ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність, розподіл, перерозподіл, рух та форми національного доходу

1.1. Сутність, розподіл, перерозподіл та рух національного доходу

1.2. Форми національного доходу.

2. Споживання і заощадження національного доходу в Україні.

2.1 Фонд споживання.

2.2 Заощадження національного доходу в Україні.

3. Нагромадження національного доходу в Україні. Проблеми та шляхи вирішення

Висновки.

Список використаної літератури.

C 28

ВСТУП

Одним з найбільш важливих досягнень економічної науки у XX ст. є розробка теоретичних представлень і статистичних даних, що відносяться до національного доходу. У поняття "національний доход" можна вкладати різний зміст, і існує щонайменше  п'ять значеннєвих варіантів цього поняття.  Як відомо, процес відтворення включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Створений у виробництві продукт розподіляється. Розподіл можна визначити як процес визначення частки виробленого продукту для окремих суб'єктів економічної системи чи виробничих потреб.

В умовах переходу до ринкової економіки проблеми розподілу доходу набувають дедалі більшого значення.

Розподіл можна визначити як процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб’єктів економічної системи чи виробничих факторів.

Розподіл здійснюється, в основному, через ринок ресурсів, товарів і послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на чинники виробництва, а також засоби виробництва як частину виробленої продукції.

У цілому, завдяки розподілу національного доходу забезпечується існування та розвиток суспільства. Пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті і сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.

Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах. Розподіл здійснюється, насамперед, на ґрунті відносин власності — за власністю на виробничі ресурси.

Розрізняють економічну і соціальну функції розподілу.

Економічна функція виявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів та стимулів.

Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Розробка цього теоретичного поняття і стосовних до нього статистичних даних збудила суспільний інтерес до політичної економії. Ми одержали представлення про значення і роль головних компонентів національного доходу і вивчаємо їхні зміни і взаємини для того, щоб визначити,  чи є поточний стан економіки урівноваженим і здоровим чи ж вона має тенденцію до утруднень і ускладнень інфляційного чи дефляційного характеру. 

1.Сутність, розподіл, перерозподіл, рух та форми національного доходу

1.1. Сутність, розподіл, перерозподіл та рух національного доходу.

Результатом національного виробництва виступає суспільний продукт. Вартість його складається з двох частин: 1) старої перенесеної вартості (С) й 2)нової вартості, створеного в процесі виробництва даного продукту (V+m). Стара перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді фонду заміщення(на відновлення спожитих засобів виробництва), що забезпечує просте відтворення, а новоутворена вартість, яка отримала назву національного доходу,використовується суспільством на особисте споживання й розвиток виробництва. Отже, національний доход по суті – це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість [1, c. 397]. Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форму. За вартістю він становить сукупність чистого продукту всіх галузей виробництва. За натурально-речовою формою національний доход складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених за цей час засобів виробництва, яка використовується для розширеного відтворення.

Величина національного доходу – це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенційні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми. А точніше це той економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом на тому чи іншому етапі його розвитку.

Західна економічна наука (і це знайшло відображення в системі національних рахунків (СНР)) розглядає національний доход як суму доходів, отриманих учасниками суспільного виробництва. В нашій економічній теорії і практиці національний доход поки що розуміється (до повного введення в практику СНР) як заново утворена вартість у галузях матеріального виробництва. Саме в такому плані ми розглядаємо в даній темі.

Не слід змішувати національний доход з національним багатством. Національний доход як було визначено, – це сума новоствореної вартості за рік [1.с.398]. Національне багатство – це сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, розвіданих природних ресурсів і нагромаджених культурних та духовних цінностей [1.с.398]. Структура національного багатства зображена на малюнку 1.1.

Рис. 1.1. Структура національного багатства

Структура національного багатства насамперед включає національне майно, що складається з таких основних елементів:

• основні виробничі фонди функціонуючих фірм;

• оборотні виробничі фонди, що нагромаджуються в запасах сировини, матеріалів і палива;

• фонди сфери нематеріального виробництва (школи і лікарні, театри і санаторії, стадіони і громадський транспорт, наукове обладнання і житло тощо);

• резерви капітальних благ (запаси основних виробничих фондів і основних засобів нематеріального виробництва);

• запаси й резерви споживчих благ (продовольство, одяг, паливо та інше на випадок надзвичайних обставин);

• майно домашніх господарств (особисті помешкання, предмети тривалого використання – автомобілі, побутова техніка, меблі тощо, засоби праці в підсобному господарстві,домашні тварини і таке інше)

Виходячи з того значення, яке має національний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний доход як нову вартість, створено в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу (рис.1. 2)

Рис.1.2 Фактори зростання національного доходу

Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причому збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продовження робочого дня; в) шляхом підвищення інтенсивності праці. Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високо розвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці,зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

Підвищення продуктивності праці – це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продуктивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні, він зростає у натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

Економія на постійному капіталі, як і попередній фактор, впливає не на вартісний, а на фізичний(натуральний) обсяг національного доходу.

Наприклад, при заданій кількості засобів виробництва(С) на суму 50 млрд. грн. заплановано виробити 100 тис. одиниць суспільного продукту. Припустимо, що в процесі виробництва в результаті більш раціонального використання сировини й матеріалів, інтенсивнішого використання виробництва потужностей витрат постійного капіталу на одиницю продукції були зменшені на 25%. У такому випадку, при заданій кількості постійного капіталу, буде вироблено не 100 тис. одиниць суспільного продукту, а 133,3 тис., отже, більшим буде й національний доход.

Як відомо, процес відтворення включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Створений у виробництві продукт розподіляється. Розподіл можна визначити як процес визначення частки виробленого продукту для окремих суб’єктів економічної системи чи виробничих потреб.Розподіл здійснюється, в основному, через ринок ресурсів, товарів і послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на чинники виробництва як частину виробленої продукції.

Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах.

Розподіл здійснюється, насамперед, на ґрунті відносин власності – за власністю на виробничі ресурси.

Розрізняють економічну і соціальну функції розподілу. Економічна функція виявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів та стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальний потреб.

У політичній економії виділяють такі концепції розподілу:

• концепція розподілу класичної школи (А.Сміт, Д.Рікардо, Дж. С Мілль);

• марксистка концепція;

• маржиналістська концепція (Див. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. с.224 - 225).

Класифікація доходів відбувається за різними критеріями:

• за суб’єктами привласнення: доходи домашніх господарств, доходи фірм, доходи держави, доходи нації.

• за величиною одержаного доходу: номінальний доходу, чистий доход і реальний доход;

• доходи підприємства: валовий доход, середній доход, граничний доход;

• за чинниками: заробітна плата, рента, прибуток і процент.

У цілому, завдяки розподілу національного доходу забезпечується існування та розвиток суспільства. Пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті і сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу поділу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва – власниками чинників виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту).

Створений національний доход: v + m розподіляється на v – заробітну плату і m – додаткову вартість. Додаткова ж вартість поділяється на прибуток, позичковий процент, ренту і дивіденди.

Потім національний доход перерозподіляється. У результаті перерозподілу одержують доходи не лише власники ресурсів, а й суб’єкти нематеріального виробництва. Завдяки перерозподілу формуються вторинні, або похідні доходи.

Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи (рис.1.3.) Він включає себе в найрізноманітніші канали.

Рис. 1.3. Механізм перерозподілу національного доходу

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов’язана заключна стадія руху національного доходу – його використання. Стадії руху національного доходу зображена на рисунку 1.4.

Рис. 1.4. Стадії руху національного доходу