6

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ БОТАНІЧНОГО РЕСУРСОЗНАВСТВА

Для будь-якої науки характерна своя система термінів і понять. Неузгодженість щодо їх розуміння часто викликає неоднозначне трактування тієї чи іншої інформації. Наприклад, під експлуатаційним запасом сировини одні розуміють весь запас сировини, утворений товарними екземплярами на придатних для проведення заготівок територіях, інші лише ту частину сировинний фітомаси, яку можна щорічно вилучати без збитку для основного запасу, тобто можливий об'єм щорічних заготівок. У зв’язку з цим слід однозначно оцінити деякі терміни, що використовуються в ресурсознавстві.

Корисні рослини. Розглядаються в 2-х аспектах. При широкому розгляді ролі рослин в природних процесах виявляється, що абсолютно непотрібних рослин немає. Так, зелені рослини здійснюють фотосинтез, безхлорофільні беруть участь в мінералізації органічних речовин, виконують найважливішу геохімічну функцію, забезпечуючи кругообіг речовин в природі, підтримують на певному рівні газовий склад планети. Вузьке розуміння терміну вказує на те, що це – господарсько-цінні для людини рослини.

Якщо корисність рослини в широкому значенні не міняється в часі, то у вузькому розумінні вона непостійна і визначається рівнем наукових знань. Рослини, про корисність яких ще недавно нічого не було відомо, раптом стали корисними (антибіотики, хлорела), і навпаки, рослини з глибокої давнини, що вважаються корисними, зараз перестали бути такими (природні барвники і ін.).

Рослинна сировина – це сукупність корисних рослин, незалежно, на якій території вони зростають. Певний вид сировини можуть давати різні види рослин, що відносяться до різних систематичних груп.

Рослинно-сировинний фонд – це вся сировина рослинного походження, яку дають як дикорослі, так і культурні рослини, що знаходяться на певній території.

Біологічний запас – величина сировинної фітомаси, утворена всіма особинами виду, що вивчається, на будь-яких ділянках, де зустрічаються популяції даного вигляду, у тому числі важкодоступних, низькоурожайних і незначних за площею ділянках. Поняття близьке, але не тотожне терміну „запас біомаси”, що використовується фітоценологами, яке говорить про всю біомасу, а ресурсознавці тільки про сировинну її частину, тобто фітомасу органів, що використовуються як, наприклад, лікарська сировина.

Біологічний запас сировини доцільно визначати лише при детальних ресурсознавчих дослідженнях, коли встановлюють вікову структуру популяції, дії на неї екологічних чинників і т.д.

Експлуатаційний запас (синонім – промисловий запас) – це величина сировинної фітомаси, утворена товарними екземплярами на промислових ділянках, тобто на високоурожайних і не дуже віддалених територіях, де заготівля є рентабельною. Товарними екземплярами вважаються генеративні або дорослі вегетативні екземпляри. До числа товарних не варто відносити екземпляри, залишені для насінного або вегетативного відновлення, відповідно до інструкцій по збору і сушці сировини.

Експлуатаційний запас – основний показник при проведенні ресурсних обстежень, оскільки він безпосередньо пов’язаний з визначенням можливого щорічного об’єму заготівель.

Можливий щорічний об'єм заготівель – кількість сировини, яку можна щорічно вилучати з певної території без збитку для сировинної бази. Вона визначається за формулою:

величина експлуатаційного запасу

Можливий щорічний об'єм заготівель = ^{_____________________________________________}

оборот заготівлі

Оборот заготівлі вираховують як 1 рік плюс тривалість періоду відновлення. Так, наприклад, якщо експлуатаційний запас конвалії – Convalaria majalis - 1,2 т, а сировинна фітомаса конвалії може відновитися через 5 років після експлуатації, то оборот заготівлі дорівнює 6 рокам, а можливий щорічний об'єм заготівлі трави конвалії в районі дорівнює 1,2:6 = 0,2 т. При цьому слід пам’ятати, що можливий щорічний об'єм заготівок визначається не для кожної промислової ділянки, а для всього району або лісгоспу в цілому. Забезпечити відновлення запасів після експлуатації можна лише, чергуючи ділянки заготівлі – райони в межах області, лісгоспів або лісництва в межах району.

Зарості – достатньо урожайна популяція господарсько-цінного виду. Термін дуже невизначений і невдалий, але замінити його терміном ценопопуляція можна лише в тих випадках, коли популяція вивчається в межах певних співтовариств. При практичних же роботах за визначенням запасів, коли межі співтовариств не враховують, замінити термін „зарості” терміном „ценопопуляція” неправомірно.

Масив – територія, однорідна в геоморфологічному відношенні, на якій зарості якогось виду корисних рослин закономірно чергують з фітоценозами без участі цього виду або з меншою участю, де заготівлі не можливі.

5. ОСНОВНІ МЕТОДИ РЕСУРСНОЇ ОЦІНКИ ТЕРИТОРІЇ

Для всіх видів рослинної сировини, що підлягають ресурсній оцінці, визначаються такі показники:

1. Біологічний і експлуатаційний запас,

2. Об’єм можливої щорічної заготівлі (з урахуванням необхідності обороту заготівель).

3. Складаються карти розміщення ділянок заготівлі і запасів сировини на них.

Підсумок ресурсного обстеження – розробка довгострокового прогнозу заготівель сировини, що враховує, з одного боку, потреби в рослинній сировині, а з іншого — необхідність охорони і забезпечення відновлення запасів сировини.

Кількісна оцінка ресурсів рослинної сировини вимагає разом з використовуванням літературних і картографічних матеріалів по флорі і рослинності регіону також експедиційного обстеження території.

Можливі два підходи до ресурсної оцінки територій. Перший підхід полягає в одноразовому вивченні ресурсного стану території або конкретних видів рослин. Цей підхід реалізується в ході експедиційних обстежень.

Другий підхід пов’язаний з багаторічними стаціонарними спостереженнями і направлений на організацію моніторингу середовища і найголовніших промислових масивів.

Експедиційне обстеження складається з трьох етапів:

1. підготовчих робіт;

2. власне експедиційних польових досліджень;

3. обробки даних і складання звітних документів.

Часто обстеження проводяться в межах певних адміністративних районів. Рідше робота обмежується тим або іншим природним масивом. Для виявлення районів, перспективних для організації заготівель багатотоннажних і дефіцитних видів рослинної сировини, дослідження проводяться по всьому ареалу.

При регіональних ресурсних обстеженнях проводиться облік запасів основних видів корисних рослин, що зростають на території району, або тільки тих видів, заготівлю яких намічено проводити.

Існує два основні методи ресурсознавчих робіт:

• визначення запасів на конкретних заростях

• оцінка запасів сировини методом ключових ділянок.

Оцінка запасів на конкретних заростях дає достовірні для обстежених масивів, але в цілому неповні (для всього регіону, що вивчається) відомості. Дані, одержані таким чином, доцільно використовувати для організації заготівель, але вони недостатні для довгострокового ресурсного прогнозування і порівняно швидко застарівають.

Використовування методу ключових ділянок дає менш точні (за умов конкретних заростей), але більш повні і стабільні дані. Їх доцільно використовувати для довгострокового прогнозування заготівель сировини. Проте для практичної організації заготівель вони дають менше інформації.

Слід зазначити, що останній метод можна застосовувати лише для видів, чітко приурочених до певних рослинних співтовариств або елементів рельєфу.

Площу заростей визначають, прирівнюючи їх контури до якої-небудь геометричної фігури, і вимірюють параметри (довжину, ширину, діаметр і т.д.), необхідні для розрахунку площі цієї фігури. Вимірювати площу можна кроками або іншими загальновідомими методами. Іноді, особливо в степових районах, в тих випадках, коли зарості розташовуються уздовж дороги і ширина їх відносно слабо варіює, допускається вимірювання по спідометру автомашини. Якщо зарості більш-менш відповідають виділу карти (геоботанічної, плану лісонасаджень і т.д.), то площу її встановлюють за вказаними матеріалами.

Визначення урожайності (щільність запасу сировини).

Урожайність (щільність запасу сировини) – величина сировинної фітомаси, отримана з одиниці площі (м², га), зайнятої заростями.

Реальна врожайність варіює в різних заростях і залежить від багатьох чинників. Зокрема, вона може змінюватися в різні роки, а при здійсненні багаторічних наглядів за промисловими заростями або масивами бажане щорічне визначення цього показника.

На практиці визначення врожайності здійснюється за допомогою трьох методів:

1. методом використовування облікових майданчиків,

2. методом модельних екземплярів

3. на підставі визначення проективного покриття.

Вибір методу пов’язаний, перш за все, з особливостями життєвої форми і габітусу рослин і частиною, що використовується як сировина. Для дрібних трав’янистих рослин і чагарників, у яких у якості сировини використовують надземні органи, врожайність раціональніше визначати на облікових майданчиках. Цей метод найбільш точний, оскільки не проводяться додаткові перерахунки, що знижують точність дослідження. Проте при оцінці врожайності підземних органів або при роботі з крупними рослинами, для яких потрібна закладка облікових майданчиків великого розміру, цей метод дуже трудомісткий. В цих випадках доцільнішим є метод модельних екземплярів. Для низькорослих трав’янистих і кущикових рослин, особливо коли вони утворюють щільні дерновники, рекомендується застосовувати метод оцінки врожайності на основі проективного покриття.

Визначення врожайності на облікових майданчиках.

Обліковий майданчик — ділянка певного розміру (від 0,25 до 10 м²), закладена в межах промислових заростей або масиву для визначення маси сировини, чисельності рослин або обліку проективного покриття.

Розмір майданчика встановлюють залежно від величини дорослих екземплярів виду, що вивчається. Оптимальним вважається розмір майданчика, при якому на ньому поміщається не менше п’яти дорослих екземплярів рослин. Форма майданчика (прямокутна, кругла, квадратна) не грає істотної ролі.

Орієнтовні дані про число майданчиків, необхідні для досягнення достатньої точності результатів, можна одержати на підставі різниці між мінімальною і максимальною масою сировини, зібраної з одного облікового майданчика. Так, якщо мінімальне і максимальне значення при 15 закладених майданчиках розрізняються не більше ніж в 5—7 разів, можна обмежитися цим числом майданчиків. При різниці в 15—20 разів необхідно закласти ще 15— 20 майданчиків.

Облікові майданчики закладають рівномірно на певній відстані один від одного так, щоб по можливості охопити весь промисловий масив або зарості. Частіше намічають серію маршрутних ходів, що перетинають зарості у різних напрямках (можна закладати ряд паралельних або перпендикулярних один одному, ходів по діагоналі заростів або «конвертом»), і закладають майданчики уздовж цих ходів через певне, наперед обумовлене число кроків або метрів (3, 5, 10, 20 і т.д.). Закладка майданчиків здійснюється незалежно від наявності або відсутності екземплярів виду, що вивчається, в даному місці. Лише в тому випадку, якщо масив розміщений окремими плямами, що займають встановлений відсоток площі, облікові майданчики розташовуються тільки в межах цих плям (куртин).

Після закладки облікових майданчиків на кожному з них збирають всю сировинну фітомасу. Не підлягають збору сходи, ювенільні або пошкоджені екземпляри рослин.

Сировина зразу ж зважується з точністю до ±5 % (зібране з кожного майданчика – окремо).