11)Республікансько парл. Форма держ устрою

Республіка (лат. respublica, від res — справа, publicus — суспільний) — це така форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Парламентська форма правління. За цієї форми главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем´єр-міністр) — фактично перша особа в державі. Свої повноваження, крім суто представницьких, президент здійснює зі згоди уряду. Акти президента набувають чинності після підписання прем´єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президента обирають, як правило, парламентським шляхом (парламент або особлива колегія, до якої входить депутатський склад парламенту). Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з представників партій чи коаліції партій, що мають більшість місць у парламенті. Вотум парламентської недовіри уряду спричиняє або відставку уряду, або розпуск парламенту і проведення дострокових виборів. Типові приклади парламентської республіки — Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія, Ірландія та ін. Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент — глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем´єр-міністра, які підлягають обов´язковому затвердженню парламентом. Формально уряд очолює прем´єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду. Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливості парламентського контролю за діяльністю уряду обмежені. Президент, якого обирають на основі загальних виборів, має право розпуску парламенту. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії, Україні та інших країнах. Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

12)Роль та завдання ідеології

Ідеологія, також, є підґрунтям для формування суспільно-політичних рухів. Таким чином, вона може відображати не тільки інтереси держави в цілому, а й деякої окремої групи людей, яка має свою точку зору на перебіг подій, що відбуваються у суспільному та політичному житті.

Крім того, політична ідеологія має такі функції, до яких належать: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження критеріїв оцінки минулого та майбутнього і створення позитивного образу в очах громадськості. Крім даної класифікації функцій існує ще одна, до якої входять захисна, пізнавальна та соціально-регулююча. Захисна передбачає захист інтересів певної групи і дає можливість кожному громадянину бути захищеним щодо вибору своєї ідеології. Пізнавальна має на меті ознайомити людей з різними гранями політичного життя та підвищити їх рівень політичної культури. А соціально-регулююча функція регулює відносини різних соціальних спільнот за певними принципами. При чому завданням політичної ідеології є не тільки пропагувати ідеї, скільки домогтись зворотної віддачі від людей, котрі б виконували поставлені завдання цієї ідеології. Таким чином, ідеологія прагне згуртувати суспільство для того, щоб воно досягало цілей, що були створені на основі інтересів інших соціальних груп.

Важливо зазначити, що здатність впливати на суспільство буде залежати від того, наскільки ідеї і положення ідеології відповідають буденним поглядам і уявленням людей про краще життя, а також ві

Засобом поширення ідеології й ідеологічної боротьби є політична пропаганда. Це вид діяльності, спрямований на формування в суспільстві певних настроїв, закріплення у свідомості громадян тих чи інших цінностей, критичного ставлення до тих чи інших аспектів дійсності, до дій політичних супротивників, стимулювання недовіри до іншої ідеології, її неприйняття. Широко використовуються усна, наочна (плакати, карикатури тощо), друкована агітація з метою спонукати населення підтримувати уряд, певні політичні організації, чи, навпаки, виступати проти них. Поряд із правдивою інформацією в пропаганді нерідко використовується напівправда, а також залежно від характеру політичної організації, що веде пропаганду, і фальсифікації - підтасування фактів, дезінформація. У сучасних умовах для поширення ідеології широко використовуються засоби масової інформації (газети, радіо, телебачення). Завдяки можливості "приходити в кожен будинок" засоби масової інформації стали найефективнішим засобом ідеологічного впливу на політичну поведінку людей. Використовуючи нові засоби, спроби тих чи інших політичних сил маніпулювати поведінкою людей залишилися б марними, якби кожен громадянин навчився відрізняти об'єктивну інформацію від перекрученої, виробив у себе, спираючись на наукові знання, стійкі погляди на суспільство і його розвиток.