1. Зараження як механізм психології мас
Історично первинним і головним психологічним механізмом, що діє в масі, завжди вважалося зараження. Однак і навколо цього явища постійно розгорталася боротьба теоретичних поглядів. Суть цієї боротьби полягає в двох моментах:
при зовнішньому спостереженні саме зараження виглядає найбільш очевидною особливістю поведінки людей у масі;
зараження завжди здавалося найбільш легко поясненим феноменом. Найпростішим було образне пояснення, за аналогією з зараженням якимись хворобами, наприклад грипом. Є й інша, психологічна аналогія: варто комусь почати сміятися, як сміх звичайно підхоплюється. Але при поглибленому вивченні далеко не всі дослідники погоджувалися з подібним підходом.
У сучасній соціальній психології під зараженням розуміється процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого, що протікає на психофізіологічному рівні контакту без значеннєвого впливу чи додатково до нього.
Однак Б. Поршнєв справедливо вважав зараження хоча і важливим, можливо, зовні навіть головним, але далеко не первинним феноменом у даному процесі. Для його характеристики він використовував різні поняття. Хоча усі вони були пов'язані з зараженням, але розшифровувалися через інші феномени — насамперед через наслідування чи імітацію. У цілому ж Поршнєв підсумовував свою позицію у такий спосіб: «У явищі психічного зараження в колективі, слід, по суті, розрізняти два різних явища. Їх можна визначити як навіювання і наслідування, тобто базова формула такого підходу має такий вигляд:
зараження = навіювання + наслідування
Це означає, що зараження складається із зовнішнього впливу (навіювання) того, хто заражає і внутрішньої реакції (наслідування) того, хто заражається.
Найбільше часто при поясненні масового поводження говорять про зараження. Мається на увазі, що емоційно збуджена маса як би заражає нових індивідів, включаючи їх у себе навіть незалежно від їхніх бажань. Зараження — багаторівневий феномен, тобто воно здійснюється на трьох рівнях:
психофізіологічному,
загальпсихологічному,
соціально-психологічному
Вищим рівнем можна вважати значеннєве зараження особистості, що носить уже не тільки емоційне, але і змістове значення. Однак сила зараження завжди обмежена рівнем готовності людини заразитися масовими переживаннями, ступенем згоди (усвідомленої чи неусвідомленої) наслідувати маси. Готовність до наслідування чи схильність до навіювання — умови ефективного зараження. З наукового погляду, зараження — скоріше яскравий художній образ, чим реальний психологічний механізм формування маси.
1.1. Наслідування як наслідок зараження
Якщо говорити про принципові відмінності між наслідуванням і зараженням, то вони цілком очевидні на рівні здорового глузду. Якщо один суб'єкт (індивід, маса) заражає, то інший суб'єкт (індивід) заражається й у результаті починає наслідувати того, хто його заражав. Таким чином, зараження і наслідування співвідносяться як активна причина і пасивний наслідок.
Підкреслимо винятково пасивну, у даному трактуванні, сутність феномена наслідування. По своїй суті наслідування в цілому завжди є наслідуванням дії, учинку, міміці і пантоміміці, одягу, і лише в якості приватного наслідувального акта виступає мовонаслідування —або наслідування зовсім мимовільне (типу ехолалії), або ж здійснюване під контролем свідомості.
З усього сказаного вище Б. Поршнєв і робив свій основний висновок про те, що масове наслідування належить до фізіологічного явища, загального для всіх стадних тварин, хоча іноді, звичайно, воно може приймати і специфічно людську форму (соціальне наслідування).
В основі наслідування лежить звичайний імітаційний акт. Тварина бачить тільки реакцію іншої подібної собі істоти, але не відчуває дії зовнішніх подразників, що породили цю реакцію. І усе-таки воно повторює цю рухову реакцію, наслідуючи її. Раціонально пояснити, як зовнішнє спостереження над іншою твариною перетворюється в діючий стимул для того, щоб зробити той же самий рух кінцівкою, головою, корпусом, досить важко. Слово «зараження», використовуване стосовно людей, нічого не пояснює у відношенні тварин. Можна, звичайно, міркувати про «несвідоме» ототожнення себе з іншою істотою, що знаходиться поруч. Можна припустити, що в подібних обставинах при подібних впливах діє механізм емпатії, неусвідомленого співпереживання, що і породжує наслідувальні реакції. Однак і це — досить складні пояснення, також застосовані тільки на рівні людини з її складно організованою психікою. Зоологи і зоопсихологи звичайно обмежувалися констатацією простої наявності «інстинкту наслідування» чи «стадного інстинкту» — насамперед тому, що всі подібні явища були виявлені в стадних тварин.
Зрозуміло, однак, що простий перенос закономірностей поведінки, виявлених у тварин, на поведінку людини був би абсолютно некоректний. Така очевидна редукція вищого до нижчого в даному випадку мало чого пояснює — хіба що в окремих екстремальних ситуаціях. Наприклад, у бойовій ситуації іноді дійсно можна спостерігати рефлекторне наслідування солдатів один одному. Якщо хтось, хто біжить попереду, раптом упав, то дуже часто падають усі, що біжать за ним слідом, — діє неусвідомлене передбачення небезпеки від кулі супротивника (навіть якщо ще немає чи не чутно пострілу). У спортивному змаганні в бігуна, що зробив фальстарт, завжди знаходиться трохи соратників, що рефлекторно зриваються з місця слідом за порушником правил.
Можна припустити, що в екстремальні ситуації, при виникненні деяких видів маси, у тих, хто наслідує діють ті ж самі механізми. Тоді, дійсно, можна говорити про неусвідомлену, рефлекторну реакцію. Однак це не пояснює всі різноманітні види наслідування, що зустрічається в реальному житті.
Наслідування в житті людей неймовірно широке. Ми просто не фіксуємо на цьому уваги. В усякому повсякденному спілкуванні і під його впливом в особистому і домашньому житті виявляється наслідування. Організація побуту (їжа, одяг, житло), манери, звички люди, не помічаючи, переймають один у одного, до речі, особливо інтенсивно — діти, найбільш послаблено —люди похилого віку. Навчання і виховання теж якоюсь мірою спираються на наслідування: повторення за вчителем, наслідування іншим учням, наслідування позитивним прикладам.
Повсякденне наслідування пов'язане з такою властивістю, як „економність свідомості”. Як правило, наша свідомість «дрімає» чи навіть узагалі відключається, контроль з її боку знижується при виконанні побутових, повсякденних операцій. Навіщо думати, якщо можна зробити так, як це роками, десятиліттями, завжди роблять інші? Рішення творчих задач і постійна спрямованість на перетворення будь-якої задачі у творчу — справа окремих людей. У масі, де рівень свідомості знижується автоматично, у силу того, що присутність великої кількості людей ніби автоматично рятує від відповідальності і, отже, від необхідності думати самому, діє та ж «економна» психологія.
Наслідування дітей, наслідування в процесі навчання засновано на схожих речах. Рівень свідомості в дітей, природно, нижче, ніж у дорослих людей. Коли дитина не може чогось зробити сама, йому значно простіше наслідувати дорослого. Більш того, дитина сама чекає від дорослого зразків для наслідування. Єдина проблема тут — рівень контакту, довіри в їхніх взаєминах. Тому діти наслідують не просто будь-якого дорослого. Дорослі також наслідують далеко не всяку групу, а насамперед з якихось причин значиму для них групу.
Таким чином, в основі феномена наслідування лежать кілька факторів, що визначають наявність ряду його різновидів:
проста імітація спостерігається в екстремальних ситуаціях, коли свідомість «відключається» або через дефіцит часу для осмислення ситуації і для ухвалення власного рішення, або ж через дію автоматизованих фізичних реакцій;
повсякденне наслідування часте спостерігається як результат дії підвищеної «економності» свідомості в побутових, повсякденних ситуаціях;
особливе, ніби «поважне» наслідування достатньо очевидне в ситуаціях підвищеної значимості того, кому наслідують;
відчуття недостатності власного досвіду чи невпевненості у своїх силах у тих чи інших ситуаціях, у ситуації заниженої самооцінки;
достатньо прагматичне (хоча і необов'язково усвідомлене) наслідування цілком може бути пов'язане зі збігом потреб, інтересів і цілей, з аналогічними характеристиками тих, кому людина наслідує.
У визначених ситуаціях у людини з'являється особлива потреба перебування в масі заради регуляції своїх емоційних станів. У таких випадках саме поділ емоцій, співпереживання подібних емоційних станів може сприйматися як наслідування.
Підкреслимо, що у всіх цих ситуаціях названі види наслідування засновані на ослабленні свідомого контролю над своєю поведінкою. Причини тут пов'язані не стільки з тими, кому наслідують, скільки зі свідомістю тих, хто готовий, хоче і, у результаті, реально наслідує іншим.
У масі відбувається збіг: там завжди є ті, хто заражають, і ті, хто готовий наслідувати. Не буде такого збігу — не буде і психологічної маси.