Державотворча роль мови.

Мова – скарбниця духовних надбань народу, досвіду, праці, звичаїв. Залежачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є.

Статус української мови як державної закріплений статтею 10 Конституції України (28 червня 1996р.), а також ст.11 «Закону про мови» (1989р.).

Державна мова – це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, культури, у сферах зв’язку та інформатики». (Українська мова. Енциклопедія. – К.Укр. енциклопедія, 2000. - 318 с.).

Сучасна українська літературна мова (СУЛМ) становить основу мови професійного спілкування. СУЛМ – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери діяльності людей.

Функції мови

СУЛМ – слов’янська мова. Вона сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Обслуговуючи потреби людей, мова виконує понад двадцять функцій, найважливіші з них такі:

1. комунікативна - найважливіша функція мови, що полягає у спілкуванні, обміні інформацією; за допомогою мови люди спілкуються;

2. номінативна (термінотворча, називна) функція. Називання є невід’ємною частиною процесу пізнання, матеріалізацією поняття;

3. експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини;

4. ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом впливу належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Жителі багатьох інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою$

5. гносеологічна або пізнавальна функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови можна одержати ґрунтовні, об'єктивні знання про космос, океан, Чукотку чи Ямайку, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку матеріал для мислення, живить і рухає розвиток інтелекту;

6. мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки. Мислення не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково мову називають "органом, який творить думку";

7. естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти). Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримування норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого, естетичного стану.

У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення тощо);

8. культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

Пропагуючи мову, ми поширюємо свою культуру, вводимо її в світову. Перекладаючи українською мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збагачуємо нашу культуру здобутками інших культур, розвиваємо свою мову. Мовна культура людини є показником її загальної культури, рівня освіченості;

9. волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення);

10. магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця містично-магічна сила знайшла широке відображення в українському фольклорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, гаданнях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо. В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі змішуються межі реального і уявного. Нині у зв'язку з поширенням теорії біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики, набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови.