персоналу

Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, якщо вони нада ють взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам.

У цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат:

• прямого розподілу;

• послідовного розподілу;

• розподілу взаємних послуг;

• одночасного розподілу.

Метод прямого розподілу (Direct Allocation Method) – метод розподілу витрат обслуговуючих підрозді лів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів.

Тобто за цього методу взаємні послуги обслуговуючих підрозділів не беруть до уваги.

Метод розподілу взаємних послуг (Interaction Allocation Method) – метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг. Після цього витрати обслуговуючих підрозділів розподіляють між виробничими підрозділами так само, як і за методом прямого розподілу.