Не пошкодь!

Вушну лійку не слід вводити у кістковий відділ зовнішнього слухового проходу, оскільки це призводить до травми тонкого шкірного покриву його стінок.

Одночасним повертанням та нахилом голови хворого знаходять положення, у якому вдається побачити барабанну перетинку, її пізнають за наявності характерних утворів - пізнавальних пунктів:

1. У центрі перетинки є лійкоподібне втягнення - пупок.

2. Вгору від пупка простягається держальце молоточка, яке при отоскопа має вигляд сірої смужки.

3. У верхніх відділах держальце переходить у невеличке випинання, яке утворене коротким відростком молоточка.

4. Від нього наперед і назад ідуть передня й задня складки молоточка.

5. Вниз і допереду від пупка при отоскопи можна бачити блискучий трикутник - світловий рефлекс (конус). Він виникає внаслідок відбиття світла від блискучої поверхні барабанної перетинки саме в тих місцях, де її поверхня перпендикулярна до променів світла, що падають від лобного рефлектора.

Нормальна барабанна перетинка має вигляд мембрани овальної форми, перламутрово-сірого кольору. Оскільки барабанна перетинка відображає стан середнього вуха як в нормі, так і при його захворюваннях, її називають "дзеркалом барабанної порожнини". Так, зміна кольору, наприклад, почервоніння барабанної перетинки, вказує на запалення середнього вуха. Зміни в розташуванні пізнавальних пунктів, особливо світлового конуса, спостерігаються при втягненні барабанної перетинки внаслідок хронічних захворювань середнього вуха.

Для клінічних цілей барабанну перетинку поділяють двома умовними лініями на чотири квадранти. Подумки проводять одну лінію вздовж держальця молоточка, а іншу - перпендикулярно до неї, на рівні пупка барабанної перетинки. Після такого поділу визначають передньо-верхній, передньо-нижній, задньо-верхній та задньо-нижній квадранти (рис. 4.12).

При отоскопії дослідження починають із здорового вуха, щоб порівняти хворе вухо із здоровим.

Найчастіші помилки отоскопії та способи їх усунення

1. Барабанну перетинку не знаходять або сплутують із задньою стінкою слухового проходу: голові хворого надати необхідне положення та знайти пізнавальні пункти барабанної перетинки.

2. Відстань рефлектор-барабанна перетинка завелика або замала, тому об'єкт недостатньо освітлений: треба вибрати оптимальну відстань, щоб збільшити освітленість об'єкта.

3. Вибрана вушна лійка замалого внутрішнього діаметра: поміняти лійку.

4. Вушна лійка введена занадто глибоко, хворий відчуває біль, тому сидить напружено: взяти лійку більшого діаметра.

5. Дослідник звик дивитися одним, а не двома очима: перевірити, закривши праве око, використання бінокулярного зору.

6. Дослідник повинен сидіти в зручному для себе положенні: коригувати треба положення голови хворого.

Особливості огляду маленьких дітей

П ід час дослідження маленьких дітей, помічник бере їх собі на коліна. Він однією рукою міцно тримає голівку дитини, притискаючи її до своїх грудей, а другою рукою тримає її руки. Для кращої фіксації ноги малюка помічник затискує між своїми ногами (рис.4.13).

Використання отоскопа

Необхідні засоби:

1. Отоскоп.

2. Набір синтетичних лійок.

О станнім часом все ширше для дослідження вуха застосовують спеціальний пристрій - отоскоп, який дозволяє оглянути зовнішній слуховий прохід та барабанну перетинку без лобного рефлектора. Отоскоп об'єднує у собі джерело світла разом із змінною вушною лійкою та лупою, що знаходяться на держальці. Після натискування на кнопку вмикається мініатюрна лампочка, світло від якої через призму та лійку потрапляє у зовнішній слуховий прохід і освітлює структури вуха. Дослідник дивиться через широкий отвір отоскопа, який закритий збільшувальним склом, що дозволяє більш детально вивчити особливості будови (рис. 4.14).

Недоліком використання отоскопа є те, що при огляді одночасні маніпуляції у просвіті зовнішнього слухового проходу утруднені.

О томікроскопія - метод дослідження вуха за допомогою операційного мікроскопа, який має в собі автономне джерело світла та оптику, що може збільшувати зображення об'єктів дослідження в 5-32 рази (рис. 4.15). Цей метод дає змогу дуже детально оглянути структури середнього та зовнішнього вуха (фокусна відстань - 200 мм) і застосовується для проведення хірургічних втручань не тільки на вусі, але й на порожнині носа та гортані. В останньому випадку фокусну відстань мікроскопа збільшують до 400 мм.

Рухомість барабанної перетинки визначають за допомогою пневматичної лійки Брюнінгса, яка має збоку відвід для з'єднання через трубку з гумовим балоном. Діаметр пневматичної лійки вибирають такий, щоб герметично перекрити зовнішній слуховий прохід. Правою рукою лійку щільно вводять у слуховий прохід, а лівою - періодично натискають на гумовий балон, чим ущільнюють та розріджують повітря у зовнішньому слуховому проході. Такі зміни тиску викликають коливання барабанної перетинки. Ці рухи спостерігають через збільшувальне скло, що міститься в широкому отворі лійки.

ПРОВЕДЕННЯ ТУАЛЕТУ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

Багатьом хворим перед виконанням отоскопії треба очистити зовнішній слуховий прохід, у якому можуть бути скупчений сірки, гною, лусочки злущеного епітелію чи кірки засохлого гною. Вони заважають дослідженню стінок слухового проходу та барабанної перетинки. Проведення туалету зовнішнього слухового проходу в таких пацієнтів не тільки допоможе встановити правильний діагноз, але й сприятливо вплине на перебіг процесу, оскільки видалення ексудату з вуха має позитивні наслідки. Очищення можна виконувати сухим і вологим способами. Перед тим як почати туалет вуха, треба старанно вимити руки з милом.