
- •1. Понятійно-правовий категоріальний апарат в праві єс: право єс, право єСп, європейське право.
- •2. Співвідношення понять правова система єс, система права єс, система джерел права єс.
- •3. Правопорядок єс та його закріплення в рішеннях Суду єс.
- •5. Поняття та структура права єс.
- •10. Дія норм права єс в часі, просторі та за колом осіб.
- •11. Правова природа права єс.
- •12. Основні етапи розвитку права Європейських Співтовариств.
- •13. Розвиток економічної та політичної концепції уніфікації Європи.
- •14. Ідея Єдиної Європи в історичному контексті.
- •15. Паризький договір 1951 року: структура та інституційний механізм.
- •16. Договір про створення єес 1957 року.
- •17. Єдиний європейський акт: передумови прийняття та напрямки реформ.
- •18. Договір про створення єс 1992 року: основні положення та зміни в інституційному механізмі.
- •19. Амстердамський та Ніццькі договори і їх роль у розвитку права єс.
- •20. Конституція
- •21. Лісабонський договір: порядок прийняття, основні положення та нововведення.
- •24. Поняття, ознаки, особливості джерел права єс.
- •25. Первинне право.
- •26. Регламент як джерело права єс.
- •27. Директива як джерело права єс: пряма і непряма дія.
- •28. Рішення, рекомендації та висновки як джерела права єс.
- •29. Прецедентне право та його місце в системі джерел права єс.
- •30. Міжнародні договори та їх місце в системі джерел права єс.
- •31. Поняття, ознаки та система принципів права єс.
- •34. Суб’єкти права єс.
- •35. Принципи субсидіарності та пропорційності у праві єс.
- •36. Міжнародна правосуб’єктність єс та Лісабонський договір.
- •39. Рада єс. (законодавча)
- •40. Європарламент (законодавча)
- •41. Комісія єс (виконавча)
- •44. Європейська рада.
- •45. Європейський центральний банк.
- •46. Рахункова палата
- •47. Допоміжні органи.
- •59. Асоціація єс з заморськими країнами і територіями.
- •60. Міжнародні угоди єс
44. Європейська рада.
Європейська Рада (англ. European Council, EC) — цей термін означає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу.
Започаткована згідно з комюніке, прийнятому в грудні 1974 р. на закритті Паризького саміту; перше засідання відбулося 10-11 березня 1975 р. в Дубліні. Раніше, від 1961 до 1974 рр., практикувалися європейські конференції на найвищому рівні. Існування Європейської Ради було юридично визнане в Єдиному Європейському Акті, а офіційний статус підтверджено в Договорі про Європейський Союз.
Проводиться щонайменше двічі на рік; президент Європейської Комісії бере участь у засіданнях як повноправний учасник. Визначає генеральні політичні напрямки для ЄС та спонукає його до подальшого розвитку.
Європейська Рада або саміт ЄС (не плутати з Радою ЄС) формально не належить до інституцій Союзу; однак лишається «останньою інстанцією» ухвалення багатьох рішень і уособлює міждержавну складову Європейського Союзу.
45. Європейський центральний банк.
Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.
Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.
Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшості голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.
Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшості голосів. Головне завдання правління ЄЦБ — справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країнЄС.
Розпочав роботу з 1 червня 1998 року. Центральна контора — у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Чинний голова — Маріо Драґі.
46. Рахункова палата
Європейський суд аудиторів (Рахункова палата) (англ. European Court of Auditors) — інституція Європейського Союзу; перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами. Всі інституції ЄС, і будь-які установи, які оперують коштами від імені ЄС, а також державні ревізійні органи чи урядові відомства мусять надавати документи на запит Суду аудиторів (СА). За потреби Суд аудиторів може вивчати документи: «на місці в інших інституціях… та державах-членах» або «в приміщенні будь-якого органу, що управляє коштами від імені Спільноти та будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка отримувала гроші з бюджету»(стаття 248.3 Договору про заснування Європейської Спільноти).
Результати своїх досліджень оприлюднює у вигляді звітів — регулярних річних та спеціальних тематичних. Крім того, за законом, перш ніж ухвалювати фінансові й антишахрайські законодавчі акти, Рада запитує думку Суду аудиторів.
Заснований 1975 р.; включає по одному представнику від кожної держави-члена, яких призначає на шість років Рада ЄС, порадившись зЄвропейським Парламентом. З огляду на суттєве зростання кількості членів СА після розширення (27), для підготовки певних звітів і позицій Суд, згідно з Ніццьким договором, отримав право створювати «палати» з кількох членів. Розташований у Люксембурзі, персонал нараховує близько 550 працівників.