Розрахунок величини запасу на конкретних заростях.

У ресурсознавстві розрізняють два види запасів: біологічний і експлуатаційний.

Біологічний запас (див.вище) – величина сировинної фітомаси, утвореної всіма (товарними і нетоварними) екземплярами даного вигляду на будь-яких ділянках, як придатних, так і непридатних для заготівлі.

Експлуатаційний (промисловий) запас — величина сировинної фітомаси, утвореної товарними екземплярами на ділянках, придатних для промислових заготівок.

В тих випадках, коли врожайність визначається безпосередньо на облікових майданчиках, закладених на конкретних заростях, запас лікарської рослинної сировини у них розраховують як добуток середньої врожайності на загальну площу заростей.

При визначенні величини запасу за допомогою методів модельних екземплярів і по проективному покриттю спочатку розраховується врожайність в даних заростях так, як це вказано у попередніх розділах, а потім одержана величина перемножується на величину площі заростей.

Розрахунок біологічного запасу сировини ведеться по верхній межі врожайності (М + 2т), але практичне значення цієї величини невелике.

Розрахунок величини експлуатаційного запасу ведеться по нижній межі (М - 2т).

Розрахунок об'ємів щорічних заготівель.

Експлуатаційний запас сировини показує, скільки сировини можна заготовити при одноразовій експлуатації заростей. Проте щорічна заготівля на одній і тій же зарості допускається лише для лікарських рослин, у яких використовуються плоди. В цьому випадку сумарна величина експлуатаційного запасу на всіх заростях дорівнює можливому об’єму щорічних заготівель. В решті випадків при розрахунку можливої щорічної заготівлі необхідно знати, за скільки років після проведення заготівель зарость відновлює первинний запас сировини.

Вважається, що для суцвіть і надземних органів однорічних рослин періодичність заготівок — один раз на 2 роки; для надземних органів („трави”) багаторічних рослин – один раз на 4—6 років; для підземних органів більшості рослин — не частіше одного разу на 15—20 років.

При цьому в північних районах і заростях, розташованих в гірших умовах місця проживання, слід брати максимальну тривалість періоду відновлення. Об’єм можливої щорічної заготівлі сировини розраховують як результат ділення розподілу експлуатаційних запасів сировини на оборот заготівлі, що включає рік заготівлі і тривалість періоду відновлення («відпочинку») зарості:

розподіл експлуатаційних запасів

Об’єм можливої щорічної заготівлі сировини = ^{______________________________________________}

оборот заготівлі

Так, якщо експлуатаційний запас конвалії в масиві заготівель складає 200 кг, а відновлюється він в даних географічних умовах за 4 роки, то в межах даного масиву щорічна можлива заготівля не повинна перевищувати 200/(4+1)=40 кг.

При визначенні місць заготівлі виходять з того, щоб кожна зарость в масиві експлуатувалася не частіше одного разу на 5 років.

Визначення запасів сировини на ключових ділянках з екстраполяцією даних на всю площу обстежуваної території.

Метод визначення запасів сировини на ключових ділянках з метою екстраполяції даних на всю площу обстежуваної території може бути застосований тільки для рослин, що мають чітку приуроченість до яких-небудь типів ландшафту, до певних типів угідь або рослинних співтовариств (фітоценозів).

Необхідною умовою для застосування цього методу є наявність великомасштабного картографічного матеріалу, де виділені контури рослинних угрупувань або ландшафтних і ґрунтових одиниць, що цікавлять дослідників. Приуроченість рослин до певних типів угідь, як правило, не абсолютна. Отже, необхідна наявність додаткових відомостей про екологічні умови, наприклад густина деревостану (і зімкнутості крон), освітленість ділянки, ґрунтові характеристики, вологість і т.д. таким чином, робота з використанням ключових ділянок вимагає достатньо високої кваліфікації ресурсознавця і проведення попередніх робіт (або використовування літературних даних, одержаних в схожих умовах, про екологічні характеристики рослини, що вивчається).

Ключові ділянки — це площі, які служать еталоном даного типу угідь із сировинних запасів певного виду рослин. Вибір ключових ділянок проводиться за картографічними матеріалами. Їх число повинне бути достатньо великим, щоб охопити всі варіанти даного типу угідь, що є на даній території, і одержати статистично достовірні матеріали.

Розміри ключової ділянки можуть бути різними. Вони тим більші, чим вищою є неоднорідність рослинного покриву. Ключові ділянки найчастіше мають площу від одного до декількох квадратних кілометрів, але можуть бути і менших розмірів. Всі фітоценози, ландшафтні, морфологічні, ґрунтові одиниці, на яких присутня досліджувана рослина, на площі ключової ділянки приймаються за генеральну сукупність.

В задачу дослідження на ключовій ділянці входить об’єктивна характеристика потенційно продуктивного угіддя з участю рослини, яка оконтурена на плані або карті.

Для визначення площі продуктивних обрань можна використовувати лісовий план з контурами обрань і таксаційні описи лісництва, де є дані про площу, зайняту обраннями кожного типу лісу.

Розрахунок експлуатаційного запасу сировини на ключовій ділянці проводиться по тому ж алгоритму, що й розрахунок для конкретних заростей.

Надалі кількісні характеристики продуктивних обрань лісу, одержані на ключових ділянках, екстраполюються на інші закартографовані території. При цьому екстраполяція може проводитися для однотипних умов рослинного покриву, наприклад в межах геоботанічного району, округу тощо.

Ваговий метод визначення площі також дуже простий, але значно більш точний. Контури ділянки карти, площу якої треба визначити, копіюються на кальку, а потім вирізуються і зважуються. Для того, щоб перевести ці набуті значення маси в площі, потрібно вирізувати квадрат, наприклад розміром 1 дм², і зважити його. Знаючи масштаб карти, можна визначити, якій площі відповідає вирізаний квадрат на карті, а потім визначити площу оконтуреної ділянки.