Історія українського театру Допрофесійний український театр

Особливості театру часів Київської Русі. Скоморохи. Княжий театр.

Український «бароковий» театр. Український шкільний театр. Українські інтермедії. Українська фольклорна драма. Балаганний театр. Вертеп.

Періодизація:

І. Праукраїнський театр (1 тис. до н.е. – 10 ст. н. е.).

1.Календарно-обрядовий театр (весняний, літній, осінній, зимовий ).

2. Соціально-обрядовий театр.

3. Первісна народна драма.

ІІ. Театр княжої доби (десяте століття – дванадцяте століття).

1. Скомороший театр

2. Княжий театр

ІІІ. Середньовічний театр (дванадцяте – шістнадцяте століття).

ІV. Український бароковий театр (сімнадцяте-вісімнадцяте століття).

1. Шкільний театр.

2. Інтермедія.

3. Літургійний театр.

4. Народна драма.

5. Театр балагану.

V. Передумови українського професійного театру (кінець вісімнадцятого - дев’ятнадцяте століття).

1. Кріпацький театр.

2. Антрепренерський театр

3. Музично-драматичний театр.

4. Аматорський театр.

5.Український театр в Галичині.

VІ. Становлення українського професійного театру.

1.Театр корифеїв («золота доба» українського театру) (1882 – 1917 роки).

VІІ. “Новий” український театр.

1.Модерністський театр («срібна доба» українського театру) (1900 – 1930 роки).

2.Радянський український театр (1930 – 1991 роки).

VІІІ. Сучасний український театр (з 1991 року по теперішній час).

Джерелом усної народнопоетичної творчості стали життя і побут предків українського народу – східнослов’янських племен. Український театр бере початок приблизно з 1 тис. до н.е., коли у східнослов’янських племен відбувалися численні племінні зборища зі складними язичницькими ритуалами, які передбачали наявність перших елементів театральності: певний реквізит, елементи костюмів, персоніфікацію ролей учасників.

У слов’ян божество помираючої і воскресаючої природи «переховувалося» під псевдонімами Ярила, Костроми, а з прийняттям християнства спільні риси набувають свята на честь Юра, святого Георгія тощо. У слов’ян цей культ віддавав належне Великій Матері Живі та богиням-Рожаницям – Мокоші та Ладі.

1) весняний театр (в сучасному фольклорі він пов'язаний з веснянками та хороводними іграми);

2) літній театр (пов'язаний із загальнослов’янськими святами Ярила, Купала, русаліями);

3) осінній театр (обряди обжинків);

4) зимовий театр (обряди колядок та щедрівок);

5) соціально-обрядовий театр (обряди, пов’язані із зміною суспільного становища, наприклад, весілля, які в сучасній Україні і досі «грають», обряди ініціації, поховальні обряди тощо);

6) первісна народна драма (обряди, в основі яких містяться ігри, що ґрунтуються на елементах театрального видовища – «Млин», «Коза», «Піп і Смерть» тощо).

Обрядові свята, пов’язані з весняним циклом, були розподілені по двох напрямках: обряд проганяння (похорону, спалення, ховання, топлення) зими-смерті та обряди, пов’язані із сезонними сільськогосподарськими роботами. Тематично і ті, і інші пов’язані мотивом весни, радості пробудження життя, тому мають назви «веснянки» або «ґаґілки», «галі». Ці язичницькі ритуали за своїм значенням є найближчими до дионісійства та містерій на честь богинь родючості. (хороводи, ігри, інсценування, пісні). Наприклад, веснянка «Соболь»: Соболь провадив центральну мовну функцію, залучаючи до гри інших персонажів: “Ходить птах по пшоні, / А хто в танець, а хто ні, / Ей, ей, мало нас, / Пристань, (ім’я когось з присутніх), / До нас “. («Ворон», «Мак» та ін.)

Літній театр спирається на обряди, пов’язаний із спілкуванням з потойбічним світом. Це, по-перше, так звані «навії» або «мавські» тижні , а по-друге, купальські свята («русалії»). Видовищна феєрія «Купало» може вважатися першою сюжетною драмою (всі елементи театральності, наявні у весняному театрі + розрахованість на публічне сприйняття + праобрази репетицій (вивчення виконавцями тексту та дій, підготовка сценічного майданчинка – вкопування купальських дерев, амфітеатр з лавок).1 дія – «вшановування гільця» - Купала, Марени, Коструба, Костроми тощо, 2 дія – застілля з відповідними піснями, 3 дія – купальська драма, «знищення гільця» - розривання, спалення, потоплення у воді тощо, хороводні ігри («Кострубонько» та ін.)

Осінній театр – найбідніший на елементи видовищності Дослідники виділяють в осінньому театрі тільки обряд обжинок.

До зимового театру відносимо обряди колядування та щедрування. Колядки та щедрівки – перетворені з обрядово-магічної на правдиво мистецьку форму пісні, своєрідні «українські Вєди». Колядки збереглися на Україні через їх адаптацію до християнського літургійного та вертепного театру, хоча, безумовно, за походженням належать до язичницького обрядового пратеатру, первісним змістом якого було заклинання. Через специфіку колядок, яка передбачає їх «святість», ніяка імпровізація ані в тексті, ані в дії не допускалася, помилка вважалася гріхом (продовження традицій репетирування). «Класична» колядка має містити пролог (вступний танок), «підвіконну» колядку (виклик господарів з хати), «привітальну» колядку (для неї характерні перебільшені, гіперболізовані образи щастя, добробуту, величі господаря та його рідні), потім колядники отримують від господаря подарунки або пригощаються і відспівують «столову» колядку, і, нарешті – фінальну «поколяду» (під її час головний колядник виголошує промову, якій діалогово-антифонно акомпанують інші колядники). Залишають подвір’я колядники також з пантомімічним танком, який за драматичною функцією можна вважати епілогом. Щедрівки подібні до колядок за їх драматичною формою та функцією, відрізняються вони лише переважно аграрною тематикою.

Соціально-обрядовий театр включав в себе події, які змінювали життя роду або його окремих членів, супроводжувалися обрядовими традиціями, що містили значний елемент театральності. Такими ми насамперед вважаємо весільні та поховальні обряди.

Весільну драму можна умовно розділити на три акти: сватання, заручини і власне весілля. Після власне весілля, під час якого присутня велика кількість ритуалів, супроводжуваних піснями («коровайна», «розплетення коси», «проводи молодих до хати», «вітання батьків» тощо), відбувалася гостро комедійна сцена – «циганисти»: гості наряджаються циганами і з музикою ходять по селу.

Поховальні обряди містять менший елемент театральності, проте театральні форми, пов’язані з культом позагробового життя, мають безпосередній зв'язок з пізнішою літургійною драмою.

Початки української народної драми, яка з розвитком переросте до комедії, є вже усталеною театральною формою, за сутністю, вже являє собою не просто народні ігри, а маленькі п’єси, в яких беруть участь спеціально підготовлені люди. Видовища «Млин», «Коза», «Піп і Смерть» тощо були популярні на Україні протягом багатьох століть, в певних формах збереглися до дев’ятнадцятого століття і навіть довше, проте, їх культурологічне підґрунтя міститься в язичницькій обрядовості.