Хронічний гіпертрофічний риніт.

Клініка:

- хворий скаржиться на закладення носа, які не зникають після закапування судинозвужувальніх крапель,

- зниження нюху,

- слизові виділення з носа

- головний біль.

При риноскопії: дифузна гіперплазія слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин)

Перебіг хронічного гіпертрофічного нежиттю може ускладнитись розвитком поліпів.

Лікування: ліквідація патогенних факторів

• припекаючи и в’яжучі препарати

• закапування розчинів глюкокортикоїдів

• хіміокаустику (припікання гіперплазованої ділянки), кріодеструкцію, гальванокаустику або зрізування конхотомом.

Хронічний атрофічний риніт

Клініка:

• хворий скаржиться на сухість в носу, образовування корок

• періодичні кровотечі з носа

• головна біль

При риноскопії: атрофія слизової оболонки порожнини носа, зменшення або відсутність секреції , незначне утворення кірочок у носі.

Лікування: - зрошення розчинами протеолітичних ферментов (трипсину)

• інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом

• електрофорез нікотинової кислоти або калію йодіду

• бальнеолікування.

Хронічний вазомоторний риніт.

Розрізняють 2 форми вазомоторного риніту: алергійну та нейровегетативну.

Алергійна форма.

В етіології цієї форми головну роль відіграє алерген – речовина , до якої організм має підвищену чутливість. Зіткнення людини з такою речовиною негайно зумовлює напад риніту.

Алергійна форма поділяється на 2 типи: сезонний (поліноз) і постійний.

Розрізняють 3 періоди сезонності:

-весняний - з кінця березня по кінець травня - період цвітіння дерев

-літній – з початку червня до кінця липня – період цвітіння лугових та злакових трав

- літньо-осінній з середини липня до кінця вересня – період цвітіння бур’янів.

Явища риніту виникають в одну й ту саму пору року, під час цвітіння якоїсь рослини.

Постійний тип , зумовлений алергенами, з якими людина постійно стискається: хатній пил, шерсть тварин, корм для рибок , паперовий пил и т.д.

Клініка:

• хворий скаржиться на напади чхання

• закладання носа, страждає нюхова функція

• значні рідкі прозорі виділення з носа

• сльозотеча.

При риноскопії визначаеться значна набряклість слизової оболонки носа, вона блідо-рожева, майже біла. Судинозвужувальні засоби малоефективні.

В крові та у виділеннях з носа спостерігається підвищена кількість еозінофілов.

Лікування:- обмежувати використання судинозвужувальний засобів

• неспецифічну десенсибілізацію антигістамінними препаратами,

• препаратами кальцію, аскорбіновою кислотою, кортикостероидами

• специфічну десенсібілізацію – ін’єкції невеликих доз екстракту антигену за схемою.

Нейровегатативна форма.

Причини: - дисфункція вегетативної нервової системи, яка призводить до порушення судинної та секреторної іннервації слизової оболонки носа

-тривале безладне використання судинозвужувальних засобів

Під час риноскопії – збільшення об’єму носових раковин

• носові ходи звужені але вільні

• слизова оболонка ціанотична з біліми плямами ( ділянки ішемії) – плями Воячека

Лікування: хірургічна корекція анатомічних вад порожнини носа, кріодеструкція носових раковин,

- загартування, використання вітамінів, вегетотропних засобів

Запалення навколоносових пазух

Запалення навколоносових пазух називають синусит (синуїт).

Синусіт є поширеним захворюванням. Найчастіше уражуютьсяя верхньощелепна пазуха (гайморит), на другому місці – решітчаста пазуха (етмоїдит), на 3 – лобова ( фронтит) і рідше за всі -клиноподібна (сфеноїдит). Запальний процес може уражати одну чи кілька пазух. Якщо уражена 1 пазуха , процес має назву – моносинуїт, запалення усіх пазух з одного боку назувається – гемісинусит. Якщо запалення захопило всі пазухи то це – пансінусит.

Збудниками синуситів переважно є віруси (грипу, адено-, риновіруси), стафілококи, стрептококи, диплококи. Процес починаеться переважно внаслідок гострої респіраторної вірусної інфекції, а бактеріальні збудники приєднуються вторинно.

Основним патогенетичним фактором є перекриття вічка, що з’єднує пазуху з носом і тому утруднюється відтік ексудату в носову порожнину та вентиляцію приносової пазухи.

За походженням синуїти поділяють на первинні та вторинні. Первинні зустрічаються рідко. Найчастіше синуїти бувають вторинними, тобто процес поширюється з іншого вогнища інфекції : риногенні, одонтогенні, травматичні, гематогенні, алергійні.

Розрізняють гостри і хронічні запалення приносових пазух.

За характером запального процесу ГС поділяються на катаральні, гнійні, некротичні.

Клініка складається із загальних ті місцевих симптомів.

До загальних проявів належать: - погане самопочуття - підвищення температури тіла,

- зниження апетиту, порушення сну,

- запальні зміни в аналізі крові.

Місцеві симптоми: - біль, що відповідає локалізації пазухи,

• закладеність носа, гнійні виділення з носа, порушення нюху,

• відчуття неприємного запаху з носа.

• сльозотеча,

• набряк м’яких тканин обличчя

Фактори , що сприяють захворюванню:

зниження реактивності, загальне ослаблення організму,

• хронічні захворювання слизової оболонки носа

• викривлення перегородки носа

• захворювання 4-7 верхніх зубів.

Для підтвердження діагнозу використовують допоміжні методи дослідження:

-рентгенографію,

- діафаноскопію – просвічування приносових пазух за допомогою спеціальної лампи Герінга в темній кімнаті,

- ехографія – грунтується на використанні ультразвуку

- інфрачервона термографія и т.д.

Гострий гайморит - це гостре запалення верхньощелепної пазухи.

Характерними є: біль в ділянці верхньощелепної пазухи, вона може віддавати в очну ямку, зуби, чоло, скроні,

- виділення із носа

- головний біль,

- можлива поява набряклості в ділянці лицевої стінки верхньощелепною пазухи.

Риноскопія: гіперемія і набряк слизової оболонки середнього відділу носа,

- смужка гною під середньою носовою раковиною.

Для діагностики використовують:

• рентгенографію, де спостерігають затемнення верхньощелепної пазухи,

• діафаноскопію, де спостерігається зниження світлопровідності одного з боків обличчя

• пункцію верхньощелепної пазухи,

• комп’ютерну томографію.

Гострий етмоїдит

Клініка: головний біль локалізується

• при ураженні передніх комірок - біля кореня носа та внутрішніх кутів очей,

- якщо уражені середні – біль іррадіює у скроні та тім’я,

• якщо задні – у потилицю

-виділення з носа , порушення носового дихання, гіпосмія.

При риноскопії: слизова оболонка носа в ділянках середнього і верхнього носових ходів набрякла, гіперемована, спостерігається виділення гною.

Гострий фронтит

Клініка :

- біль у ділянці лоба, якій посилюється під час пальпації або постукуванні по передній стінці лобової пазухи, особливо в разі натискання у верхньому куті очної ямки,

• відчуття тиску в оці з боку запаленої пазухи

• світлобоязнь

• виділення з носа, зниження нюху.

Риноскопія:

- гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього відділу носа,

- смужка гною під середньою носовою раковиною ,

- на рентгенограмі спостерігають затемнення лобних пазух

Гострий сфеноїдит

Клініка: - біль у потилиці, рідше у ділянці лоба, тім’ї, скронях,

- підвищення температури тіла, підвищена втомлюваність.

При передньої риноскопії: простежуються набряк і гіперемія слизової оболонки верхнього носового ходу та слизо-гнійні або гнійні виділення у нюховій щілині (між перегородкою носа та середньою носовою раковиною).

Під час задньої риноскопії гній видно у верхньому носовому ході або на задній стінці глотки.

Лікування:

1. ліжковий режим,

2. антибіотики, сульфаніламідні препарати,саліцилати,

3. антигістамінні препарати

4. судинозвужувальні краплі до носа:

5. пункція і промивання пазухи. Перша пункція є одночасно діагностичною та лікувальною

6.ФТЛ (УВЧ, діатермія, солюкс тощо)

7. видалення хворого зуба при одонтогенному гаймориті

8. хірургічне лікування – розкриття пазухи виконують при неефективності консервативних методів, а також при внутрішньочерепних чи орбітальних ускладненнях синуситу або при підозрі на них.

Хронічні синусіти

Хронічні синусіти поділяються на катаральній, гнійні, гнійно-поліпозні, поліпозні.

Хронічний синуїт має перебіг із періодами ремісій та загострень. У період ремісії характерна відсутність загальних явищ та головного болю . Пацієнт скаржиться на зниження працездатності, гнійні виділення з носа.

Загострення хронічного процесу може супроводжуватися підвищенням температури тіла, погіршенням самопочуття, поширеним головним болем.

Лікування : найефективнішим методом лікування хронічних гнійних або поліпозно- гнійних є хірургічний.

Риногенні ускладнення

Розрізняють очноямкові (орбітальні) та внутрішньочерепні ускладнення. Ця патологія виникає внаслідок поширення інфекції з носа та приносових пазух в очну ямку і порожнину черепа. До захворювань, що причиняють їх розвиток, належать:

• фурункул носа

• абсцес носової перегородки,

• гострі та хронічні параназальні синуїти

• травматичні ушкодження носа.

Передумовою виникнення риногенних ускладнень є анатомічна близькість ЛОР-органів до очної ямки і порожнини черепа, судинно-нервові зв’язки .

Шляхи проникнення інфекції: контактний, гематогенний, лімфогенний, унаслідок травми.

Очноямкові ускладнення:

1.реактивний набряк очної ямки і повік розвивається в дитячому віці за наявності гострих етмоїдитів. Спостерігається набряк і почервоніння шкіри в ділянці повік, повікова щілина звужена, гіперемія та набряк кон’юнктиви повік.

2.Абсцеси повік характеризуються тім, що в місцях прояви спостерігаються значний набряк повік та кон’юнктиви. Повікова щілина різко різко звужена або закрита, однак рухомість очного яблука не порушена.

3. Субперіостальний абсцес виникає внаслідок проникнення гною під періост очної ямки через ушкоджену кісткову стінку. Рухомість очного яблука різко обмежена, можливий розвиток екзофтальму. У порожнину очної ямки гній потрапляє рідко, найчастіше він поширюється назовні, утворюючи норицю.

4. Ретробульбарний абсцес виникає внаслідок прориву в очну ямку глибоко розташованого субперіостального абсцесу. Він має важкий перебіг: - значна інтоксикація із септичною температурою та ознобом,

- набряк та гіперемія шкіри обох повік,

- повікова щілина різко звужена,

- розвивається набряк кон’юнктиви з хемозом,

- обмеження рухомості очного яблука у всіх напрямках,

- екзофтальм, різні порушення зорової функції.

5. Флегмона очної ямки характеризується гнійним розплавленням усієї очноямкової клітковини. При цьому загальні ті місцеві клінічні прояви є найбільш вираженими. Розвиток флегмони очної ямки супроводжується тромбоутворенням та поширенням інфекції за ходом венозних сплетень. Це може призвести до тромбозу вен обличчя та переходу процесу на печеристу, поперечну та сагітальну пазухи.

Лікування вразі очноямкових ускладнень:

1. антибактеріальні препарати,

2. дезінтоксикаційні засоби ( неогемодез, поліглюкін, розчин глюкози),

3. гіпосенсибілізувальна терапія (димедрол, супрастин, діазолін),

4. глюкокортикоїді (гідрокортизон, кортизон, преднізолон),

5. введення антикоагулянтів,

6. судинозвужувальні засоби (адреналін, нафтизин)

7. пункції уражених пазух для евакуації гнійного вмісти та введення ліків

8. хірургічне втручання на пазухах.