1.4.Право як феномен культурно-цивілізаційного процесу.

Культура і цивілізація: співвідношення та еволюція понять. Етимологія понять: перше виростає із опозиції «культура-природа», друге «громадянин-варвар». Цивілізація як етап у розвитку культури, виникає на історичному етапі переходу від привласнювальної до продукуючої економіки. Поява держави та законів - сутнісні риси перших цивілізацій. Шотландський історик і філософ А.Фергюсон (1723-1816) вперше використав поняття «Цивілізація» для призначення певної стадії всесвітньо-історичного процесу. Культура як міра розвитку особи, цивілізація – міра розвитку суспільства. Громадянське суспільство. Право як цивілізуючий фактор суспільства. Право як культурно-історичний феномен.

Лекція № 2.

ТЕМА № 3. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. (2 год.)

Мета заняття: ознайомлення з культурою Стародавньої Греції, як колиски європейської (західної) цивілізації, її витоками; засвоєння архетипів та прототипів майбутніх соціокультурних форм (економічних, наукових, політико-правових, мистецьких); теоретичний аналіз причин "грецького дива".

Опорні поняття: античність, цивілізація, культурний обмін, "культурний вибух", міфологічна свідомість, раціональне пізнання, автономія індивіда, відповідальність, поліс, гуманізм, політика, язичництво, рабство, метек, громадянин, елінізм.

ПЛАН

1. Загальна характеристика та периодизація античної культури.

2. Філософсько-світоглядні особливості давньогрецької культури.

3.Соціально-правові ідеї та інститути.

4. Художня культура Давньої Греції:

а) грецька міфологія та її культурно-історичне значення;

б) розвиток образотворчого мистецтва;

в) епос і драма.

2.1.Загальна характеристика та періодизація античної культури

Античність - колиска європейської (західної) цивілізації, в античності витоки й прототипи майбутніх соціокультурних форм (економічних, наукових, політико-правових, мистецьких).

Періодизація історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III —II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI —IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI ст. до н.е.), класичний (V —IV ст. до н.е.) період еллінізму ( остання третина ІV-1 ст. до н.е.).

Критсько-мікенськая цивілізація та її досягнення (на прикладі Кноського палацу). Гомерівська доба (по "Іліаді" та "Одісеї"). Міфологія: олімпійський пантеон богів. Заснування полісів: політика як стиль життя. Ремесло, торгівля, спорт, мистецтво. Східна спадщина в грецькій культурі. Свята Дионіса та ін. Олімпійські ігри. Оракули. Народження писемності й літературі: від епічних творів до лірики.

Класичний період: основні риси "культурного вибуху" V ст. до н.е. Правління Перикла, його культурно-просвітницька діяльність. Демократичні ідеї. Розвиток філософії, наук і мистецтва. Сократ, Платон, Арістотель, софісти - коротка характеристика інтелектуального зльоту. Афіни: життя та побут, відображення пластичності світосприймання в художньому оточенні еліна (скульптура). Скульптурні шедеври Мирона, Фідія, Поліклета. Світ поліса на сцені грецького театру (трагедії Есхіла, Софокла, Єврипіда, політичні комедії Аристофана). Правова система в Афінах, принцип гри й театральності у судових справах. Ораторське мистецтво.

Культура елінізму: синтетичність та залежність від співвідношення чисельності різних етнічних груп (місцевих та прибулих) у кожному конкретному випадку (державі). Космополітизм. Індивідуалізм. система еллінського виховання та її експансія середньоземноморському світі. Вченість і бібліотеки. Нові досягнення в літературі (побутова комедія, епіграми та ін.) та мистецтві ("сім див світу"). Давньогрецькі селища та поліси (міста-держави) на території сучасної України.

2.2. Філософсько-світоглядні особливості давньогрецької культури

Античність базується на світоглядній основі міфологічної свідомості.

Міфологія — ця форма суспільної свідомості, спосіб розуміння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку. Найбільш характерна риса релігійних представлень стародавніх греків до рабовласницького суспільства (VII—VI вв. до н. э.) полягає у віддзеркаленні родових зв'язків у формі міфу, тотемізму і культу предків. Міфологічний образ людського мислення об'єктивно був віддзеркаленням реальної родової суспільно-економічної практики. Циклічне уявлення про час, світ уявлявся вічним. Пам'ятники старогрецької міфології «Іліада» і «Одіссея» Гомера, твори Гесиода «Теогонія» і «Праці і дні», що відображали образ мислення людини родового суспільства.

У основі міфологічної культури Стародавньої Греції - матеріально-чуттєвий або розумний космологізм. Космос розуміється як абсолют, обожнюється, але античні боги — це не що інше, як ті ідеї, які утілюються в Космосі, тобто закони природи, керівники ним. Космос виступає як абсолют не створений ніким, як витвір мистецтва. Світ уявляється як театральна сцена, де люди — актори, а всі разом (світ і люди) — породження Космосу.

В процесі розвитку формуються системи раціонального пізнання природного та соціального життя (філософії). Блискуча культура Стародавньої Греції, в її філософії - прототипи всіх основних типів світогляду, що розроблялися все подальші століття. Однією із засад "грецького дива" стала автономія індивіда (вільної людини, громадянина).

2.3.Філософсько-світоглядні особливості давньогрецької культури

Політико-правові ідеї та інститути Давньої Греції, античний досвід демократії, республіканізму та правопорядку, механізми політичної організації й управління суспільством. Ціла низка положень, що вплинула на подальший розвиток правових принципів європейської цивілізації, була розроблена античними авторами. Солон і Аристотель: визначення закону як гармонійного співвідношення суспільства та владних інституцій у вимірах права. Платон і Аристотель: чинник права у стверджені тієї чи іншої форми державного управління. Аристотель: взаємозв’язок права і справедливості, права і свободи, приватного та публічного права.

2.4. Художня культура Давньої Греції

Міфологія Стародавньої Греції її літературне і мистецьке значення. Античні література і мистецтво сформували духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність вважала вищим сенсом життя щастя на землі.

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості. Фідій, Сократ, Платон, Арістотель, Поліклет, Проксітель, Мірон, Скопос, Есхіл, Софокл і Евріпід. Світове значення давньогрецької культури.

Лекція № 3

ТЕМА № 5. куЛЬТУРА західноєвропейського середньовіччя. (2 год.)

Мета заняття: розкрити культурно-історичне місце західноєвропейського Середньовіччя у становленні західноєвропейської цивілізації, значення християнства як системоутворюючого фактору, амбівалентність культури західноєвропейського суспільства.

Опорні поняття: феодальне суспільство, середньовіччя, світова релігія, християнство, теоцентризм, символізм, католицизм, аскетизм, ієрархічність, богослов'я, патристика, схоластика, романський та готичний стилі, амбівалентність культури, карнавальна культура.

ПЛАН

1. Загальна характеристика культури Середньовіччя, її витоки.

2. Світоглядні основи епохи.

3. Освіта та університети.

4. Художня культура Західної Європи: романський стиль та готика.

5. Еволюція культурних орієнтирів поведінки особистості (лицарство), народна культура (стисла характеристика).

3.1. Загальна характеристика культури Середньовіччя, її витоки.

Середні віки (V— поч. ХVI ст.) — це епоха, початок якої збігся з відмиранням античної культури, а кінець — з її відродженням в Новий час та Великими географічними відкриттями. Повне панування саме середньовічного типу культури в Європі зв'язують не з усім періодом, а з V—XIII ст.

Термін «середні віки» виник в Італії у XIV—XVI ст. у колі передових людей свого часу - гуманістів. Вони схилялися перед культурою Древньої Греції і Древнього Риму, старалися відродити її. а «середніми віками» назвали час між античністю і своєю епохою. Їх спадкоємці просвітителі вважали це тисячоліття «темними віками», часом глибокого занепаду європейської культури. Але «темні віки», виявляється, мали цікаву і самобутню культуру.

Витоки західноєвропейської культури Середньовіччя: 1)античність, культура варварських германських племен, але насамперед - християнство.

Традиції Західної Римської імперії представляють т.зв. «романський початок». Головними в культурній спадщині Рима є правова культура, наука, мистецтво, філософія, християнство. Ці традиції засвоювалися під час боротьби римлян з варварами і активно впливали на власну культуру язичеського родоплемінного життя франків, бриттів, саксів, ютів і інших племен Західної Європи, що представляє т.зв. «германський початок» середньовічної культури. В результаті взаємодії цих початків виникла напруга «діалогу культур», що дало могутній імпульс становленню і розвитку власне західноєвропейської середньовічної культури.

3.2. Світоглядні основи епохи. Християнство — основа середньовічної культури. Спадкоємність і протистояння античності середньовіччю. Теоцентрізм як основа середньовічного християнського світогляду. Тео - Бог, спрямованість до бога. В основі всієї системи цінностей лежить релігійна ідея. Християнство займає монопольне положення, ціннісна шкала людини визначається релігією. В античності було циклічне уявлення про час, світ уявлявся вічним. Християнство приносить нові уявлення про час - лінійний час, рух від створення світу до його загибелі, Страшного Суду. З'являються есхатологічні мотиви. Есхатологія – вчення про кінець світу. Ієрархичність середньовічного світу. Догмати християнства. Нескінченність як атрибут Бога.

Нові уявлення про людину: вінець творіння Бога (створена по образі й подобі Всевишнього), але з іншої сторони вона гріховна (первородний гріх). Із приходом у світ Христа, від самої людини стала залежати її загробна доля. Людина повинна придушувати в собі всі гріховні думки й бажання, прагнути звільнитися від уз тілесності.

3.3. Романський стиль в мистецтві, насамперед в архітектурі, пов'язаний з захистом від ворогів (грабіжників). Храми, феодальні замки. Пам'ятки романського стилю у Франції. Велика кількість церков. Суворість характеру. Готичний стиль. Зростання ролі міста. Готичні споруди: біржа, ринки, інш. Готичні храми: грандіозність, устремління, замість фресок вітражі. Динамічність стилю на відміну від спокою романського стилю.

Символізм християнського мистецтва на прикладі готичного храму. Католицька церква та її роль у розвитку мистецтва, культури взагалі. Духовність і аскетичність. Ієрархічність, як в соціальній структурі, так і в духовному житті. Авторитет "батьків церкви". Католицизм і папство в Західній Європі.

3.4.Університети й освіта. Антична основа середньовічної освіти - «сім вільних мистецтв». Граматика вважалася «матір´ю усіх наук», діалектика давала формально-логічні знання, основи філософії та логіки, риторика навчала правильно та чітко говорити. Арифметика, музика, геометрія й астрономія вважалися науками про числові співвідношення, що лежали в основі світової гармонії. Такий поділ започаткував філософ Боецій, у працях якого тривіум визначався як система гуманітарних знань, а квадривіум — природничих. Значення для поширення середньовічної освіти розвитку міст – центрів ремесел і торгівлі, а також знайомства з візантійською та арабською культурами.

Найстаріші університети (кінець XII ст.) Західної Європи: Болонський, Паризький, Оксфордський та Орлеанський. Юридична, адміністративна та фінансова автономія університетів. Навчання велося латинською мовою, а основний метод викладання - лекції професорів, але практикувалися і диспути або прилюдні дискусії на богословсько-філософські теми. У диспутах брали участь як професори, так і студенти. Середньовічні університети, як правило, мали чотири факультети: вільних мистецтв, медичний, юридичний і теологічний. Університети були центрами знань і відігравали важливу роль у культурному розвитку суспільства, прискорили процес створення світської інтелігенції, спричинили великі зміни в духовному житті Європи. Томас Мор та Еразм Ротердамський.

3.5.Еволюція культурних орієнтирів поведінки особистості: лицарство, народна культура (стисла характеристика).

Походження лицарства із середньовічної Франції й Іспанії, його поширення пізніше на всю Європу, найбільший розквіт в ХІІ і ХІІІ століттях. Хрестоносці, госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принципові цінності лицарства: набожність, честь, доблесть, шляхетність, вірність. Лицарство як моральний та естетичний ідеал епохи. Подвиг та любов. Лицарські ідеали. Турніри. Поезія менестрелів та трубадурів. Куртуазний роман. Значення ліричної лицарської поезії, присвяченої "прекрасній дамі" для становлення європейської поезії. Амбівалентність культури феодального типу, яка пов'язана з тривалим життям дохристиянських культів та вірувань, що зберігались у народній (насамперед "сміховій") культурі. Карнавал, театральність та їхні значення у житті народу. Пристосування язичницьких (поганських) свят до християнської символіки.

Місце і значення культури середньовіччя в світовому культурному процесі.

Лекція 4

ТЕМА № 6. куЛЬТУРА епохи відродження та нового часу.. (2 год.)

Мета заняття: ознайомлення з соціально-історичними передумовами становлення культури епохи Відродження, її хронологією та періодизацією; загальна характеристика світоглядних основ ренесансного мислення та нової концепції особистості; ознайомлення із зразками художньої культури італійського Відродження, ідеями гуманізму та Реформації, ознайомлення з провідними суспільними ідеями європейського Просвітництва, їх впливом на найбільш поширені течії художньої культури – бароко, класицизм; розкриття значення Просвітництва для розбудови засад європейської цивілізації.

Опорні поняття: Проторенесанс, Ренесанс (Ранній, Високий, Пізній), Дученто, Треченто, Кватроченто, Чінквеченто, гуманізм, Реформація, протестантизм, культ праці, особиста відповідальність, антропоцентризм, індивідуалізм, титани Відродження, Просвітництво, буржуазна республіка, релігійні війни, просвітницька ідеологія, енциклопедисти, філософський раціоналізм, бароко, класицизм, юридичний гуманізм.

ПЛАН

1. Культурно-історичні підмури світоглядних та художніх процесів Відродження.

2. Італійське Відродження. Відродження і Русь: подобість або відмінність?

3. Північне Відродження та Реформація: спільне та відмінне.

4. Ідеї Просвітництва та художня культура ХVІІ ст. Мистецтво бароко та класіцизму.

5. Юридичний гуманізм як досягнення просвітницької ідеології.

4.1.Культурно-історичні підмури світоглядних та художніх процесів Відродження і Нового часу.

Італійський Ренесанс і його роль в в становленні європейської культури Нового часу. Антропоцентризм – провідна ідея Ренесансу. Гуманісти - ідеологи Відродження, вважали "Відродженням" поверненням до епохи класичної античної, в першу чергу римської культури від тисячорічного панування середньовічного варварства. Сучасний погляд на Відродження - значення епохи є набагато ширшим. Періодизація італійського Ренесансу:

1) дученто (XIII ст.) — Протовідродження (Проторенесанс);

2) треченто (XIV ст.) — продовження Проторенесансу;

3) кватроченто (XV ст.) — Раннє Відродження (Ранній Ренесанс);

4) чінквеченто (XVI ст.) — Високе Відродження (Високий Ренесанс).

"Відродження" породило нових людей - гуманістів та систему якісно нових духовних цінностей. Соціальна база - торгово-ремісничі шари міст - італійський пополан (від іт. Popolo — народ). Нові ідеі: відкидаються норми станово-ієрархічного суспільства середньовіччя, повага до тих, хто досяг високого соціального престижу, накопичив багатства завдяки особистим якостям, нове розуміння смислу життя – у діяльності. Виникнення індивідуалістичної свідомісті, яку відрізняють слідуючи провідні риси: антропоцентризм, сцієнтизм, ідеал гармонійно, всебічно розвинутої особистості, індивідуалізм, звернення до античності як до взірця, секуляризація науки, віротерпимість.

4.2. Італійський Ренесанс. Відродження і Русь: подобість або відмінність?

Теоретики італійського гуманізму: Рафаєль Альберті, Марселіно Фічіно, Піко де Мірандолла. Ідеологія Відродження виховала титанів у різних галузях художньої творчості: у літературі - Данте, Петрарку, Бокаччо; у живопису - Джотто, Ботичеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті; у архітектурі - Брунелескі; у скульптурі - Мікеланджело, Донателло. Стисла характеристика їх творчості. Універсалізм генієв Відродження, найбільш яскравий приклад - особистість Леонардо да Вінчі. Титанізм Відродження та його зворотна сторона.

У XV - XVI ст. Відродження охоплює більшість країн Західної Європи, але на Сході Європи прояви культури Відродження малопомітні. Запізнення соціально-економічного розвитку, зовнішня агресія не створили умов для поширення Відродження у східноєвропейському напрямку. Дискусійність положення щодо наявності "Руського Предвідродження", репрезентованого у найбільш яскравих проявах творчості Андрія Рубльова (1360? - 1430?) . Глибокий інтерес великого іконописця до етичної і духовної проблематики, нове, піднесене розуміння духовної краси і етичної сили людини, але втілене в стилістиці середньовічного іконографічного канону. Відмінність світоглядних підвалин Московської Русі періоду національного підйому другої пол. ХІV- ХV століть (теоцентризм, спиритуалізм, ісіхазм) від італійського Ренесансу з його антропоцентричною домінантою.

4.3. Північне Відродження та Реформація: спільне та відмінне.

Особливості Північного Ренесансу: міцний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості, заглиблення у внутрішній світ людини, сильний вплив Реформації, ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу, символізму. Фламандські живописці Ян ван Ейк (1390?—1441), Пітер Брейгель старший (1525? — 1569) німецький геній Альбрехт Дюрер (1471-1528), та Лукас Кранах старший (1472-1553)

Відродження і Реформаціія: спільне і відмінне. Ренесанс і Реформація - два паралельні духовні рухи, початкове міцно пов'язані між собою на основі гуманістичного вивчення і критики латинського тексту Біблії. Якщо італійські гуманісти намагаються створити своєрідну художню видозміну християнської релігії, використовуючи погляди античних філософів, то попередники Реформації (англієць Віклеф, чех Гус) та її сучасники (нідерландець Еразм, німець Лютер, француз Кальвін) прагнули воскресити демократичну релігію ранніх християн, звільнивши її від накопичених протягом століть перекручень та викривлень. Спільне для Відродження і Реформації - це потреба подолання величезної прірви між теорією і практикою християнського життя того часу за допомогою попередньої духовної спадщини, але шляхи подолання цієї прірви було обрано різні. Реформаційна ідеологія досить швидко поширилася серед населення багатьох країн Європи, набуваючи все нових і нових форм, тоді як ренесансна культура лишилася надбанням вузького прошарку гуманістів і досить скоро розчинилася в нових ідейних течіях.

4.4.Ідеі Просвітництва та художня культура ХVІІ ст. Мистецтво бароко та класіцизму.

Розвиток науки, технологій у XVII - XVIIІ ст. забезпечують провідне місце Європи у світі. Ще феодальна Європа поступово "пронизується" буржуазними відносинами. Експансія та тиск на інші континенти посилюється. Зміни політичної карти Європи, війни, зіткнення великої Іспанії, "над якою ніколи не заходить сонце" з маленькою Голландією завершується перемогою буржуазної республіки. Поступове посилення впливу ідей Реформації, релігійні війни, що приводять до трагедій у багатьох країнах. Розвиток наук та мистецтв - необхідність, що усвідомлюється правителями: засновуються Академії наук та мистецтв. Епохальні відкриття І.Ньютона, Г.Лейбніца.

Культ Розуму, що складався в Англії XVII століття, а особливо получив розвиток у Франції у XVIII століття одержує могутню підтримку у вигляді технічних досягнень. Опора на досвід (Ф.Бекон), на пізнання (Р.Декарт) дає результатом просвітницьку ідеологію. Просвітництво в Англії - насамперед великі ідеї Д.Локка як у філософській, так і у державно-правовій сферах. Просвітництво у Франції XVIII ст.: передумови й розвиток ідеології; енциклопедисти (Вольтер, Д.Дідро, Руссо, ін.).

Значення філософського раціоналізму як світоглядної домінанти. У відношенні до раціоналізму склалися два головних напрямки у розвитку мистецтва: класицизм з орієнтацією на декларований ним порядок, і бароко із запереченням його постулатів, підкресленням чуттєвого начала. XVII століття: бароко в архітектурі (Берніні), живопису (П.Рубенс). Окремо - Рембрант, його реалізм і величезні досягнення.

Класицизм як напрям (і стиль) у розвитку мистецтва XVII і XVIII століть: орієнтація на античний ідеал (зразок), але не грецький, як в період Відродження, а римський - спирається на ідеологічну спадщину і зовнішні форми римської архітектури. Характерні риси: непорушність певних естетичних норм, чітко розмежовування піднесеного і низького, прекрасного та потворного. Рішуче виключалося змішання різнорідних елементів — трагічного і комічного, пафосу і гумору, значного і незначного. Переважали сюжети, в яких втілювалася ідея необхідності підпорядкування індивідуальних, особистих інтересів інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Театр французького класицизму: трагедії П.Корнеля, Ж.Расіна та втілення основних чеснот абсолютизму через античні сюжети (боротьба особистих почуттів та загального долгу - колізія вирішується на користь останнього). Комедії Мольєра. Досягнення у музиці: віденська класична школа (Й.Гайдн, В.Моцарт, Л.Бетховен).