Розділ і. Загальна характеристика художнього стилю

1.1. Місце художнього стилю в системі стилів літературної мови

Художня література є, певною мірою, законодавцем і розсадником норм зразкового літературного вираження, тією лабораторією, де відбувається творча обробка мовних засобів загальнонародної мови. Цим визначається місце і роль мови художніх творів в системі стилів національної літературної мови. У творах видатних письменників найбільш повно і виразно відображена вся структура літературної мови, але й чітко виявлені головні тенденції її розвитку [3; 3].

Художній стиль відрізняється своєю образністю та виразністю і завдяки своїм особливим експресивно-естетичним якостям помітно виділяється серед інших різновидів літературної мови. Художня література є формою суспільної свідомості, дзеркалом дійсності і тому чутливо реагує і всебічно відтворює багатогранні явища суспільного життя. З цієї причини в художніх творах часто використовуються різноманітні мовні засоби, частина яких міститься не стільки в мові авторської розповіді, скільки в мові персонажів в якості засобів словесно-художньої зображувальності [6; 59-60]

Таким чином, вже за складом мовних засобів художній стиль суттєво відрізняється від інших стильових різновидів літературної мови. Це зазначав ще Л.В.Щерба, який зіставляв мову художньої літератури з мовою офіційно-ділового листування: «Мова художніх творів має, звичайно, значно більше варіацій, ніж ділова мова, але вони є не такими явними і у будь-якому випадку не так легко класифікуються. Але головним є те, що вони мають цілковито інший напрямок: вони повинні малювати все те різноманіття розмовних, соціальних, частково й географічних діалектів, які поєднує ця літературна мова. Через мову малюється те соціальне середовище, до якого належать діючі особи» [16; 24].

Мова художньої літератури відрізняється від інших стилів не тільки за складом мовних засобів, але й своїми художньо-естетичними якостями. Це образна мова, що має в своєму розпорядженні історично вироблену систему засобів словесно-художньої зображувальності [6; 60].

Однак, було б невірно абсолютно відмежовувати художній стиль від інших стилів. Вбираючи у себе компоненти всіх інших функціональних стилів, художній стиль трансформує, переосмислює їх; він широко використовує одиниці мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та територіальних видозмін національної мови. Щодо відкритості стилістичної системи мова художньої літератури найближче стоїть до розмовного стилю, бо вона активно послуговується мовою фольклору, позанормативними, некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами (загальномовними та авторськими), некодифікованими розмовними висловами, якщо вони відповідають вимогам естетичної міри, стилістичної доцільності. У художньому стилі відтворюються зразки норм літературної мови, відбувається модифікація, оновлення експресивних засобів, передається національний колорит емоційного відображення дійсності [8; 8].

Також слід зазначити, що єдність комунікативної і естетичної функцій властива не лише художньому стилю. Естетичні якості, емоціональність так експресивність характерні також стилям публіцистичних творів, стилям наукових робіт та, взагалі, різною мірою усім стилям літературної мови. Наприклад, поряд з точністю, зрозумілістю і загальнодоступністю мова публічних виступів агітаторів та пропагандистів завжди відрізнялася такими емоціонально-експресивними якостями, як цілеспрямованість, пристрасність, упевненість, жвавість та образність [14; 15].

Таким чином, художній стиль органічно входить в склад системи функціональних стилів літературної мови і відіграє важливу роль для її розвитку.