6) Місце і роль груп інтересів у політичній системі суспільства

Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання проявляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Іншими словами, групи інтересів функціонують як політичні об'єднання тоді, коли вони або вирішують суто політичні завдання, або вступають у взаємодію з державою. Вони мають політичний вимір, але здебільшого не є суто політичними об'єднаннями. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї.

Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об'єднання» тощо. Поняття «групи інтересів» корелюється з такими однопорядковими з ним поняттями, як «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили». Розглянемо зміст кожного з цих понять.

У конкуренції різних суспільних груп, які активно відстоюють свій власний, передусім економічний, інтерес, значна частина організованих інтересів отримує задоволення за звичайними каналами громадянського суспільства, поза владними структурами, тобто неполітичним шляхом. Коли ж задоволення колективного інтересу учасників заінтересованої групи вимагає прийняття владних рішень, вона перетворюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік.

Як феномен політичного життя групи тиску відомі впродовж усієї історії. Однак найбільшого поширення вони набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспільства як породження ліберальної господарської і плюралістичної суспільно-політичної структури. Поява численних груп тиску невіддільна від утворення й розвитку як основних класів капіталістичного суспільства, так і особливо груп інтересів зі своїми економічними, соціальними, професійними та іншими запитами, які політично забезпечують групи тиску. Через тісний зв'язок зазначених понять групи тиску нерідко ототожнюються з групами інтересів. Проте якщо поняття «групи інтересів» указує взагалі на політичний вимір цих груп, то поняття «групи тиску» зазначає лише форму їхньої дії, метод впливу на ті чи інші політичні рішення.

7) Охарактеризуйте основні засади ліберальної ідеології.

Можна навести такі засадничі принципи неолібералізму:

- прибічники неолібералізму вважають, що ринки створюють природній порядок в суспільстві через добровільний обмін товарами та послугами, що сприяє підвищенню ефективності виробництва, добробуту та свободі.

---Ринкова економіка краще координує діяльність децентралізованих економічних агентів, які пристосовуються до невизначеності та невпинних змін в розпорошеній інформації

---Необхідність розбудови правової держави. Влада правової держави обмежене фундаментальними принципами верховенства права. Спираючись на Кантівське розуміння свободи, закону та розуму, правова держава є інструментом законності для регулювання конфліктних взаємовідносин автономних індивидів на ринку

---Мінімізація втручань держави. Прибічники неолібералізму вважають, що ліберальна держава має бути сильною, але невеликою: вона повинна мати політичну владу, але, в той же час, влада має бути конституційно обмежена.

---Існування приватної власності. Приватна власність є незамінною частиною неоліберального суспільного порядку. Для представників неолібералізму приватна власність та вільний ринок є механізмами децентралізації ухвалення рішень.

Класичний лібералізм

Класичні ліберальні ідеї набули різноманих форм, але мають ряд спільних ознак. По-перше, класичні ліберали звертаються до егоїстичного індивідуалізму. Вони розглядають людей як самозакоханих істот, що мають чітко виражену здатність бути впевненими в собі. Отже, суспільство вбачає роздробленим, таким, що складається із зібрання значною мірою самостійних індивідів. По-друге, класичні ліберали вірять у негативну свободу. Індивід вільний, доки він залишається наодинці, доки не стикається з іншими або не примушується ними. Як зазначалося раніше, в цьому розумінні свобода є відсутністю тиску на особу. По-третє, держава розглядається, за словами Томаса Кейна, як «необхідне зло». Вона необхідна тому, що, принаймні, забезпечує умови для існування; а зло її в тому, що вона нав'язує колективну волю суспільству, і таким чином обмежує свободу та обов'язки індивіда. Класичні ліберали, таким чином вірять у мінімальну державу, яка діє, за виразом Локка, як «нічний вартовий». З цієї точки зору, істинна роль держави зведена до підтримки внутрішнього порядку, стеження за виконанням угод та захисту суспільства від зовнішніх нападів. Нарешті, класичні ліберали мають цілком позитивне ставлення до громадянського суспільства. Громадянське суспільство вважається не тільки «царством волі» (порівняно з державою, яка є «царством насилля»), а й таким, що має відображати принцип балансу та рівноваги. Це найчіткіше виражено в класичній ліберальній концепції про саморегульовану ринкову економіку.