39.Поняття кредитної політики банку

Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності. Основними етапами розробки кредитної політики банку є:

1. Аналіз кредитної діяльності банку в попередньому періоді, який має на меті визначення динаміки обсягу, складу та рівня ефективності цієї діяльності, а саме, аналізують:

— загальний обсяг кредитного обігу;

— обіг та рівень використання кредитного потенціалу;

— структуру кредитного обігу за окремими формами та видами кредиту;

— питому вагу неповернених кредитів;

— середній рівень процентних ставок загалом та в тому числі за формами та видами кредиту тощо.

2. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування розвитку, що має на меті визначення впливу форм державного регулювання економічного стану країни тощо.

3. Оцінка внутрішнього ресурсного потенціалу банку та можливість його розвитку, а саме:

— розмір статутного капіталу банку та можливість його нарощення;

— рівень прогресивності інноваційних технологій у галузі кредитного менеджменту;

— ефективність діючої структури та методів управління кредитної діяльності.

4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики є найбільш відповідальним етапом. Вони повинні бути узгоджені зі стратегічними цілями банку, мати альтернативний характер та визначати основні напрями стратегії у галузі кредитування.

5. Обґрунтування типу кредитної політики. Критерієм такого обґрунтування виступає рівень ризику цих операцій, які будуть здійснюватись у процесі кредитування. Зі загальної сукупності виокремлюють три типи кредитної політики:

1) консервативний;

2) помірний;

3) агресивний.

6. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу та визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня. Цей етап має на меті визначення алгоритмів дій щодо прийняття відповідних управлінських рішень за кредитами, що стосується встановлення конкретних вимог, а саме:

— до прийняття на розгляд кредитної заявки від клієнта;

— до перевірки окремих даних, наведених у кредитній заявці;

— до процедури інкасації дебіторської заборгованості за наданими кредитами.

7. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики, що має на меті розробку системи заходів щодо її реалізації в певному періоді.

8. Загальна оцінка розробленої кредитної політики банку. Вона включає:

— внутрішню збалансованість цільових показників за окремими напрямами кредитної політики банку;

— допустимість рівня ризиків, економічний ефект, пов'язаний із реалізацією кредитної політики тощо.

Кредитна політика розробляється на макро- та мікрорівні економіки.

На макрорівні банківську кредитну політику розробляє Національний банк України, встановлюючи нормативи її проведення, рівень облікової ставки, що становить основу формування ціни на кредитні ресурси тощо.

На мікрорівні кредитна політика спрямована на забезпечення зв'язку кредитної політики банку зі загальною стратегією його розвитку. Єдиної кредитної політики для всіх банків немає. Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю сукупність ризиків (внутрішніх і зовнішніх)

53.Факторинг.Досить часто підприємства вдаються до використання так званих субститутів кредиту. Одним з таких субститутів є факторинг, який можна трактувати як спосіб короткострокового фінансування діяльності підприємства. За визначенням, факторинг — це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посередника (факторингової компанії чи банку). Зміст операції факторингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість) або по поточних розрахунках.До найважливіших функцій факторингу належать:1)функція фінансування та кредитування: підприємства уступають право на одержання грошових засобів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);2)функція покриття ризику (Delkredere): ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;3)функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.Розмір винагороди по факторингових операціях залежить від ризиковості операції, діючої процентної ставки та строків настання платежу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором оцінка кредитоспроможності здійснюється з використання непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.Законодавство зобов’язує кредитора повідомити боржника про поступку вимоги і при цьому не вимагає надання останньому угоди між початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте, якщо новий кредитор звертається з претензією і позовом до боржника, він повинен надати докази того, що саме йому першопочатковий кредитор уступив вимогу. Таким доказом є письмова угода між ним і початковим кредитором про поступку вимоги.

54. Трастові (довірчі) послуги комерційних банків — це довірчі послуги з управління і розпорядження коштами клієнтів банку, їхніми цінними паперами та іншими активами. Надаючи трастові послуги, банк проводить операції з майном клієнта (довірителя) і стає повноважним посередником між ринком і клієнтом, приймаючи інвестиційні й управлінські рішення в інтересах свого клієнта і розподіляючи у разі необхідності кошти для забезпе- чення зобов'язань клієнта. До трастових послуг належать придбання і продаж цінних паперів клієнта з метою максимізації його прибутку, контроль за отриманням прибутків на користь клієнта (дивідендів, процентів та ін.), ведення особистих банківських рахунків клієнта (оплата його рахунків, одержання належних йому платежів та ін.). Діяльність банку як довіреного агента в інтересах клієнтів здійснюється в тих напрямах, які передбачені контрактом між банком (гарантом) і клієнтом (довірителем) протягом певного часу. До послуг траст-відділу банку звичайно відноситься: - Зберігання цінних паперів. - Ведення щомісячних бухгалтерських записів клієнта. - Отримання платежів від імені клієнта з довіреності, включаючи відсотки, дивіденди, орендні платежі. - Купівля та продаж цінних паперів за рахунок і від імені клієнта, проведення розрахунків з продавцями та покупцями. - Консультаційні послуги - Прийняття цільових внесків громадян і організацій на купівлю нерухомості та автомобілів. - Створення пенсійних фондів організацій і фондів асоціацій громадян (приватних пенсійних фондів, внески в які гарантуються акціями фонду) з управління майном і виконання інших послуг за дорученням і в інтересах клієнтів на правах його довіреної особи. Крім перерахованих вище послуг, трастові компанії пропонують: - реєстрацію приватних фірм за кордоном, - прийняття в управління нерухомості та іншого майна в країні і за кордоном, - інвестування коштів клієнта в операції з високою нормою. За характером розпорядження довіряти власній трасти поділяються наактивні і пасивні. Власність, що знаходиться в активному трасті, можепродаватися, віддаватися в борг, закладатися, тобто видозмінюватися бездодаткової згоди довірителя. Подібні активні операції характернідля банків. Пасивні трасти являють собою послуги з управлінняпевним майном, яке не може бути продано або закладенодовіреною особою. Подібні операції виявляються в основному трастовимифірмами, що спеціалізуються на управлінні будь-яким видом власностіклієнтів. У практиці діяльності траст-відділів банків прийнято поділятидовірчі операції в силу їх специфіки на 2 групи: - довірчі операції для фізичних осіб, - довірчі операції для юридичних осіб. Іноді особливо виділяють довірчі операції траст-відділів банків дляблагодійних компаній, фондів та інших організацій. 52. Форфейтинг – це специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком (форфейтером) в експортера боргових зобов'язань, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупців. Це так само, як і факторинг, – специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський. Продавцем у форфейтингу є експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані. У банківській практиці – це купівля на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов'язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтування:1) застосовується звичайно за постачань устаткування на великі суми (мінімальна сума – 250 тис. дол.);2) застосовується із тривалою відстрочкою платежу від шести місяців до п'яти–семи років (понад традиційні 90 чи 180 днів);3) містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів.До переваг форфейтингу можна віднести такі:1) покращуються позиції експортера щодо ліквідності, оскільки підприємство одразу ж отримує готівкові кошти;2) експортер звільняється від валютних, кредитних та процентних ризиків;3) зменшуються довгострокові вимоги у балансі підприємства, що приводить до зростання його кредитоспроможності;4) зникає необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;5) форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, який надається банком.Недоліками форфейтингу1) висока вартість: ставка за форфейтування є значно більшою за звичайні ставки за кредитами, тому що форфейтор бере на себе всі ризики, а тому витрати з форфейтування складаються з витрат на отримання банківської гарантії або аваля за векселем; ризикової премії за політичний ризик; витрат на мобілізацію грошових коштів, які залежать від процентних ставок на євро- ринку; управлінських витрат; комісії форфейтера, що становить різницю у часі між укладанням угоди та наданням документів;2) важкість пошуку (для експортера) банку, який захоче діяти як форфейтер.

 

55. Операції з дорогоцінними металами Дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платинової групи у будь-якому вигляді та стані. Операції з дорогоцінними металами включають дії, пов’язані з: виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали; надходженням дорогоцінних металів до місць їх зберігання, а також зберіганням і відпуском у встановленому порядку дорогоцінних металів; зміною вмісту або фізичного стану дорогоцінних металів у будь-яких речовинах і матеріалах під час їх видобутку, виробництва та використання; ввезенням дорогоцінних металів у країну з-за кордону та вивезенням їх з неї. Банки здійснюють на ринку дорогоцінних металів операції з банківськими металами. До останніх належать золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Торгівля металами на ринку здійснюється тільки в регламентованій стандартній формі, тобто стандартних і мірних зливків, а також монет вітчизняного та іноземного виробництва, якість металу яких відповідає вимогам до проби відповідного металу. Стандартні зливки повинні відповідати світовим стандартам якості, насамперед прийнятим Лондонською асоціацією ринку дорогоцінних металів. До операцій з банківськими металами, які можуть виконувати банки, відносять такі: 1. Депозитні операції здійснюються у тому разі, коли необхідно залучити метал на рахунок або, навпаки, розмістити на визначений строк. Для цього використовуються металеві рахунки. якщо у клієнта беруться метали у фізичній формі для тимчасового зберігання, то йому відкриваються металеві рахунки відповідального зберігання типу “Allocated”, тобто “З розміщенням”.Для здійснення операцій з “безготівковим” металом використовуються рахунки типу “Unallocated”, тобто “Без розміщення”.2. Операції з надання кредитів у дорогоцінних металах здійснюються шляхом поставок їх у фізичній формі або зарахування на знеособлені рахунки в обмін на зобов’язання зворотної поставки відповідного металу в термін, зазначений у договорі. Погашення кредитів у дорогоцінних металах може здійснюватися у формі фізичної поставки, шляхом перерахування дорогоцінних металів із металевих рахунків позичальника чи придбання банком за грошові кошти позичальника металу в іншого учасника міжбанківського ринку для погашення раніше одержаного кредиту.3.Операції з монетами з дорогоцінних металів. Банки здійснюють продаж клієнтам монет з дорогоцінних металів, а також викуповують у них такі монети, звісно, за нижчою ціною. 4. Операції спот (spot) — це операції з купівлі-продажу дорогоцінних металів, що здійснюються контрагентами на умовах зарахування/списання металу та валюти з рахунків на рахунки не пізніше другого робочого дня після укладення угоди. 5. Операції типу своп (swap) — це одночасна купівля і продаж дорогоцінного металу. Такі операції поділяються на три види:- своп у часі або фінансовий своп;- своп за якістю металу.;- своп за місцезнаходженням металу 6. Опціони — право (але не обов’язок) продати чи придбати певну кількість золота за певною ціною на певну дату (європейський опціон) чи протягом усього обумовленого строку (американський опціон).

51. Лізинг — це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцями з метою їх виробничого використання. Розрізняють три форми лізингу:-прямий;-зворотний;-змішаний. Прямий лізинг передбачає після закінчення терміну оренди перехід права власності на об’єкт лізингу до орендаря. Сутність зворотного лізингу полягає в тому, що підприємство продає своє майно лізинговій компанії (банку) і відразу бере його в довгострокову оренду. Після закінчення лізингового контракту право власності на майно знову переходить до підприємства-орендаря. Така ситуація може виникати, коли підприємству на даний момент необхідні грошові кошти. Змішаний лізинг передбачає пайову участь орендаря та лізингової фірми у витратах, пов’язаних із придбанням об’єкта лізингу. Ця форма оренди застосовується зазвичай стосовно дорогого майна і є поширеною формою фінансування діяльності підприємств у період їх становлення. Після закінчення терміну оренди право власності на майно переходить до орендаря. Лізингові операції можуть бути двох видів: операційний лізинг та фінансовий лізинг.Операційний лізинг передбачає лізингові контракти, що укладаються на короткий та середній терміни (як правило, менше амортизаційного періоду), згідно з якими орендатору надається право у будь-який час скасувати договір. Як водиться, це виникає, коли орендатори об’єкта лізингу швидко міняються. Фінансовий лізинг — характеризується тривалим терміном контракту (від п’яти до десяти років) та амортизацією всієї або більшої частини обладнання. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі. Після закінчення терміну дії орендатор може повернути об’єкт оренди, подовжити або укласти нову угоду, а також купити об’єкт за залишковою вартістю. За умовами договору розрізняють невідмовний та відмовний лізинг. Переваги лізингу:-малим та середнім підприємствам простіше отримати контракт за лізингом, ніж позику. Лізингові компанії зазвичай не вимагають від орендаря ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме обладнання. У разі невиконання орендарем своїх зобов’язань лізингова компанія відразу забирає своє майно;-лізинг передбачає 100 % кредитування і не вимагає негайного початку платежів. Орендні платежі, як правило, починаються після поставки майна орендарю або пізніше;-лізингова угода більш гнучка, ніж позика, і надає можливість вибрати зручну для покупця схему фінансування;-ризик старіння обладнання повністю лягає на орендодавця. Орендар має можливість поступово оновлювати своє обладнання;-платежі за лізингом включаються до складу витрат (у тому числі і в податковому обліку). Сума платежів за лізингом фіксується при написанні договору і не залежить від коливань валютного курсу та змін банківського процента за довгостроковим кредитуванням.Водночас лізинговим операціям притаманні і недоліки:-у випадку фінансового лізингу, незважаючи на моральне старіння обладнання під впливом науково-технічного прогресу, орендні платежі не припиняються до кінця дії контракту;-вартість лізингу більша кредиту, але ризик старіння обладнання лягає на орендодавця, і береться більша комісія для компенсування цих втрат. Основною метою аналізу лізингових операцій є визначення їх ролі для банку як додаткового джерела отримання доходів та пошук невикористаних резервів підвищення рівня їх ефективності. 50. Універсалізація банківської діяльності, зростання конкуренції між банками та необхідність отримання додаткових доходів пов'язано з впровадженням та розвитком нетрадиційних банківських операцій та послуг. Окрім депозитних, кредитних, розрахункових та інших поширених банківських операцій, виконання нетрадиційних операцій та надання послуг дозволяє комерційним банкам деверсифікувати доходи, підвищити рівень ліквідності і платоспроможності, знизити ризики тощо. Особливість нетрадиційних банківських операцій та послуг полягає у наступному: — по-перше, для надання банківських послуг банкам, як правило, не потрібні додаткові ресурси; — по-друге, найбільшу частину доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії; — по-третє, при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не пов'язані з матеріальними наслідками. Нетрадиційні банківські операції та послуги здійснюються з оформленням цивільно-правових договорів:- про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);- про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, лізингу і т. ін.);- про надання послуг (договори доручення, комісії, кредитний договір, договір схову, про посередницькі послуги). Банківські послуги можна класифікувати залежно від: Руху матеріального продукту: * послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування); * чисті послуги (наприклад, консультаційні); Контингенту споживачів: * послуги юридичним особам; * послуги фізичним особам; Відображення послуг у балансі: * балансові; * позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку); Плати за надання послуг: * платні; * безкоштовні; Можливості обліку платних послуг і можливості визначення розміру плати: * послуги, розміри яких підлягають обліку (розрахунково- касові, кредитні, валютні); * послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні); * послуги, вартість яких не може бути встановлена об'єктивно (як правило, надаються банками в пакеті з платними товарними послугами).

 

49. Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов’язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків — і пасивна, і активна, і надання послуг — неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже — розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності. Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку — для підвищення життєвого рівня населення. Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту.