Завдання, що постають перед батьками, педагогами, практичними психологами, соціальними педагогами у роботі з дітьми, які мають особливі потреби:

Формування позитивного відношення батьків до заходів, що психологічно виривають дитину з положення соціального утриманця.

Відношення дитини до себе. Активний вектор. Хочу—»можу.

Підвищення компетентності суміжних галузей: налагодження тісного контакту з медициною, соціальними інституціями (знати механізм захворювання, динаміку хвороби, фізичні та психологічні резерви організму, працездатність, можливість компенсації).

Удосконалення методів і прийомів корекції на базі знань (графомоторика, офтальмопедія).

Поєднання зусиль вчителя, психолога, батьків у напрямку адаптації до оточуючого середовища та соціалізації дитини.

3. Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими можливостями:

-          дотримання прав дитини;

-          надання державних гарантій у сфері соціального обслугову-вання;

-          забезпечення отримання рівних можливостей щодо отримання со-ціальних послуг і їх доступності для дітей і молоді цієї категорії;

-          послідовності всіх видів соціального обслуговування;

-          орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби;

-          пріоритетність заходів по соціальній адаптації дітей-інвалідів і молодих інвалідів;

-          відповідальності органів державної влади, органів місцевого са-моуправління за збереження прав дітей-інвалідів у сфері соці-ального обслуговування.

У забезпеченні соціальної допомоги і підтримки дітей з обмеже-ними функціональними можливостями помітну роль відіграє фахі-вець, котрий повинен:

-          забезпечити допустиме і доцільне посередництво між особистіс-тю дитини, сім’ї, з одного боку, і суспільством з різними держав-ними і громадськими структурами;

-          виконувати своєрідну роль “третьої особи”, зв’язуючої ланки між дитиною і мікросередовищем, між дитиною і молодою з об-меженими можливостями і здоровими людьми, сім’єю і суспіль-ством;

-          впливати на спілкування інваліда і його відносини у мікросоціу-мі, стимулювати, спонукати його до тієї чи іншої діяльності, яка буде сприяти її прогресивному розвитку;

-          допомагати сім’ї, котра виховує дитину з обмеженими функціо-нальними можливостями, організувати спеціалізовані види реа-білітації, причому необхідно враховувати, що медична реабіліта-ція не має чіткого відмежування від психологічної, педагогічної, соціально-економічної та професійної.

Зважаючи на законодавчу базу та особливості потреб дітей і мо-лоді з функціональними обмеженнями важливою умовою у допо-мозі такій категорії людей є незаперечна реалізація Державних про-грам (2001 р.), що сприяє захисту інвалідів.

У межах цієї програми виконується низка заходів, які стосують-ся окремих аспектів проблеми соціально-педагогічної реабілітації (див. мал. 1). Серед них можна назвати такі: 1. Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних)освітніх установ.Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з пору-шенням інтелекту.

2.         Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з

дітьми з обмеженими можливостями.

Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріа-лів для спеціалістів і батьків щодо забезпечення групового та інди-відуального навчання дітей з порушенням емоційно-вольової сфери під час інтеграції в середовище здорових ровесників.

3.         Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з

обмеженими можливостями.

З метою поліпшення їхньої роботи на сьогодні розроблена мо-дель психолого-педагогічної консультації з діагностичним підхо-дом.

4.         Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів.

В Україні робляться перші кроки у плані впровадження моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку. організація соціальної роботи з дітьми інвалідами базується на:

- вивчення соцiально-психологiчного стану дитини з обмеженою дієздатністю;

- побутовій реаблiтацiї дiтей-iнвалiдiв (навчання елементам самообслуговування та норм елементарної поведнки в рiзних мікросоціумах);- органiзації консультпунктiв для родичiв дітей-iнвалiдiв з юридичних,правових, психолого-педагогічних та інших питань;- розвитку потенційних творчих можливостей дiтей-iнвалiдiв;- формування якостей особистiсної самодяльностi засобами спеціально

розроблених психотренiнгiв та психотренуючих iгор;- органiзацiї культурно-дозвiллево та освітньої дiяльностi дiтей-iнвалiдiв;- координації роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дiтей-iнвалiдiв у суспiльствi;

- здійснені соціального захисту дітей-інвалідів та їх сімей.