Лекція 3
Тема 3 функції менеджменту План
3.1 Класифікація і загальна характеристика функцій менеджменту
3.2 Планування як функція менеджменту
3.3 Організація взаємодії як функція менеджменту
3.4 Мотивація як функція менеджменту
3.4.1 Значення людського фактора в управлінні. Унікальність особистості працівника
3.4.2 Поняття мотивації
3.4.3 Характеристика основних теорій мотивації
3.4.4 Матеріальне стимулювання праці
3.5 Контроль як функція менеджменту
3.1 Класифікація та загальна характеристика функцій менеджменту
Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відособлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Функції менеджменту виникли в результаті поділу і спеціалізації праці. Як було показано вище, однією із найважливіших категорій менеджменту є процес управління. Він здійснюється саме шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій є одним із найважливіших завдань теорії менеджменту.
Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координацію і контроль. Науковці колишнього СРСР говорили про 6 функцій: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання та контроль. Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати 4 функції: планування, організація, мотивація і контроль. Останній підхід виглядає найбільш привабливим, оскільки дослідження показують, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу.
За ознакою місця у менеджменті можна виділити основні функції (загальні), тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і часткові (спеціальні), з допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси.
Як вказувалося, до основних функцій відносяться планування, організація, мотивація і контроль.
За ознакою процесів управління спеціальними функціями є управління основним виробництвом, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом тощо.
За ознакою об’єкту – управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою тощо.
За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності – управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.
Нагадаємо, що реалізація будь-яких спеціальних функцій, які відображають процес чи об’єкт управління або елемент виробничо-господарської діяльності, здійснюється шляхом застосування основних функцій, тобто планування, організації, мотивації і контролю. Дослідження взаємозв’язку функцій дає можливість вдосконалювати управління, формувати ефективну систему менеджменту, усувати зайві ланки, бюрократичні перепони, опір перемінам.
3.2 Планування як функція менеджменту
3.2.1 Зміст планування як функції менеджменту
Під плануванням розуміють відособлений вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.
В американському менеджменті виділяють два види планування:
с
тратегічне
планування;планування реалізації стратегії (рис. 8)
Рис. 8. Види планування та їх взаємозв’язок
Стратегічне планування полягає у розробці стратегії. В свою чергу стратегічне планування – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії організації та досягнення її цілей.
Стратегічне планування включає згідно з позицією американського дослідника Пітера Лоранже: розподіл ресурсів; адаптація до зовнішнього середовища; внутрішня координація – відображення сильних і слабких боків діяльності організації; усвідомлення організаційних стратегій – формування організації, яка буде спроможна вчитись на минулих стратегічних рішеннях.
Найбільш прикладне значення має схема процесу стратегічного планування, запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі (рис. 9). Слід відзначити, що дві останні ланки моделі відображають процеси планування реалізації стратегії. Стратегія планування здійснюється у спеціальному плановому відділі з невеликою чисельністю (близько 5-10 чол.) і приймається на нарадах вищого керівництва один раз в рік. Розглянемо складові процесу стратегічного планування.
Місія – це чітко визначена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація).
Ц
ілі
організації формуються згідно
схеми на рис.10.
Рис. 9. Схематична модель планування
При формуванні системи цілей слід пам’ятати, що вони повинні бути:
конкретними і підлягати вимірюванню;
охоплювати всі рівні організації;
різної тривалості;
такими, які можна досягнути;
такими, які побудовані на принципах взаємного доповнення.
Рис. 10. Схема формування цілей організації
Розробка планів досягнення цілей є функцією реалізації стратегій.
Оцінка і аналіз зовнішнього середовища проводиться шляхом контролю факторів, представлених на рис. 7.
Управлінське дослідження сильних та слабих сторін проводиться в напрямку вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня організації, використання робочої сили, а також позиції організації на ринку (маркетингові дослідження).
Аналіз стратегічних альтернатив грунтується на оцінці чотирьох можливих для організації варіантів:
обмежений ріст (цілі встановлюються від досягнутого);
ріст (рівень цілей перевищує рівень попередніх показників);
скорочення (ліквідація, відмова від старого, переорієнтація);
поєднання попередніх варіантів.
Останній етап стратегічного планування завершується вибором стратегії , який доцільно здійснювати на основі оцінки наступних факторів:
рівень ризику;
вплив минулих стратегій;
вплив власників;
залежність від фактору часу;
вплив факторів внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.
Слід пам’ятати, що кінцевим результатом стратегічного планування будуть конкретні рішення і показники.
Реалізація стратегії здійснюється у двох напрямках:
з використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил;
з допомогою економічних важелів, шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління за цілями.
Зупинимося на складових елементах адміністративного напрямку.
Тактика – це короткотермінові стратегії. Тактичні плани характеризуються наступним:
розробляються з метою розвитку стратегій;
створюються на рівні середньої ланки управління;
діють коротший час за стратегії;
мають властивість дуже швидко проявляти результати.
Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей.
Процедурами – є дії які слід приймати в конкретній ситуації.
Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в специфічній одноразовій ситуації.
До економічного напрямку відносяться наступні напрямки.
Бюджет – це метод розподілу ресурсів, представлених у кількісній формі, з метою досягнення цілей, які також мають кількісний вираз. При формуванні бюджету враховуються всі витрати, збитки, а також джерела надходження коштів, доходів тощо.
З метою конкретизації напрямку реалізації стратегії доцільно формувати систему показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегії. Показники слід встановлювати для кожного рівня управління.
Управління за цілями – це підхід, згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей керівників вищого рівня. Процес управління за цілями здійснюється за етапами показаними на рис. 10.
Оцінка стратегії – це порівняння результатів роботи з місією і цілями, аналіз участі працівників у реалізації стратегії організації.
Рис. 11. Етапи управління за цілями