41. Виникнення та діяльність громад у другій половині 19 ст. Антонович.

Громади, осередки укр. інтелігенції, що провадили нац.-культ. і гром.-політ. працю в другій пол. 19 й на поч. 20 в. в межах Рос. Імперії. Г. стали виникати з кін. 50-их pp., коли тимчасовий ліберальний курс рос. уряду сприяв пожвавленню суспільного життя. Перша Громада виникла в Петербурзі: М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський, В. Коховський, О. Кістяковський, Г. Вашкевич, Ф. Черненко, Д. Каменецький, М. Стороженко, С. Глушановський, М., Ф. і О. Лазаревські, Г. Честахівський. В. Менчиц та ін. За підтримкою поміщиків-українофілів В. Тарновського й Г. Ґалаґана було організоване вид. творів укр. письменників і 1861-62 виходив ж. «Основа», що став осередком тодішнього нац. руху. 1861 р. виникла Громада в Києві, де вона складалася з студентів-українців, що працювали в «недільних школах», між ними П. Чубинський. О. Стоянов, В. Торський, В. та Є. Синегуби, П. Житецький, В. Антонович, Т. Рильський, К. Михальчук, Б. Познанський і ін. (1862 понад 200 членів). Київська Громада нав'язала контакт із петербурзькою. Одночасно виникли Г. у Харкові: П. Лобко, О. Потебня, А. Шиманов, В. Гнилосиров, В. Мова, Ф. Павловський, І. Бницький, Д. Оробченко та ін.; в Полтаві спершу Д. Пильчиків, В. Кулик, О. Кониський, М. Жученко, Є. Милорадович, Трунов; у Чернігові, де 186163 виходив «Черниговский Листок» і діяли О. Тищинський, О. Маркович, Л. Глібов, С. Ніс, Д. Лавріненко, П. Борсук і ін. Увага громадянства була зосереджена на сел. реформі, але праця могла виявлятися лише в культ, ділянці: недільні школи із спробами викладання укр. мовою, вид. Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади

Народився у містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер Козятинський район, Вінницької області). Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади. В 1863—1880 роках. — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора-літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з'їздів в Україні.

Помер Антонович 8 (21) березня 1908 р., похований у Києві на Байковому кладовищі.

Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 8 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16—18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвяченіісторії козацтва «О происхождении козачества», 1863;

. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Д.Багалій, П. Голубовський, М.Грушевський, М. Довнар-Запольський, І. Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському соймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.