19. Амстердамський та Ніццькі договори і їх роль у розвитку права єс.

Амстердамський договір (1997) посилив захист прав і свобод людини. Договір передбачив застосування санкцій проти країн-учасниць, які порушували фундаментальні принципи свободи й демократії (базові принципи ЄС), аж до їхнього виключення із Союзу. Констатація "серйозного й неодноразового порушення" входить в обов'язки Ради, яка збирається на рівні голів держав і урядів І виносить постанову одностайним голосуванням на пропозицію тре­тини країн-членів або Комісії після відповідного висновку Європарламенту. Договір надав офіційний статус процедурам, спрямованим на зміцнення прав і свобод людини. Амстердамський договір наголосив на значенні соці­альних прав.

Амстердамський договір:

- розширив сферу соціальної політики ЄС. Невід'ємною частиною цього Договору вважалася Угода про соціальну полі­тику, яку підписали одинадцять із дванадцяти країн-членів за винятком Ве­ликобританії. Приєднання Великобританії до спільної соціальної політики ЄС дозволило ввести у Амстердамський договір окремим розділ "Соціальна політика, освіта, професійна підготовка та молодь", створений шляхом об'єднання видозміненого тексту Угоди про соціальну політику з відповід­ними положеннями Маастрихтського договору;

- посилив положення про захист довкілля, охорону здоров'я, охорону здоров'я, захист споживачів;

- було виділено окремий розділ - "Зайня­тість", що свідчило про наміри Євросоюзу дати відповідь на найгостріше со­ціальне питання 90-х років - кризу зайнятості;

- розвинув інститут європейського громадянст­ва шляхом виділення відповідних статей в окрему частину - "Громадянство Союзу";

- уточнив співвідношення між європейським і національним громадянством: ст. 17 частини другої консолідованих договорів визначає, що громадянство Союзу доповнює, а не замінює національне громадянство;

- вніс поправки в інституціональну систему ЄС. Були розширені законодавчі повноваження Європарламенту, підвищено його роль у фор­муванні Єврокомісії, чим суттєво підвищився його статус в ієрархії інсти­тутів ЄС;

- розширив сферу прийняття рішень у Раді ква­ліфікованою більшістю, розширив повноваження голови Комісії. Нові доповнення й поправки до статей Договору уточнюють, що Комісія ЄС пра­цює під політичним керівництвом свого голови, який з часу призначення бере участь у виборі членів Комісії;

- посилив відкритість у процесі прийняття рі­шень у Євросоюзі, запровадив поняття гласності. Під гласністю Договір розуміє відкритий доступ громадян і суспільних об'єднань до законодавчої документації європейських інститутів, що скорочує дистанцію між ними й громадянами. Амстердамський договір містить положення щодо координа­ції дій інститутів ЄС, а також держав-членів, спрямованих на захист фінан­сових інтересів Євросоюзу.

Окремий протокол, прикладений до Амстердамського договору, був при­свячений принципам субсидіарності й пропорційності. Протокол визначив шляхи реалізації цих принципів, критерії й процедурні правила, що мають дотримуватись інститути ЄС у процесі застосування цих принципів

Ніццький Договір (2001) став логічним продовженням попередніх Договорів. Його положення зосереджувались на трьох основних проблемах:

• внутрішніх реформах ЄС (зміни в основних принципах і процедурах прийняття рішення кваліфікаційною більшістю з можливістю блокування їх меншістю, обмеження застосування права вето);

• прийняття в ЄС країн Центральної та Західної Європи з наданням їм місць та голосів у інститутах ЄС, перерозподіл місць між «старими» членами ЄС;

• формування спільної зовнішньої і оборонної політики Союзу.

Компетенція ЄС поширювалась на наступні політичні напрямки: економіка, торгівля, сільське господарство, міграційна політика, валютна політика, зайнятість, охорона здоров’я, захист прав споживачів тощо.