Дослідження слуху шепітною та розмовною мовою

Дослідження проводять у тихому приміщенні достатньої величини (хоча б 6 ж в одному напрямі). Кожне вухо досліджують окремо, спочатку шепітною мовою, потім розмовною. Хворий стає у найтихіший куток приміщення та повертається вухом до дослідника, щоб не бачити його обличчя і не зчитувати слів за рухами губ. При цьому пацієнт закриває друге вухо вказівним пальцем, яким міцно перекриває вхід у зовнішній слуховий прохід. При проведенні експертизи слуховий прохід закриває не обстежуваний, а медична сестра, щоб одержати об'єктивні дані. Дослідник відходить на 6 м. від хворого і пошепки говорить слова, які пацієнт повинен відразу ж повторити. Сила шепоту має бути завжди однаковою. Щоб цього досягти, треба зробити спокійний видих і вимовляти слова, користуючись лише повітрям, яке залишилось у легенях. Вимовляють числа від 21 до 99 (за винятком круглих чисел), підбираючи спочатку числа з глухими приголосними, в яких переважають низькочастотні звуки (наприклад, "тридцять два", "двадцять п'ять"); а потім слова з шиплячими, в яких переважають високочастотні звуки (наприклад, "сімдесят шість", "сорок сім"). Це дозволить з'ясувати, сприйняття яких частот (високих чи низьких) більш порушене у даного хворого

Слух вважається нормальним, якщо шепітна мова сприймається з відстані 6 м. Дослідження починають з близької відстані, Якщо хворий сприймає шепітну мову з цієї відстані, то дослідник поступово відходить від пацієнта, поки останній почне неточно повторювати сказані слова. Ступенем сприйняття шепітної мови вважається найбільша відстань, з якої хворий правильно повторює сказані дослідником слова.

Якщо при визначенні сприйняття шепітної мови виявлено порушення слуху, то визначають його гостроту за допомогою розмовної мови. Для цього вимовляють слова звичайною мовою. Починають визначення з близької відстані, поступово збільшуючи її доти, поки хворий перестане точно відтворювати почуте. Сприйняття розмовної мови в нормі складає 25 м. Але часто розміри кімнати, де проводять дослідження, недостатні для цього, в таких випадках рівнем сприйняття розмовної мови вважають "> 6 м". При значному зниженні слуху доводиться вимовляти слова біля самої вушної раковини або навіть говорити голосно, що і фіксується в документах як рівень дослідженого слуху - голосна мова. При дослідженні слуху розмовною мовою інше вухо, якщо слух на нього нормальний, медсестра повинна заглушити, наприклад, тріскачкою Барані.

Дослідження слуху камертонами

Необхідний засіб: набір камертонів різної частоти.

Камертоном називають механічний пристрій, здатний відтворювати чисті тони. Тримають його за ніжку, а озвучують ударом бранш по твердому предмету або "щипком" пальців за обидві бранші. Камертональні проби допомагають визначити порушення слуху на різних рівнях звукового аналізатора.

Проба Вебера. Озвучений камертон ставлять ніжкою на чоло чи тім'я хворого і просять вказати, яким вухом пацієнт чує звук гучніше. При ураженні звукопровідного апарату (сірчана пробка в слуховому проході, запалення середнього вуха тощо) пацієнт буде довше і краще чути камертон хворим вухом. При ураженні шукосприймального апарату (нейросенсорна приглухуватість) звук камертону буде краще сприйматись здоровим вухом.

Дослід Рінне (порівняння слуху через тканинну і повітряну провідність). Озвучений камертон по черзі підносять то браншами до зовнішнього слухового проходу (повітряна провідність), то прикладають ніжкою до соскоподібного відростка (тканинна провідність). Визначають, яким чином хворий довше сприймає звук. Якщо звук сприймається через повітря довше, ніж через тканину, то говорять, що у хворого "позитивний дослід Рінне" (Рінне "+"). "Негативний дослід Рінне" (Рінне "-" ) спостерігається тоді, коли звук по тканинній провідності сприймається довше, ніж по повітряній. "Позитивний дослід Рінне" відзначається в осіб з нормальним слухом, а також при ураженні звукосприймаючого апарату. При ураженні звукопровідного апарату спостерігається "негативний дослід Рінне". Цей дослід проводять окремо для кожного вуха.

Дослід Швабаха. У цьому досліді порівнюють слух через тканинну провідність хворого із слухом через тканинну провідність дослідника (при умові, що в останнього слух нормальний). Озвучений камертон по черзі ставлять ніжкою на соскоподібні відростки то хворого, то дослідника доти, поки один з них не перестане чути звук камертону. При захворюваннях звукопровідного апарату хворий чує камертон довше за дослідника, це позначають як "подовжений" дослід Швабаха. При ураженні звукосприймаючого апарату хворий перестає чути камертон раніше дослідника, і це позначають як "вкорочений дослід Швабаха".

АУДІОМЕТРІЯ

Необхідні засоби:

1. Аудіометр.

2. Бланки аудіограм (куди будуть заносити отримані дані).

3. Кольорові олівці (дані, отримані у різний час (до і після лікування) для наочності заносять на один бланк аудіограми різними кольорами).