2.2. Заощадження національного доходу в Україні
Заощадження – це та частина доходу, яка не споживається в даний момент часу, відповідно означає скорочення споживання. Якщо сукупний дохід розподіляється на споживання та заощадження, то за умови росту доходу певна його частина використовується на збільшення споживання, а друга – на збільшення заощаджень. Величина, на яку збільшуються споживання та заощадження повинна дорівнювати величині, на яку збільшився дохід.
В економіці заощадження знаходяться у тісному взаємозв’язку з інвестиціями, тобто заощадження є основою інвестицій. На взаємозв’язок процесів інвестицій та заощаджень значний вплив мають такі чинники як тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон’юнктури «Див.таблицю2.2».
Таблиця 2.2
Доходи, витрати та заощадження населення України, млн. грн.
Роки |
Доходи |
Витрати |
Заощадження |
2005 |
185073 |
168015 |
17058 |
2006 |
215672 |
199395 |
16277 |
2007 |
274241 |
242607 |
31634 |
2008 |
381404 |
335753 |
45651 |
2009 |
479309 |
425579 |
53730 |
2010 |
526506 |
586596 |
38910 |
2011 |
776520 |
689846 |
86674 |
Як видно з таблиці 2.2 заощадження за період 2005-2011 р.р помітно зросли. Дана тенденція з погляду нагромадження коштів, потенційно придатних для інвестування, є позитивною, наглядно це ілюструє рисунок 2.2.
Рис. 2.2. Тенденції зростання доходів, витрат та заощаджень населення України у 2005-2011 рр.
Проведений аналіз заощаджень населення, а також складений прогноз свідчить про стрімкі темпи зростання доходів населення і є передумовою зростання заощаджень.
Проблема досягнення і підтримання стабільних темпів економічного зростання постає перед усіма країнами. Саме заощадження є джерелом обсягу капіталу в національній економіці. Тому глибокий аналіз категорії заощаджень її усебічних взаємозв’язків становить і теоретичний, і практичний інтерес.
Отже,
3. Нагромадження національного доходу в україні. Проблеми та шляхи вирішення
Одним з напрямів використання національного доходу є нагромадження. Необхідність нагромадження зумовлена тим, що постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Отже, виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.
Отже, нагромадження - це використання частини додаткового продукту для розширення виробництва або його капіталізація [1.с.414]. А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.
Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих фондів; по-друге, використання у виробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів виробництва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження.
Нагромадження здійснюється в певних конкретних формах:
1. Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва й покращення їх якості [1. с.415].
2. Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) - це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення їх якості[1.с.415]. Нагромадження споживчого призначення включає: а)нагромадження споживчих товарів, які купуються на заробітну плату, й грошові виплати з суспільних фондів споживання; б)нагромадження фондів невиробничої сфери - житлового фонду, основних фондів, закладів культурно-побутового й медичного обслуговування населення і т.д.
3. Приріст резервів і страхових запасів - це збільшення маси засобів виробництва та предметів споживання, призначених для забезпечення безперервності процесу виробництва й непередбачених обставин, в тому числі при стихій них лихах[1. с.415].
Суб'єктами нагромадження виступають: держава, госпрозрахункові державні підприємства, кооперативні та приватні підприємства, тобто всі господарюючі юридичні особи.
Напрямки використання фонду нагромадження можна представити малюнком 3.1.
Мал.3.1. Використання фонду нагромадження
Яка частина національного доходу йде на нагромадження? Як ми вже з'ясували, з отриманого сукупного продукту суспільство
в першу чергу покриває спожиті в процесі виробництва засоби й предмети праці (ФЗ), необхідний продукт (НП) йде на оплату праці (відтворення робочої сили). Таким чином, залишається невикористаним лише додатковий продукт (ДП), який і є основним джерелом нагромадження.
Але на потреби нагромадження використовується не весь додатковий продукт, а лише його частина. Інша частина разом з необхідним продуктом йде на задоволення певних невиробничих потреб суспільства й надходить в особисте споживання всіх членів суспільства (освіта, культура, охорона здоров'я, управління, оборона тощо).
Додатковий продукт є основним, але в реальному житті не єдиним джерелом нагромадження. Певну роль у нагромадженні відіграє амортизаційний фонд. Роль амортизаційного фонду, як джерела нагромадження, полягає в тому, що в міру заміщення зношених знарядь праці відбувається їх оновлення, модернізація, реконструкція. В зв'язку з цим відрізняють чисте нагромадження, тобто таке, що відбувається лише за рахунок додаткового продукту, й валове, джерелом якого, окрім додаткового продукту, виступає й амортизаційний фонд.
Фонд нагромадження - величина не постійна. Як складова частина національного доходу він залежить, по-перше, від факторів, що визначають обсяги національного доходу; по-друге, від пропорції розподілу національного доходу на фонд споживання й фонд нагромадження; по-третє, розміри нагромадження, безпосередньо пов'язані з величиною національного багатства, найважливішою частиною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри амортизації).
Норма нагромадження - це відношення фонду нагромадження до національного доходу. Вона визначається за формолою 3.1.
(3.1.)
де Н – норма нагромадження,
ФН - фонд нагромадження,
НД - національний доход.
Яка ж повинна бути норма нагромадження? В кожний даний момент норма нагромадження визначається різноманітними факторами, які залежать від поставлених економічних, соціальних і політичних завдань, від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
В сучасних, наприклад, умовах, в яких опинилася національна економіка, слід звернути увагу на такі фактори, як переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку; технічна реконструкція народного господарства у світлі вимог НТР; зміна структури економіки і т.д. Все це, звичайно, вимагає збільшення фонду нагромадження. Водночас низький рівень матеріального й соціального добробуту населення вимагає прискорення соціально-економічного розвитку, що неможливо без зростання фонду споживання. Як же за таких умов сформувати оптимум норми нагромадження?
Абстрактні межі цього фонду визначаються просто: верхньою межею є величина додаткового продукту; нижньою - потенціал розширеного відтворення, який визначається як різниця I*(V+m)-П*С. У реальному ж господарюванні оптимум норми нагромадження формується у відповідності з особливостями кожного етапу соціальноекономічного розвитку країни. Зокрема, сучасний стан економіки України вимагає для створення потужного виробничого потенціалу на майбутнє завищеної норми нагромадження. Це може бути досягнуто двома шляхами.
По-перше, за рахунок внутрішніх резервів, що неминуче (зважаючи на дуже низький рівень розвитку національного виробництва) приведе до дальшого падіння народного добробуту, але на майбутнє забезпечить збереження незалежності країни й закладе основу для зростання фонду споживання, а отже, й народного добробуту.
По-друге, за рахунок іноземних інвестицій, що на перших порах не відіб'ється на народному добробуті, але в перспективі приведе до втрати економічної самостійності країни, перетворення її в сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили для країн Заходу, що неминуче погіршить соціально-економічні умови життя людей.
Реалізація фонду нагромадження здійснюється через капіталовкладення (капітальне будівництво). Проте капіталовкладення - це лише форма затрат. Тому їх зростання - чи зменшення ще не говорить про ефективний чи неефективний розвиток економіки. Так, наприклад, середньорічний приріст капіталовкладень в колишньому СРСР у 1986-87 pp. був більший, ніж у США у 2,7 рази, а національний доход в СРСР складав лише 64% від національного доходу США.
Тому реалізація фонду нагромадження оцінюється не за розмірами капіталовкладень, а за їх ефективністю. Визначення ж ефективності відбувається шляхом зіставлення капіталовкладень з кінцевим результатом. А таким кінцевим результатом з народногосподарської точки зору є приріст національного доходу.
Підвищення ефективності кіпіталовкладень означає збільшення випуску необхідної продукції при менших капіталовкладеннях або зменшення капіталовкладень на одиницю виробленої продукції.
Підвищення ефективності капіталовкладень досягається різними шляхами. Основними є:
- покращення технологічної структури капіталовкладень, що означає збільшення питомої ваги затрат на обладнання;
- вдосконалення відтворювальної структури капіталовкладень, що означає збільшення питомої ваги капітальних вкладень на технічне переозброєння й реконструкцію діючих підприємств при зменшенні питомої ваги нового будівництва;
- скорочення строків будівництва об'єктів, числа одноразоводі-ючих будівництв, зменшення незавершеного будівництва.
Вирішальним засобом підвищення ефективності капітальних вкладень виступає НТП.
В основі зростання національного доходу лежить інвестиційний процес (фінансування капіталовкладень). Кінцевим результатом кожного окремого капіталовкладення є введення в дію основних фондів 3 народногосподарської точки - це проміжний результат інвестицій у свою чергу залежать від величини доходів населення (отже, від обсягів національного доходу) й розподілу цих доходів на споживання й збереження. Чим більша частина доходів використовується на споживання, тим більший поштовх дається для розвитку виробництва, отже, й зростання національного доходу. Цей ефект, тобто залежність обсягів національного доходу від частки споживання в загальній сумі доходів, в економічній теорії отримав назву ефекту мультиплікатора, про що мова йшла у попередній темі.
Математично мультиплікатор можна виразити такою формулою(3.2)
(3.2)
де ДУ - приріст національного доходу; ДК - приріст капіталовкладень; С' - частка невиробничого споживання в прирості національного доходу; о - величина мультиплікатора.
З формули видно, що коли весь приріст доходів перетвориться на заощадження (С1 = 0), мультиплікатор починає дорівнювати одиниці, а національний доход збільшується рівно на стільки, на скільки зростають інвестиції. Якщо ж заощаджень немає (С' = 1), швидкість зростання національного доходу наближається до безкінечності. Істотно, такі екстремальні ситуації в реальному житті не трапляються. Мультиплікатор завжди менший одиниці (1 > С' > 0), і його гранично максимальне значення визначається мінімально допустимою нормою нагромадження.
Прискорення зростання національного доходу здійснюється також і за рахунок додаткових інвестицій, джерелом яких е заощадження населення, зроблені в попередні роки, тобто до поточного використання частини доходів на інвестиції додаються заощадження попередніх років, завдяки чому значно прискорюються темпи зростання національного доходу. Цей ефект прискореного зростання національного доходу отримав назву ефекту аксельрації.
Отже, ефект мультиплікації досягається за рахунок інвестицій, утворених при розподілі національного доходу поточного року, а ефект аксельрації - за рахунок інвестицій, джерелом яких є частина національного доходу, заощаджена й невикористана в попередні роки й додана до інвестицій поточного року.
Процеси зростання, розподілу та перерозподілу національного доходу відбивають складні умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку та підприємництва. Колишня система розподілу передбачала зрівняльний підхід до використання необхідного продукту та жорстку централізацію додаткового продукту через державний бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного трудівника, а навпаки, породжувало утриманські настрої, апатію, безініціативність і безгосподарність.
Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим. За оновленими статистичними даними, ВНП у розрахунку на душу населення в 1985 р. в колишньому СРСР становив лише 37% від рівня США, а частка ВНП, яка використовувалася на споживання населення, становила 54%. Характерно, що споживчі витрати в розрахунку на душу населення становили в колишньому СРСР 26% від рівня США, в той час як валові нагромадження на душу населення – 102%.
Роздержавлення й демонополізація економіки, створення умов для конкуренції вільних товаровиробників покликані в майбутньому викликати стимули до технічного оновлення виробництва, зростання його ефективності та збільшення на цій основі національного доходу. Зростання добробуту, справедливий розподіл благ мають забезпечуватися шляхом посилення підприємницької й трудової активності та ініціативи. Зростатиме роль особистих трудових доходів у задоволенні потреб населення. Перерозподіл національного доходу зводитиметься до мінімуму.
Зокрема, через суспільні фонди споживання забезпечуватиметься мінімально гарантований рівень соціальних благ для всіх верств населення. Щоправда не зовсім ясно як скоро з`являться ці процеси у реальному житті. Поглиблення економічної кризи в Україні призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. За цих умов Уряду доводиться перерозподіляти через бюджети всіх рівнів значну частину виробленого національного доходу, набагато більшу, ніж в індустріально розвинених країнах. Але при цьому поступово здійснюється перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення до надання цільової допомоги лише найбільш соціально вразливим верствам населення.
Держава має так організувати утворення і перерозподіл доходів, щоб зробити його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілення доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві.
ВИСНОВКИ
Національний дохід як економічна категорія – це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. В ході дослідження визначено, що створений протягом певного часу національний дохід – це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства.
Утворення та розподіл національного доходу виступають як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між учасниками виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента.
Сучасна теорія розподілу включає аналіз розподілу так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб'єктам незалежно від їхнього внеску у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частину винагород за використання ресурсів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби.
Класифікація доходів відбувається за різними критеріями:
— за суб'єктами привласнення: доходи домашніх господарств; доходи фірм; доходи держави; доходи нації;
— за величиною одержаного доходу: номінальний доходу, чистий доход і реальний доход; доходи підприємства: валовий доход, середній доход, граничний доход;
— за чинниками: заробітна плата, рента, прибуток і процент.
У ринковій економці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є ринковий механізм. Проте існують і інші, конкретніші причини. Серед них можна назвати відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талан, зв’язки, дискримінація тощо. Нерівність доходів не є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).
Величина національного доходу країни впливає на його розподіл. Якщо країна багата, це сприяє зростанню подушного рівня доходу, а відтак зменшується ступінь нерівності в розподілі доходів. Проте ця закономірність не стійка.
Особливу роль у посиленні економічної нерівності людей належить майновим доходам — від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами. Держава впливає на нерівність розподілу особистих доходів, знижуючи її через податкову систему й трансферні платежі.
Список використаної літератури
1.Політична економія: Навчальний посібник/Г.І.Башнян, П.Ю.Лазур,В.С.Медвєдєв. – К. :Ніка – Центр, Єльга 2000 с. – 420.
2.Політична економія: навчальний посібник/О.С.Степура.,О.С.Єрємєєв,Т.Ю.Понамарьова, М.О.Степура, - К.:Кондо, 2006р.-408с.
3.Основи економічної теорії:Навчальний посібник/А.У.Уразов,П.В.Маслюк, І.В.Саух. – К.:МАУП, 2005-328с.
4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.
5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. - 3-тє вид., доп. і перероб.. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.
6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. - 6-те вид., доп. і пе-рероб.. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.
7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. – 343 с.
8.Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.
9.Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. - К.: Інститут аграрної економіки, 1999. - 466 с.
10.Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.
11.Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.
20..