5.2 Практичне завдання

1. Визначте домішки у меді інших тіл.

В пробірку налийте пробу меду (2 мл), доливайте дистильовану воду (5 мл). Мед розчиняється, а домішки осідають на дно або спливають на поверхню.

2. Визначте домішки борошна або крохмалю.

У пробірку (див. завд. 1) додайте краплями 5%-ну йодну настойку. За наявності домішок борошна або крохмалю розчин забарвлюється в синій колір.

3. Визначте домішки крейди.

До водного розчину меду додайте кілька крапель кислоти або оцту. За наявності крейди зразок вспінюється (виділяється СО₂).

4. Визначте домішки крохмальної патоки.

До водного розчину меду (1:2 чи 1:3) до­дайте 96%-го етилового спирту — за наявності домішок патоки розчин стає молочно-білого кольору, а після відстоювання на дні утворюється напіврідка маса (декстрин).

За відсутності патоки розчин стає прозорим, а на межі меду зі спиртом утворюється невелика каламуть, що при збовтуванні зникає.

5. Визначте домішки цукрового сиропу.

До 5-10% водного розчину меду додайте AgNO₃ (або ляпіс). Білий осад свідчить про наявність домішок.

5. Визначте домішки інвертованого цукру (реакція Саліванова).

До 5 г меду долийте ефір (для зникнення фруктози). Ефірний розчин профільт­руйте у фарфорову чашку, випаріть і до залишків додайте 1% ний розчин (свіжоприготовлений) резорцину в концентрованій НСl (питома вага 1,125). Утворення оранжево-вишнево-червоного забарвлення свідчить про наявність інвертованого цукру.

7. Визначте зрілість меду.

Наберіть на ложечку мед і покрутіть. Зрілий мед намотується на ложечку і стікає з неї безперервними нитками. Незрілий мед просто стікає з ложечки. Визначення слід проводити при 20 °С, бо температура впливає на густину меду.

8. Визначте вологість меду (до 21,5% за стандартом).

Капніть мед на папір і опустіть в нього хімічний олівець. Якщо утворюється чорнильна пляма, то вологість меду велика, якщо ж ні — то мед добрий.

Контрольні питання:

1. Чому бджола може бути екологічним індикатором?

2. Які вимоги ставлять до екологічно чистої продукції?

3. Яким чином важкі метали можуть потрапити до продуктів бджільництва?

4. Що таке біоіндикація?

Практична робота № 6

ЕКОЛОГІЧНА ЕКОНОМІКА. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНИХ ЗБИТКІВ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Мета: Вивчення та освоєння студентами основних положень екологічної економіки, екології гідросфери та методики оцінки збитків від забруднення водних ресурсів шляхом використання спеціальних розрахунків.

План:

6.1 Теоретичні положення

6.2 Практичне завдання.

Максимальна кількість балів: 7.

6.1 Теоретичні положення

Основні теоретичні засади екологічної економіки

Однією з спроб еволюції економічної науки у відповідь на загострення екологічної кризи стала економіка довкілля або екологічна економіка.. Ринок виявився нечутливим до непоправних біологічних, фізичних та хімічних наслідків рішень, які з економічної точки зору були обґрунтованими.

Підвалини екологічної економіки було закладено наприкінці XIX - початку XX сторіччя в роботах Альфреда Маршала та Артура Пігу, присвячених дослідженню екстерналій (тобто небажаних зовнішніх ефектів, які виникають у процесі економічної діяльності і шкідливо впливають на стан довкілля та здоров’я людей), а також Кнута Віксела, який вперше дослідив феномен занепаду «суспільних благ». Тому екологічна економіка відносно нове відгалуження неокласичної економіки, яке з’явилося протягом останніх 20-30 років.

Як відомо, неокласична економіка ототожнює довкілля з природними ресурсами, водночас сировинними матеріалами, які за допомогою виробничих процесів та енергії перетворюються на товари та послуги. Але, згідно із законами перетворення енергії, всі ці сировинні матеріали врешті-решт повертаються в навколишнє середовище у вигляді відходів. Окрім цього, природне середовище надає безпосередні «послуги» індивідам: це і повітря, і вода, і їжа та позитивні емоції, які отримують спілкуючись із незайманою природою.

На відміну від утилітарного економічного підходу до довкілля, екологічна економіка розглядає його як певний ресурс або навіть капітал, який забезпечує реалізацію трьох економічних функцій довкілля:

1.Постачанння сировинних матеріалів та енергії, тобто фізичних одиниць, що використовують в процесі виробництва та споживання (можуть бути поновлюваними та вичерпними);

2. Асиміляція відходів економічної діяльності шляхом використання таких «поглиначів», як грунт, вода, повітря. Хоча деякі з відходів (важкі метали, радіонукліди, окремі хімічні сполуки) не можуть бути асимільовані навіть в найменшій кількості.

3. Підтримка систем нашого життєзабезпечення, так як навколишнє середовище містить компоненти які життєво необхідні як для здоров’я людей, так і для їхнього добробуту.

Проблемою є те, що основні засади економіки не дають жодних гарантій, щодо збереження будь-якої з цих трьох функцій екологічної економіки.

Існує два підходи до розв’язання цієї проблеми: командно-адміністративний та ринковий. Командно-адміністративний підхід – це набір правил, які змушують кожне підприємство, що використовує довкілля, вжити певних заходів (наприклад, встановити фільтри) або утриматися від певних дій (наприклад, не перевищувати встановлених лімітів викидів або скидів). При такому підході кожен виробник діє під страхом покарання, а не позитивних стимулів. В Україні ключовим моментом командно-адміністративного підходу є система екологічних нормативів типу ГДВ та ГДС, які встановлюються на певні терміни із певним переліком природоохоронних заходів, і надалі періодично переглядаються. Така система дуже складна і управлінні, так як вимагає багато часу та коштів, як на розробку проектів ГДВ/ГДС, так і на інспектування цих підприємств.

Ринковий підхід – це набір економічних інструментів та правил, які дозволяють досягти мети екологічної політики шляхом добровільних дій підприємств-забруднювачів. Ці інструменти та правила забезпечують гнучкість контролю за станом довкілля, дозволяють ринку самому встановлювати вартість та визначати ціни. При цьому підході поведінка виробників добровільна, аби вони могли дотримуватись своїх природоохоронних зобов’язань виходячи із міркувань прибутковості. Штрафи за забруднення та платежі за викиди (скиди) є спробою встановити ціну викидів чи скидів, яку повинен сплачувати забруднювач. Їх величина повинна відповідати «екологічним» витратам, а ринок сам визначає кількість викидів при заданій ціні. Торгівля дозволами на викиди передбачає кількісне нормування впливу. Ринок, в свою чергу, сам визначає ціну дозволу.

Застосування ринкових інструментів в екологічній політиці України має винятково важливе значення, оскільки вони дозволяють використати потужні сили ринку для збереження функцій довкілля. Це сприяє не лише зменшенню видатків на охорону навколишнього середовища з державного бюджету, але й залученню коштів підприємств забруднювачів до спільного фінансування природоохоронних проектів. В останні роки це питання набуло неабиякої актуальності для подальшого екологічностійкого та збалансованого розвитку нашої країни.

Надалі в практичній роботі розглядається приклад методики розрахунку економічних збитків від скидання забруднених домішок у водне середовище певним джерелом (підприємством, населеним пунктом).