Змаіцування слизової оболонки носа

Необхідні засоби:

1. Носовий зонд з гвинтовою нарізкою на його робочому кінці.

2. Стерильна гігроскопічна вата.

3. Лікарський середник.

4. Носорозширювач.

5. Лобний рефлектор.

6. Джерело світла.

Змащування слизової оболонки носа лікарськими середниками проводять з діагностичною та лікувальною метою. З лікувальною метою застосовують в'яжучі, дезінфекційні, подразнювальні та припікаючі середники: протаргол, йодинол, розчин Люголя, ляпіс тощо. З діагностичною метою таке змащування проводять переважно речовинами, що мають судинозвужувальні та знеболювальні дії: адреналін, дикаїн, лідокаїн тощо.

Не пошкодь!

Розчин дикаїну не можна використовувати в дітей до 10 років через виражену токсичну дію.

До розчину анестетика (дикаїн, лідокаїн, новокаїн) додають 0,1% розчин адреналіну у співвідношенні 1:10. Останній посилює знеболюючий ефект, знижує рівень всмоктування анестетика в кров та зменшує його токсичний вплив на організм.

С початку одягають рефлектор на голову, накручують шматок вати на робочий кінець зонда (див. "Накручування вати на зонд з нарізкою"). Утримуючи зонд правою рукою, зволожують вату в призначеній лікарській речовині (розчини протарголу, ляпісу, йодинолу, дикаїну з адреналіном тощо). При цьому слідкують за тим, щоб на ваті не було надлишку рідини, яка буде розливатись по стінках порожнини носа. Беруть у ліву руку носорозширювач, вводять його дзьоб в правий чи лівий присінок носа та розширюють ніздрю. Вводять зонд у порожнину носа (рис. 1.12) та штриховим чи обертальним рухом змащують слизову оболонку відповідних відділів порожнини носа (загальний, нижній чи середній носові ходи, перегородку носа).

Не пошкодь!

Слід міцно намотати вату на робочий кінець зонда, щоб вона не зісковзнула під час маніпуляції не потрапила у дихальні шляхи хворого.

ЗАКАПУВАННЯ КРАПЕЛЬ У НІС

Необхідні засоби:

1. Індивідуальна піпетка з тупим кінцем (щоб не поранити шкіру носа).

2. Медикаментозний середник, призначений для лікування даного хворого.

С учасні лікувальні середники промислово випускаються у пляшечках, пристосованих для закапування їх вмісту в ніс. Перед закапуванням крапель у ніс хворому рекомендують сяканням очистити носову порожнину від вмісту. Якщо це не вдається, очищення роблять механічним способом. Хворий знаходиться у сидячому положенні (якщо дозволяє його загальний стан) із закинутою назад головою, або лежить на спині без подушки. Набирають у піпетку необхідну кількість теплої лікарської речовини. Великим пальцем лівої руки піднімають кінчик носа вгору, а правою - утримують піпетку, яку розміщують на 3-5 см вище входу в ніс. Натискують на гумову частину піпетки, чим випускають рідину краплинами так, щоб вони потрапили у ніс (рис. 1.13). Після закапування хворому пропонують повернути голову набік так, щоб краплі не проникли у носоглотку, а зволожили якомога більшу поверхню слизової оболонки носа. Дотримуючись таких правил, хворий зможе сам собі закапати медикаментозний засіб у ніс.

Кількість крапель, які закапують у ніс і частота їх використання залежать від характеру призначених ліків. Закапують по 3 - 5 крапель дітям та по 6 - 8 крапель дорослим двічі чи тричі на день. Кількість крапель при закапуванні у ніс масляних розчинів збільшують до 10-20 за один раз.

ВДУВАННЯ (ІНСУФЛЯЦІЯ) АБО ПУЛЬВЕРИЗАЦІЯ В НІС

МЕДИКАМЕНТОЗНИХ ЗАСОБІВ

Необхідні засоби:

1. Порошковдувач (інсуфлятор), заповнений порошкоподібним медикаментом, необхідним для лікування хворого (лікувальною формою у вигляді дрібного сухого порошку).

2. Носорозширювач, або сучасні лікувальні середники промислово їм пускаються у пляшечках, пристосованих для вприскування їх вмісту в ніс (кишенькові інгалятори, пульверизатори, назальні спреї тощо).

Перед вдуванням порошку при необхідності треба очистити порожнину носа від виділень. Лівою рукою заводять дзьоб носорозширювача в одну з ніздрів хворого і, стискаючи бранші, розширюють просвіт входу в ніс. Правою рукою беруть порошковдувач за гумовий балон і обережно заводять його стерильний наконечник у просвіт між розкритими браншами дзьоба (рис. 1.14).

Натискаючи на гумовий балон, вдувають порошок у ніс, стежачи за тим, щоб порошок лягав тонким рівномірним шаром, не утворюючи грудок.

У домашніх умовах порошки можна втягнути в кожну ніздрю по черзі з листка паперу.

При використанні лікарських середників, що під тиском виділяються з балончика чи з пляшечки (кишеньковий інгалятор), носик пульверизатора вводять у ніздрю та натискають на голівку пляшечки, що спричиняє вприскування медикаментозного засобу в порожнину носа (рис. 1.15). При достатньому досвіді хворий може самостійно виконати вказану процедуру.